Прочитавши у часописі «Голос з-над Бугу» лист Максима Савки, хочу висловити йому підтримку. Знаю, як прикро, коли до тебе по-хамськи ставляться, кричать. Коли одним людям, які співпрацювали з КДБ і зрадили мене, я нагадав про це, – якою люттю горіли їх очі, як обзивали вони мене, якби не свідки, то, певно, побили б.
Можливо, тому водієві не так залежало на двох гривнях за проїзд, а просто він не вихований у патріотичному дусі, не має тої поваги до людей, які в рядах УПА боролись за незалежність України. Напевне, цьому його не навчили в сім`ї. А дуже шкода. За радянської влади ми не могли собі дозволити нічого сказати проти Радянського Союзу, а нині можна плювати у душу тим, хто виборював незалежність України. Чому так?
Іван ТУРКО,
с. Сілець.