Сільськогосподарський рік безперервний: один врожай в коморі, а наступний вже чекає сонця, вологи, людського догляду. Нелегко даються гарні врожаї, і справжню їхню ціну знають ті, хто від засіву до жнив живуть сподіваннями і турботами праці на землі. Ті, хто обрав професію аграрника, взяли на себе найважчу і найважливішу місію: працювати на цій землі і годувати країну, тому що з маленького хліб ного зернятка починається добробут держави.
У третю неділю листопада селяни відзначають своє професійне свято. З яким настроєм та економічними здобутками вони зустрічають його, чим живе село, які є досягнення й перспективи розвитку агропромислового комплексу в районі – саме це стало темою розмови учасників "круглого столу", який відбувся у редакції газети "Голос знад Бугу", шкода, що не всі запрошені прибули. А ті, що зібралися, дискутували, акцентували увагу на проблемах села та сільського господарства, ефективного ведення рослинництва та тваринництва, торкнулись соціальних проблем населених пунктів…
– З якими показниками закінчили сільськогосподарський рік? З якими настроєм зустрічаєте День працівників сільського господарства?
Ігор ШАЙНОГА, начальник управління агропромислового розвитку РДА:
– Цьогорічний сільськогосподарський рік є надзвичайно сприятливий з точки зору погодніх умов. За всю історію незалежної України на Сокальщині не було вищого врожаю. У цьому році валовий збір зерна орієнтовно буде 107 тисяч тонн. Трохи менший – 103,5 тисячі тонн – селяни виростили у 1990 році, а у 2008 р. 105 тисяч тонн зерна. Сучасні гібридні сорти, які виведені на основі наукових досліджень, завезені зза кордону і сприятливі погодні умови дали можливість селянам виростити в цьому році найвищий врожай. Це дуже позитивний фактор. Буде непоганий врожай цукрових буряків 167 тисяч тонн (у найкращі роки було 205210 тисяч тонн), при середній врожайності 400 центнерів з гектара, що є більше на 37 до попереднього року. Зате не добрали ріпаку. І основна причина – недотримання технології у його вирощуванні. Тож якщо взяти рік з господарської точки зору, то він є дуже сприятливий. А з економічної – багато проблем. Це, зокрема, введення експертного мита на ввезення зерна, що вплинуло на ціну, яка сформувалася на ринку України. Однак навіть при ціні 160 гривень за тонну зерна, господарства при цьогорічній врожайності збитків не мають, як і не мають на цукрових буряках, хоч ціна цукру вже впала до 5 грн. 70 коп. Звичайно, що селянин хотів би мати оптимальну ціну, щоб оновити матеріальнотехнічну базу.
Роман ШЕВЧУК, депутат районної ради, голова депутатської комісії з питань аграрної політики, земельних відносин та розвитку села:
– Настрій у селян напередодні свята добрий. Зібрали хороший урожай, частину уже реалізували. Єдине, що ми не знаємо, яка буде ціна на зернові чи цукор. Зросте вона, чи впаде.
Оксана САЛО, голова асоціації фермерів та приватних землевласників Сокальщини:
– З оптимізмом, бо що нам залишається робити. Живемо з думкою, що завтра буде краще. Урожаї непогані. Та кінець діло хвалить. Нині не маємо ціни на пшеницю, цукор, а добрива, пальне – дорогі. А ціни на сільськогосподарську продукцію падають. Нічого не робиться, аби захистити сільгоспвиробника. Експорт зерна обмежений або заборонений взагалі, існує квота і не можемо його реалізувати. А держава диктує ціну, і ми не можемо торгуватись, бо нема кому більше продати. До того ж гроші потрібні нині, аби завершити сільськогосподарський рік та погасити борги. Вважаю, що за рахунок обмеження цін на сільськогосподарську продукцію розвитку сільського господарства не буде. У світі воно дотаційне. Тривожно ще й з приводу того, що у 2012 році вступить в дію закон про ринок землі. Як воно буде?
– Чи зменшилася проти минулого року кількість працюючих у сільському господарстві?
Ігор ШАЙНОГА:
– Ні, не зменшилася. В АПК району офіційно працюють 2000 працівників. Сільське господарство – сезонне виробництво, це жнива та осінньопольові роботи. За часів колгоспів у сільському господарстві працювало 30 відсотків працівників, в той час у Європі 34%. А нині так уже є у нас. При сучасних технологіях, при мінімізації затрат, економіка зобов’язує господаря економити. Середня заробітна плата працівників по району складає 1280 грн. Найбільша 2500 грн. у ПП "Західний Буг", трохи менша у ПАФ "Білий Стік" та ТзОВ "Галичхутро".
– Не так давно на Сокальщині було 136 фермерських господарств. Однак згодом частина з них перестала функціонувати, чому?
Роман ШЕВЧУК:
– У фермерів не було відповідної освіти. Вони у свій час взяли землю, і функціонували на базі колгоспу. А коли ті розпалися, не зуміли створити матеріальнотехнічну базу, опинилися біля розбитого корита. Ціни на техніку виросли, а сапою гектарів не обробиш. Минув час, фермери вже стали на ноги, але все ще можуть придбати лише трактори та агрегати вітчизняного виробництва. А от комбайна ні, бо він коштує понад мільйон гривень. Невигідно лізти у кабалу до банку.
Оксана САЛО:
– Якщо людина має потяг до цієї роботи, то вона ніколи не залишить її. Залишають фермерство ті, які не були фахівцями сільського господарства. Вони начебто створили господарства, думали, що це легкий хліб, але, коли зіткнулися із труднощами, то не зуміли знайти вихід із ситуації і почали залишати землю. Ті, хто залишились, – люди невипадкові, і тепер досягли високих показників у роботі. Ми живемо кожен у своєму селі й намагаємось вирішувати соціальні проблеми громади.
– Чому нині надаєте пріоритет галузі рослинництва., а в цей час поголів’я худоби на рівні району зменшується?
Оксана САЛО:
– Спочатку, коли лише стала фермером, хотіла зайнятися тваринництвом: скупила у населення телички, тоді якраз давали дотацію на їх закупівлю. Але так сталося, що тваринництво нікому не потрібне: ні державі, ні переробникам. Восени, взимку і ранньою весною заготівельники збирали молоко, а влітку, коли його уже було вдосталь, не приїжджали. Молоко скисало. У серпні мені довелося усіх корів вивезти на бойню, бо не мала куди подіти молоко. А заготівельники їхали у великі господарства і такі мініферми їм були не потрібні. Так я обпеклася на власному досвіді.
Роман ШЕВЧУК:
– Рослинництво це сезонне виробництво, а тваринництво цілорічне, трудомістка галузь, яка не має ні вихідних, ні свят. До того ж нема державної підтримки, ціни на тваринницьку продукцію занижені. Ця галузь збиткова.
Ігор ШАЙНОГА:
– Ситуація в тваринництві на Сокальщині досить катастрофічна, особливо за останні два роки. Якщо ще у 2008-2009 роках були прибутки, на вирощуванні свиней рівень рентабельності склав 510 відсотків, то у 2010 році за м’ясо свиней та ВРХ отримали 4 млн. гривень збитків, а у 2011 році 2 мільйони. Хоча й отримали 2 мільйони 570 тисяч гривень прибутків від реалізації молока. Так що загалом дохід від тваринництва склав 575 тисяч гривень. Колись такий прибуток мало якесь одне господарство. А від рослинництва по району маємо 27 мільйонів гривень. А це говорить про те, що допоки держава не дасть серйозної дотації виробникам або не зросте ціна на м’ясо, то господарі, які не технологічно ведуть господарство, економічно стануть банкрутами.
– На Сокальщині успішно працює ПАФ "Білий Стік", яка з року в рік доводить усім, що і на базі колишнього господарства, впроваджуючи нові технології, можна успішно працювати. І отримувати прибутки у тваринництві. Як це Вам вдається?
Олег ІВАНЧИНА, директор ПАФ "Білий Стік":
– Просто підходив до цього питання так, як би мали підходити на Заході і на Галичині. Велику господарку немислимо утримувати без тваринництва. Дотримуючись того принципу, ми не тільки втримали її, але й зробили рентабельною, і нині вона твердо стоїть на ногах. Я не можу сказати, що майбутнє України має бути за великими холдингами, бо на це ні одна країна в світі не погодилась би. Навіть такі сільськогосподарські країни, як США, Аргентина, Бразилія, мають обмеження на землю, а у нас понад 50% землі є в руках холдингів.
Господарювати на землі мають господарства різних форм власності крупні, середні, фермерські. Марна надія, що фермерське господарство, яке має 1550 гектарів землі, зможе утримувати велику кількість тварин. Воно протримається декілька років, вигодовуючи 2030 свиней, бо не матиме достатньої кількості кормів та працівників, які б доглядали за ними. Фермер не в силі цього зробити. Вести тваринництво як вели двадцять чи десять років тому не можливо. У “Білому Стоці” в доїльному цеху все автоматизоване і 100 корів доять 3 оператори. Нині не можна ефективно господарювати, не впроваджуючи сучасні технології. Торік я мав 2 мільйони гривенеь прибутків від тваринництва, але лише від молочного скотарства, бо виробництво яловичини було також збитковим – десь майже 550 тисяч.
– Чи агропідприємства та фермери мають вирішувати соціальні проблеми села?
Олег ІВАНЧИНА:
– Вважаю, що найголовніше це дати роботу людям аби вони не їздили по світах і не стояли під буфетами. У “Білому Стоці” працює 130 осіб. Селяни приходять до мене за порадою чи за допомогою, намагаємося підтримувати Народні доми, садочки та школи. І ще найболючіша наша проблема це дороги.
– На початку реформування сільського господарства на Сокальщині налічувалося 52 господарства, нині ж ефективно господарюють лише декілька агропідприємств та фермерських господарств. Чому так сталося?
Ігор ШАЙНОГА:
– Все залежить від ефективного господаря. Це має бути людина, яка бачить проблеми і вміє вийти із ситуації. Було важко відходити від колишнього менталітету радгоспів та колгоспів. Десятиліттями виховували у людей психологію колгоспників. Тож не кожен зумів змінитися, а лише ті, хто взявся до роботи, а не вичікував, що колись має бути краще. Ось так дійшло до того, що в декого господарка збанкрутувала. Добре, коли на цьому місці створили фермерські господарства, селянам хоч є до кого звернутися по допомогу. Часом великі сільгосппідприємства не бачать життєвих проблем людей, взагалі забувають про них. У районі є багато фермерів, яких можна ставити у приклад. Це Ольга Шевчук, Оксана Сало, Надія Заблоцька, Михайло Веклин, Іван Богун та багато інших.
Олег ІВАНЧИНА:
– Право жити і господарити у нас в Галичині має не тільки велике господарство і середнє, і фермерське. Боротьба за виживання мусить бути. Чому багато господарств зникли. До того часу держава контролювала все і здавалося, що ти захищений нею. Причина ліквідації ще й у тому, що деякі керівники та їх спеціалісти не зуміли організувати людей і переконати зберегти напрацьоване. Ніхто не міг передбачити, що може дійти до такого руйнування. В кінцевому результаті ніхто не виграв. Якщо б сьогодні той виробничий потенціал зберегли у нас в області і в державі, то з нами інакше б розмовляла Європа.
– Що гальмує розвиток сільського господарства?
Роман ШЕВЧУК:
– На жаль, нині державна політика скерована не на розвиток села та власного сільгоспвиробника. Негативними факторами є і введення експертного мита на зерно, не повернення ПДВ, збільшення ціни на дизпаливо, все це відбивається на ціні вирощеного продукту в сільському господарстві. А відсутність дотації на ВРХ і на м’ясо свиней призвела до зменшення поголів’я худоби в сільгосппідприємствах і населення.
Оксана САЛО:
– Складна система оподаткування і бухгалтерський облік, які до того ж щомісяця змінюються. Це є складно для фермера, у якого нема бухгалтера, і все мусить робити сам: і посіяти, і виорати, і здати звіт, і зробити розрахунки. А чому не зробити так, як за кордоном: два рази у рік фермеру приходить повідомлення, скільки має заплатити податку.
Ігор ШАЙНОГА:
– Наша розмова за "круглим столом" переросла у площину проблем, бо й справді у сільському господарстві їх багато. Та наше життя складне, вимагає від аграріїв вмілого, економічно вигідного ведення господарств. Для цього потрібно використовувати сучасні прогресивні технології. Якщо держава хоче мати потужного вітчизняного сільгоспвиробника, вона має сприяти цьому.
В українського селянина добра душа, він поміркований, виважений, працьовитий. За це земля віддає йому сторицею. Напередодні свята вітаю усіх з Днем працівників сільського господарства. Робота ваша нелегка, але дуже важлива. Адже Україна живе завдяки невтомним робочим рукам людей, які працюють на землі. Бажаю радості, успіхів у праці, міцного здоров’я і людського щастя вам і вашим родинам. Нехай щедро родять українські ниви.
Вела "круглий стіл"
Любов ПУЗИЧ.
Фото Василя Сорочука.