4 листопада до вірних Української автокефальної православної церкви Вознесіння Господнього прибули поважні духовні особи, представники влади. Діти з хлібом і сіллю, букетами квітів, сердечним привітанням зустрічали Високопреосвященнішого митрополита Макарія, єпископа Львівського, котрий приїхав з великою місією: очолити Службу Божу і щиро помолитися разом з духовенством і парафіянами за жертводавців і тих, хто з перших днів ревно працюють задля побудови храму. Настоятель церкви о. Володимир Жарський звернувся до владики з такими словами:
– Ваше Високопреосвященство, Високопреосвященніший владико Макарію. Сьогодні ми раді вітати Вас в нашій парафії у Сокалі. Як спрагла земля чекає на довгоочікуваний теплий дощ, так усі ми очікували на Ваш приїзд до нас, щоб з уст Ваших святительських почути слова науки Божої; щоб спільно з Вами і під Вашим керівництвом принести цю Безкровну жертву, помолитися до великого Первосвященика, який перейшов на небеса, і принести свої молитви за нас, наших парафіян, за наших жертводавців, за тих працюючих, які з Божим Благословенням розпочали будівництво нашого храму. Єпископ є вищим носієм служіння і правління в Церкві. Колись у давні часи християнства, коли єпископ приходив до християнської громади, вірні говорили йому: «Ви наша радість». Так і в нинішній час – всі ми, єдиними устами і єдиним серцем, із глибини душі промовляємо: «Ви наша радість» Прийміть, дорогий наш Архіпастирю, цей святий Хрест і увійдіть у храм, благословіть той Божий спраглий народ, який з любов`ю чекає на Вас.
А потім у церкві, під керівництвом владики, правилась Служба Божа. Участь у ній взяли священики Сокальського деканату Української автокефальної православної церкви. Під час св. Літургії владика Макарій за вісімнадцятирічне пастирське служіння нагородив настоятеля церкви о. Володимира митрою. І тепер вже митрофорний протоієрей Володимир Жарський подякував за це визнання:
– Дорогий Архіпастирю, щиро дякую Вам за те, що Ви сьогодні з нами. Воістину, як говорив пророк Давид-псалмоспівець у своїй книзі псалмів: «Цей день, його же сотворив Господь, возрадуймось і возвеселімось у цей день». Дякуємо Вам, що Ви відклали свої архіпастирські турботи і прибули до нас в Сокаль, щоб звершити святу Євхаристію, посіяти дорогоцінне зерно Божого слова в наші серця, помолитися за наших жертводавців, за тих, які розпочали спорудження церкви, і за всіх нас. Ви скріпили нас духовно, додали нам любові і єдності на добрі справи, зміцнення нашої парафії, для доброго початку побудови церкви. Дякую Вам, владико Макарію, за ті священичі нагороди, які отримав від Вас, починаючи від протоієрейства, і сьогоднішньої вищої церковної нагороди – митри. За це Вам дуже вдячний. Нехай же Всемилостивий Господь Бог додає Вам сили у Вашому нелегкому служінні в сані митрополита, обдаровує Вас своєю милістю і щедротами, дарує лагідність Давидову, кріпость Самсонову і мудрість Соломонову, щоб Ви многіїмногії літа несли слово святого благовістя до людей, і щоб воно принесло плоди. Ви, збагачені досвідом життя і церковного служіння, ведете нас до Небесного Єрусалиму і ласкаво освітлюєте нам цю дорогу світлом Христової істини. Нехай Всемилостивий Господь збереже Вас на многії і благії літа.
Церковний хор заспівав величаве «Многая літа». Митрофорний протоієрей о. Володимир подякував голові Сокальської райдержадміністрації Наталії Карташовій, голові Сокальської районної ради Ігореві Дацюку, заступнику міського голови Олегові Олійнику за присутність на Богослужінні та підтримку і допомогу в побудові церкви. Висловив вдячність усім жертводавцям, парафіянам, гостям. А владика Макарій нагородив грамотами тих парафіян, які працюють на будівництві церкви і жертвують кошти на її спорудження.
Після Служби Божої єпископ Львівський, митрополит Макарій разом з духовенством освятили дзвін. Історію його появи в церкві Вознесіння Господнього розповів присутнім настоятель церкви, митрофорний протоієрей о. Володимир Жарський. Його офірувала виходець зі села Княже вісімдесятитрьохрічна Олександра Гуменюк, котра нині мешкає у США. Німці у 1944-му вивези її до Німеччини. Вона пробула у таборах біженців до 1949 року. Там знайшла свого судженого – Миколу Кривка, родом із Запорізької області. На Україну вони не повернулися, бо вже знали, що їх чекає Сибір. Тому подалися в США. Там, на чужині, Олексадра і Микола всіляко підтримували Українську Автокефальну Православну Церкву. 21 січня 2010 року відійшов у вічність чоловік пані Олександри – Микола Кривко. І в пам`ять про нього та з великої любові до України Олександра Гуменюк пожертвувала кошти на дзвін, на якому викарбувані слова: «Навіки з Україною». Цю пожертву передав церкві її двоюрідний брат Олексій Покотюк.
Священик щиро подякував їм за таку жертовність. За те, що українці на чужині залишаються українцями. Пообіцяв молитися щиро у церкві за здоров`я жертводавців. Бо доки дзвонитиме цей дзвін, то буде пам`ять про Олександру і Миколая. Митрополит нагородив пані Олександру благословенною грамотою.
І ось вже другий дзвін кликатиме вірних на Богослужіння у церкву Вознесіння Господнього. Він захищатиме парафіян і всіх сокальчан від грому, грози, всього лихого. Бо якщо дзвонить дзвін, то стихія обходить стороною цю місцевість. Тож нехай сокальські дзвони звеселяють наші душі, звіщаючи, що час йти на Богослужіння у храми, осередки духовності.
Оксана ПРОЦЬ.