І знову, як щороку, щоб згадати ті трагічні події і вшанувати пам`ять про спалене село Іваньки і вояків УПА, які загинули, захищаючи його, з`їхалися люди з Сокальщини, Львівщини
Святу Літургію і панахиду відслужили священики: о. Володимир Юськів з церкви Благовіщення Пресвятої Богородиці міста Великі Мости; о. Михайло Нискогуз, військовий капелан, з церкви св. вмч. Йосафата міста Червонограда; о. Петро Гаврилюк з церкви Архістратига Михаїла села Бутини; о. Богдан Гринда з церкви вмч. Параскеви села Карів. У почесній варті стояли хлопці і дівчата з ВГО “Сокіл”.
Під час Богослужіння співали два хори грекокатолицьких церков сіл Бутини і Карова.
Відбувся патріотичний концерт, у якому взяли участь: фольклорний ансамбль "Джерело" Народного дому с. Рата Жовківського району (керівник Максим Брезовський). У їхньому виконанні прозвучали пісні: "Нічка була темна", "Ой, вийду я на гору", "Їхав стрілець на війноньку".
Баладу про Україну заспівала Наталія Коцур. І ця пісня була присвячена вихідцям зі села Іваньки: родинам Козак, Гайди, Савуляк, Жук, Сайчук, Івасейко, Кулинич, Осташевських, Осміловських, Матвія, Луців і Стельмах. Ці люди свято бережуть пам'ять про своє рідне село і цілими родинами приїжджають на заходи, приурочені його вшануванню. Низь кий уклін їм за їхню присутність і •за те, що пам'ятають звідки вони і чиї вони діти. Також прозвучали пісні у виконанні Валерії Гіршвельд, співочого колективу з села Бутини, чоловічого ансамблю зі с. Хлівчани.
Вірш про УПА декламувала маленька україночка з Карова Христина Потятинська. Також директор Народного дому села Діброва Ярослава Ващишин та Степан Хомин з Хлівчан прочитали вірші "Рідне село" та "О, Україно", а Ірина Волоско з Діброви виконала акапельно пісню "Тополя". І завершився концерт піснею "Помолимось".
Окремої подяки заслуговують жінки з села Діброва, які кожного року прибирають, заквітчують меморіальний комплекс.
Також відбулася презентацію книги "Мелодії отчого краю".
…Коріння моєї родини не пов'язане з Іваньками, але чомусь щоразу, готуючись до відзначення цієї події, переживаю трагедію іваньківчан як свою власну, намагаюся зрозуміти, запам'ятати і передати своїм дітям. Багато спілкуюся з Степаном Івасейком (на фото в центрі другий зліва), скромною, працьовитою людиною, яка так жертовно працює і все заради того, щоб залишити свої неоціненні надбання нам і майбутнім поколінням. Меморіальний комплекс на місці, де були Іваньки це його вистраждана мрія, яка здійснилася 2 жовтня 2011 року. Але Степан Івасейко не зупиняється на досягнутому, працює ще натхненніше, незважаючи на перешкоди: фізичні, матеріальні, моральні. І ви знаєте, його мрії завжди збуваються, бо він у них свято вірить. А я часто думаю, а в що вірять інші люди, які причетні до цього села? Чимало з них набагато багатші (матеріально), зводять собі добротні будинки, їздять на дорогих автомобілях, не дбаючи за чистоту своєї душі, їх не мучить совість за так прожите життя. Але я не про це.
Коли завершуються заходи в Іваньках, ми сідаємо на перекуску, під час якої дискутуємо на різні теми і співаємо, співаємо… Співаємо всі пісні, які пам'ятаємо, а цього року ми згадали всі призабуті пісні, бо в руках у нас були пісенники, які видав Степан Івасейко і саме цими книгами він продовжується як іваньківчанин. Сам автор дуже любить співати, відчуває пісню душею, має гарний голос.
Цього року відкрив мені одну свою маленьку таємницю: дуже любить бути у цьому лісі наступного дня після святкування, коли ще у лісі пахне наспіваними піснями, пахне людьми і постійно здається, що хтось є тут разом з ним, можливо, то приходять душі подякувати за пам'ять, яку бережемо. Я знаю, що він великий мрійник і філософ, але у його словах є доля правди, а правда постійно поруч з ним, тому до нього завжди тягнуться ті люди, які хочуть чогось навчитися. Його мудрі поради і настанови є завжди правильними і мудрими. Ми дякуємо Богові за те, що послав карівчанам таку людину, яка продовжує справу наших патріотів братів Дужих, Василя Макуха, о. Костя Панаса, священика, композитора Віктора Матюка. Шана і дяка йому за все від карівської громади.
Ми роз'їжджалися з Іваньків, коли на землю впали перші сутінки, а в різних куточках лісу ще лунали патріотичні, повстанські пісні. Тужливо доносилась мелодія, звуки затримувалися над лісом, а легенький вечірній вітерець підхоплював пісні, і вони підносилися над всією іваньківською землею.
Степан Івасейко залишав це місце останнім, ніби закривав за собою двері, як це робить господар свого дому.
Ми дякуємо всім хто був разом з нами.
Надія БІЛОЦЕРКОВИЧ,
завідувач бібліотекифілії села Карів.
Фото Василя Сорочука.