Духовне життя

Розвінчування величі – продовження

(Продовження. Поч. у №№39-40, 43-44).

Так що, коли читаєш «великий Петр» – не вір, читай «вели­кий кат Петро», тому що так, як він катував наш люд, мало хто робив, а якщо читаєш «золотой век Екатерины» – не вір, а читай «страшний вік поневолення і рабства», тому що ця дочка геєни зруйнувала остаточно всі наші вольності і зробила нас кріпаками. Все, що робилося во благо, обернулося злом. Як тут не згадати крилатий вислів: «Хотели как лучше, а полу­чилось как всегда», тобто погано. Цей вислів – вистражданий вислів, який розкриває суть негативної національної традиції. Він чіткий та конкретний.

А що ж наші національні мужі не бачать цього? Ні, бачать! Та бачать вже не так, як потрібно, бачать через призму чужої тра­диції, тому і обліпили владний олімп, як п'явки, і п'ють кров, тягнуть жили з народу.

Ось, наприклад, наш перший гарант, професор багатьох національних та міжнародних навчальних закладів, як видав: «Маємо те, що маємо». Пересічний українець відразу ж замис­лився і гадає, що точно ж маємо – два колеса і одну ручку. За Сталіна люди навпаки мали одне колесо і дві ручки. Важко було. А тепер одна рука вільна, можна і дулю сусідові дати. Та не дарма ж професор. А той, ніби читав думки його, та й каже: «Та і мені можете дулю дати, і другому гарантові. Нам від того ні холодно, ні жарко». В нас же тепер демократія! А совісті немає. Кажуть, де була совість, там щось виросло. А інші наші державні мужі та як заспівають, що вони тільки і ду­мають, як покращити життя народу, але держава наша молода, ну як дитинка, і ми ж тільки вчимося. А самі вже навигадували стільки законних способів грабунку народу, що їхній побратим Остап Бендер, з його «рогами і копитами» був би зараз серед них двієчником-невдахою. Нащо їм тепер якийсь Корейко з чемоданом грошей. Вони відразу забрали гроші у всього наро­ду – і кінець. Зарплату не дають – ну і що, вони ж тільки вчаться. Або, наприклад, кожен рік грабують відразу все українське село, нащо їм якийсь там куркуль з його амбаром. А тепер ще кажуть в цьому році будуть запроваджувати новий механізм роз­рахунку з селом, то вже точно – новий механізм грабунку села.

І так усюди. Яку б не взяти галузь чи вид людської діяльності, всюди під прикриттям добра панує зло. Все, що потрапляє в орбіту нового Вавилону – приречене. Тут головне, як каже Кобзар: «Все покажем! Тілько дайте себе в руки взяти» (ПЗТ т. №1, стор. 248).

А далі вже «дело техники». Все перевертається з ніг на голову. Головне завдання лукавого в цих діях, це занапастити людську душу. І все, що заважає це зробити поступово, за до­помогою мови хаосу, яка позбавлена божого підґрунтя, перекру­чується, перетворюється і видається як зло. І, навпаки, зло виглядає як добро. Лукавий, як князь цього світу, тобто матері­ального, підмінює духовні цінності матеріальними. Створюється навіть теорія матеріального походження всесвіту. І спробуй тепер, доведи, що все було по Слову Божому. За допомогою матеріальних чинників здійснюється девальвація духовного світу на користь матеріального. Золото храму стає головнішим за храм, який освячує золото.

Навіщо людині правда чи воля, коли вона хоче їсти? Голод – це один з основних важелів впливу на людину. Тому і стала «притчею во язицех» ковбаса по 2,20. Головне, тримати людей в постійній нужді, щоби вони мали менше часу на роздуми. А якщо така можливість трапляється, то її треба наповнити тілесними задоволеннями. Такими, як розпуста, пияцтво, наркоманія та багато іншого. Крім того, на цьому слуги лукавого заробляють великі гроші і задовольняють свої власні потреби, які є дуже ненаситні. Тепер стає ясним, чому пияцтво часто видається як національна достойність, не дивлячись, що це є одне із зол. Другою, не менш важливою «достойністю» є матірна лайка. І виникла вона саме в новому Вавилоні, як протидія лукавого. Коли замислюєшся над змістом цієї лайки, стає зрозумілим, що це ніщо інше як порочні дії, які кваліфіку­ються як збочення, за яким стоїть виродження того чи іншого роду. А так як ці дії були дуже поширені, тому і ввійшли вони в усну народну «творчість» цього народу. Суспільство, яке вражене подібним пороком, стає на шлях вимирання, тому починає агонізувати і агресивно поширювати свої «цінності» за межі свого впливу через так званих агентів впливу, тобто таких же деградантів, серед інших націй і народів. Так було протягом багатьох століть. Красномовним прикладом подібного впливу стала «Великая октябрьская соц. революция», яка висунула на головні ролі переважно збоченців і паразитів усіх мастей під гаслом «паразити всіх країн – єднайтеся!» Саме наслідком цієї революції є цілковите знищення моральних традицій українського народу, на яких базується устрій внутріш­нього життя нації. Не перестаєш дивуватися мудрості наших предків, які у всі часи стояли на стражі свого роду, вчасно нейтралізували порочні дії і оберігали чистоту  сердець. Тому і немає в українській мові подібних висловів і пороків. Але знан­ня, якими володіли наші предки, тепер втрачені, а те, що зали­шилось, постійно піддається приниженню та осміюванню, саме тому, що таємними знаннями нашого роду заволоділи чужоземці, і використовують їх для знищення України, розумію­чи на яких стовпах тримається велика нація русів-українців. І хоча вони намагаються використати ці знання для власного розвитку,  їм це не вдається і не вдасться, тому що знання без Храму, який оберігає ці знання, нічого не варті. А Храм, як відомо, є в серці кожного справжнього українця. Тому наше завдання повернути колись вкрадені скарби, знання наших предків до свого Храму,  у власні серця, тоді стане можливим відродження України. І нині в українській, національній традиції мати – це святе, свята земля; мати, яка тебе породила і свята мати Бога нашого. Ось вам і трикутник. Яка жахлива протидія антихриста. І тепер ми замість усного народного фольклору, яким так багата наша національна традиція, частіше слухаємо матірну лайку з вуст малих і дорослих, робітників і селян, і державних достойників на всіх українських просторах. Матірна лайка підкріплюється дешевим блатним шансоном, який стає все популярнішим навіть у Західній Україні. І не намагайтеся припинити це заборонами. Це нічого не дасть, тому що шансон –  це потреба спорожнілої душі. Лукавий отримав ще одну перемогу.  До речі, шансон також має вавилонське походження. Він народився і живе в зоні, яка стала ще одним чинником в знищенні людської душі через тілесну дію.  Ну хто з нас хоче тілесних страждань? Думаю, що ніхто. І лукавий це добре ро­зуміє. Саме через тілесні страждання принижуються і знищу­ються духовні якості людини. Людина, щоб уникнути страждань, йде на компроміс духовний, тобто визнає те, що від неї вимага­ється. І хоча написано : «Хто душу (читай життя) свою зберігає, той погубить її, хто ж за Мене погубить душу свою,– той знайде її», і ще «і не лякайтеся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може; але бійтеся більше того, хто може й душу і тіло вам занапастити в геєні». (Єв. від св. Матвія, р. 10, в. в. 39, 28).

Та все це спрацьовує в дуже обмежених випадках, тобто сьогодні рідко хто може вмерти заради правди. Це, радше, виняток, ніж правило. Але ж було навпаки, коли правилом було прийняти свою Голгофу, ніж продатися лукавому, який найжорстокішим чином знищував Україну, як символ Святості, непоступливості антихристу. Усі багатовікові змагання з новим Вавилоном наповнені трагічними сторінками нашої історії. Нас саджали на кіл і пускали Дніпром для остраху, палили заживо, вішали, топили, морили голодом, розстрілювали, вивозили в рабство. Знищувалося усе, що не могло прийняти антихриста. Саме в знищенні усього праведного криється головна мета лукавого: «Ото ж бо, – по їхніх плодах ви пізнаєте їх!» (Єв. від св. Матвія, р. 7, в. 20).

І робилося це все під благими гаслами, наприклад, «За отечество», «За єдину православну віру» і т. ін. Все, що було проти, вважалося зрадою. Тому і сьогодні українці – це зрадницька нація. А насправді – це є героїчна нація.

Тут саме нагода зупинитись і замислитись, що ж таке зрада? Подивимося на зраду в контексті боротьби добра і зла. З тео­рії трикутника чітко видно, що зрадником не може бути людина з високим рівнем духовності, а саме такому рівню духовності відповідає українська національна традиція і виховний ідеал нації. За давні часи був дуже високим. І як бачимо по хресту, що відповідає високому духовному рівню, показник страху є дуже низьким, тобто людина не боялася загинути за правду і волю, тому що для неї було ганьбою зрадити своїм високим духовним ідеалам.

Новий Вавилон, який базується на антитрадиції, має антиду­ховність, і перевернутий хрест чітко вказує на те, що страх досягає високих показників. Тому сини геєни, серед яких багато «землячков», це є страхітливі тварини, які, не маючи духовного ідеалу і віри, так бояться за своє життя, що прода­дуть все що завгодно. Це є найбільші потенційні зрадники. Що більше страху, то більша підозра до оточуючого світу, тим жорстокіша розправа з проявами інакомислення, яке загрожує для них найціннішому, що є в світі – життю цієї тварини. І утримати імперію зла можна тільки на страху! Всіляке послаблення страху призводить до бунту, який за висловом самих росіян є «бессмысленный и беспощадный», тому що він є відчаєм приреченої людини.

Юрій КРИШТОПА.

(Далі буде).

Голос Сокальщини на GoogleNews