Останнє засідання комісії з питань захисту прав дитини Сокальської райдержадміністрації, як і попередні, було важким. Адже завжди нелегко вирішувати долю скривджених батьками дітей. Половина сім питань стосувалась стану виховання неповнолітніх.
Перше з них про те, як мати виховує 13річного сина довелось перенести, бо вона не приїхала на засідання. Цю сім'ю заслуховували не вперше, але, на жаль, нічого не змінилось: жінка пиячить, не приділяє синові уваги, до сих пір не зареєструвала його (!), хоча їй пропонували допомогу. Але чи то за горілкою, чи з байдужості не зробила цього. І все ж їй хочуть допомогти. Неодноразово заслуховували і наступну сім'ю, де є аж троє неповнолітніх 2000-2010 років народження. Останній раз 12 грудня минулого року. Тоді говорили про те, що співмешканець жінки, біологічний батько дітей, б'є їх, що діти живуть в поганих умовах. Як зазначила соціальний працівник (на цьому засіданні чи не вперше про кожну неблагополучну сім'ю розповідали закріплені за ними соціальні працівники), мати тепер приділяє більше уваги дітям, співмешканець перестав розпускати руки. Один з синів лікується у Львівському психоневрологічному диспансері, тому матір не змогла приїхати на засідання комісії. 18річну сокальчанку Надію також слухали вже не раз. Її донечка тільки зіп'ялась на ноги, але юна матір залишає її на сусідів, а сама спішить на гульки. Замість того, щоб взяти в руки книжку, проводить час в непотрібній компанії.
Коли її запитували, чому так поводить себе, в черговий раз запевняла, що змінилась, знайшла супутника життя, планує йти працювати. Та чому тоді не хоче закінчити навчання у професійному ліцеї і мати освіту, професію? Каже, що обраний фах їй не подобається, а з сумнівною компанією розпрощалась. Хтозна, чи можна вірити її словам, бо попередніх обіцянок юна жінка не дотримувалась. Жаль, що вона не може зрозуміти, що нині на ринку праці потребують освічених, кваліфікованих працівників.
Наступні чотири питання про стан виховання неповнолітніх дітей стосувались однієї родини: матері та її трьох доньок, які вже також мають малих дітей. На засідання приїхала лише одна з доньок, у якої четверо дітей 2003-2012 р. н. Жінку вислухали, в черговий раз просили винайняти квартиру, бо будинок, де вони проживають, схожий на казкову рукавичку в двох кімнатах розташувались більше двадцяти осіб (!) і, зрозуміло, що умов ніяких. І від цього в перше чергу страждають діти. Гроші, які жінка на них отримує, цілком дозволяють винайняти житло і виховувати дітей. Потрібне тільки бажання, але вона, очевидно, його не має. Ці питання також перенесли на наступні засідання.
Лише одне питання стосувалось доцільності позбавлення батьківських прав. Історія цієї сім'ї така. У Володимира та Богдани народилася донька. Але життя у молодого подружжя не склалося. Більше десяти років вони не живуть разом. У 2005му розлучилися офіційно. Батько не платить аліменти 13річній доньці, борг вже сягає понад 16 тисяч гривень. Він не цікавиться як живе донька, чи здорова, не бере жодної участі у її вихованні. Чоловік не хоче спілкуватися і з працівниками служби захисту дітей, навіть телефоном. Нині він живе на Київщині, але де конкретно невідомо. Богдана хоче повезти доньку до родичів за кордон, але без дозволу Володимира це неможливо. Тому жінка і написала заяву про те, щоб позбавити його батьківських прав. Жінка також не хоче, щоб на старості літ він мав претензії до доньки, якої не виховував. Зрештою, коли Володимира повідомили про це, то він відповів, що на засідання не приїде, відмовився повідомити місце свого проживання, сказав, що йому байдуже позбавлять його батьківських прав чи ні. Ось так. Дивним в цій історії є те, що виконавча служба Червонограда "не може" знайти чоловіка, щоб стягнути з нього аліменти. Члени комісії, вислухавши Богдану, проголосували за доцільність позбавлення Володимира батьківських прав.
На щастя, набагато менше зустрічається матерів, яким байдужа доля їхніх дітей. Марія та Іван живуть в одному селі, але в різних хатах. Мають трьох дітей 20002003 р. н. Розлучилися в 2010му. І винна в цьому жінка, яка пиячить, веде аморальний спосіб життя. Двоє малих дітей живуть з батьком, а старша донька з матір'ю. На засіданні визначали, з ким мають жити діти. Жінку ми не побачили, мабуть, не захотіла приїхати в Сокаль. Коли її під час відвідин запитували, з ким, на її думку, мають жити діти, відповіла, що їй однаково. Ось так: наймиліша горілка, а доля дітей байдужа. Добре, що вони мають хорошого батька, який про них дбає. Як уже згадувала, на цьому засіданні про кожну сім'ю розповідали не тільки працівники служби захисту дітей, правоохоронних органів, місцевих рад, педагоги, а й соціальні працівники, які за ними закріплені, регулярно бувають в них, допомагають вирішувати різні проблеми, надають психологічну підтримку. І це також приносить хороші результати, принаймні, для дітей.
Валентина БЛУДОВА.