Я народилася у чудовому Сокалі. Тепер лише згадую, як ми колись гуляли чистим, квітучим містом над Бугом, де були завод "Хімволокна", панчішна фабрика, школи, дитсадки.
Старше покоління пам'ятає, яким Сокаль був "живим". Ми пишались ним. Проте, на превеликий жаль, сьогодні мені соромно за рідне місто, яке занепадає. До мене приїжджають люди, з якими провела багато років за кордоном. Що маю їм показати? Неосвітлені, занедбані вулиці, це бездоріжжя, болото і нескошені узбіччя! Розгляньтеся довкола! Два великі чудові парки, однак без жодної клумби, без лавочок, без освітлення… Ваші батьки в неділю чи у свято, які йдуть з церкви, не мають де посидіти, посмакувати морозивом і поспілкуватися зі своїми ровесниками. Молодь не має де вийти погуляти, бо набережна над Бугом позаростала чагарниками. Чому ніхто не покосить ті хащі, які стали звалищем порожніх пляшок та сміття.
Хіба для цього потрібні великі кошти?!
Чому Сокаль за останні роки став таким занедбаним? Уже було декілька очільників міста, змінилася не одна каденція депутатів, але ніхто нічого не постарався для його розквіту.
Вважаю, що найбільше для Сокаля зроблено за головування Петра Савчука. Можливо, дехто мені заперечить. Однак спершу пригадайте. Жоден інший міський голова не зробив стільки для нашого міста як він. Тож будьте справедливими. І що найгірше, навіть те, що зроблене колись, нині наполовину зруйноване, бо ніхто не намагався його зберегти, відновити чи підправити. От хоч би візьміть територію, де був розташований колишній завод "Квант". В сні такого не побачиш: бур'яни, сміття, болото, сморід… А вулиця Героїв УПА? Подивіться, що робиться біля ящиків зі сміттям, а що біля під'їздів? Один сам собі садить ялинки, другий сіє траву, третій взагалі нічого. Хтось балкон пофарбував на біло, хтось на зелено, а дехто на рожево. Українці винахідливі та економні, стараються, щоб нічого не пропало. Воно й видно. Майже під кожним багатоповерховим будинком, дитячим садочком зроблена огорожа з використаних шин, які розмальовують у різні кольори веселки, наче у цирку. Ніде у світі такого не побачиш. Словом, бардак і сором. Навіть на місці останнього спочинку городян нема ладу, місцями хащі, сміття ніхто по декілька днів не вивозить, ще й кран не працює, не можна набрати води, щоб поставити квіти у вазу чи підлити їх. Прикро, бо такого ніде у світі нема…
А гляньте на центр міста… Наш чудовий кінотеатр "Мир" перетворився на великий курятник, засмічений оголошеннями. На даху, наче антени проростають дерева. І це на очах у всіх біля пам'ятника Т. Шевченку та неподалік церкви, де щодень ходять сотні людей. Що це? Де ж наші господарі? Невже і вдома у вас таке твориться. Думаю, що ні. Де ті квітучі клумби? Невже так багато треба грошей, щоб хоч трішки Сокаль став затишнішим та гарнішим. Чому сусідній Червоноград відрізняється своєю зовнішністю. Чому наші діти їдуть туди, щоб провести там свій вільний час? А тому, що там керівники стараються для людей, для міста. Подумайте, який приклад подаємо нашим дітям, внукам, невже всім так добре? Невже не соромно дивитись на цей безлад? Якщо ви дійсно хочете підняти Сокаль, то треба працювати, а не просиджувати штани у кріслі.
КП "Сокальжитлокомунсервіс" переживає нелегкі часи реорганізацію підприємства зі скороченням працівників, їм, напевно, не під силу підтримувати чистоту в місті. Тож міський голова разом з депутатами мали б залучити його жителів, організовувати толоки, щоб воно засяяло чистотою за два дні. Впевнена, що сокальці, які дуже люблять місто, наша молодь завжди прийдуть на допомогу.
Все можна зрозуміти війна в державі, безлад. Але мої дорогі, треба починати діяти з місця, де ти проживаєш, бути господарем, треба любити свою роботу, і, в першу чергу, поважати тих людей, які тебе оточують.
Хочу також звернутися до підприємцяперевізника Оксани Кіт, автотранспорт якої працює на маршруті "Дачі поліклініка" і "Поліклініка центр". Скажіть мені, невже в неділю люди не виходять з помешкань? Чому в цей вихідний день в Сокалі маршрутки їздять лише до 15.00 години? А як громадяни мають дістатись до лікарні, на вечірню Службу Божу до церкви, відвідати хворих або родичів, які мешкають у другому керунку міста? Ніхто не подумав, що літнім людям важко туди йти пішки. Вони виглядають маршрутку, наче сонця зза хмари. А серед них хворі та немічні… Невже вони не заслужили, щоб мати змогу дістатись куди хочуть у зручний для них час? Тим більше, що це ж за їхні гроші. Невже перевізник не заробляє за тиждень, щоб продовжити рейси упродовж вихідного дня? Адже можна водію дати відгул у будні чи доплатити за святковий день. Та й хто таке встановив, що маршрутки мають курсувати лише до 18.00 години? А може у нас ввели комендантську годину?! Ніде такого нема, всюди маршрутки курсують до 23.00 чи 24.00 год. А що робити людям, які мешкають за центральною лікарнею? Не всі ж мають власний транспорт та гроші на таксі. Хто ж має думати про людей, як не ви?! Соромно має бути за такий безлад. А тим більше за дороги.
У нас місто контрастів: глянеш, сучасні гарні багатоповерхівки по вулиці Святих апостолів Петра і Павла, а дорога жахлива, особливо біля кафе "Рибка" з ямами та вибоїнами, обминути їх не можливо. Як після війни… А по ній щодня трясуться в маршрутках пасажири, які їдуть в лікарню, на роботу, на ринок, до церкви, до школи… Та ще й платять за проїзд. А про комфорт, ввічливе ставлення та якісне перевезення й шкода говорити. Скрізь людьми старшого віку помикають. Невже вони не заслужили, щоб їх хоч по місту перевезли без гіркого докору: "Пільговиків більше не беру". Так і хочеться сказати: "Ганьба нашій владі за таку дорогу і таких перевізників". На мою думку, вся проблема в тому, що кожен думає лише про себе, а не про людей. А так не повинно бути.
Шановні керівники міста! Ви ж молоді, енергійні люди. Беріться до роботи, перетворіть Сокаль на гарне містечко, з якого би не тікала молодь. Душа розривається від того, що бачиш рідне місто недоглянутим. Ми прагнемо членства у Євросоюзі, хочемо жити, як європейці, але там жодному громадянину не соромно за своє місто, вони гордяться ним. Ми маємо брати з них приклад, тож давайте будувати Європу в Україні, починаючи з міста, де проживаємо, з самого себе.
Пане міський голово! Ви нещодавно стали господарем міста! Доведіть на ділі свою любов до Сокаля і повагу до його мешканців, щоб ми дійсно пишалися нашим містом і Вами.
Світлана КОСТЮКБАБЧУК,
жителька м. Сокаль, приватний підприємець.