(Закінчення. Поч. у № 103).
АХ, ПАРИЖ, ПАРИЖ…
Наша подорож продовжилася до церкви святого Володимира і Ольги УГКЦ. Цей храм є місцем зустрічі українських емігрантів та людей, які приїхали сюди на заробітки. Біля стін храму є пам’ятник Тарасу Григоровичу Шевченку. Несподівано почули: "Добрий день". Звідки Ви приїхали сюди?". У церкві тривала свята Літургія і храм був переповнений. Ніколи б не подумала, що у Парижі стільки українців. А після відправи ми зайшли усередину, і до нас звернувся настоятель храму отець Михайло Романюк. Він розповів, що це кафедральна церква святого Володимира Великого та княгині Ольги в Парижі апостольського екзарха УГКЦ у Франції. Кожної неділі на Службу Божу приходить 250300 осіб. У великі свята їх набагато більше.
А за годину ми уже були в соборі Паризької Богоматері, який розташований на острові посередині ріки Сени. Його будівництво тривало понад сто років, він є однією з найвеличніших споруд у готичному стилі. Тут також відбувалося Богослужіння. Грав орган. І це додавало піднесення та особливого настрою.
Далі ми гуляли старовинними вулицями Парижа. Мимоволі звернули увагу, що тут жінки у вбранні надають перевагу зручності. В основному, ходять у штанах чи джинсах та светрах, на ногах кросівки. Зауважила одразу, що жінки вживають мало косметики, чарівно усміхаються. Ми підійшли до Лувру. Палац цікавий архітектурою та своєю історією. Скільки королівських таємниць пам’ятають його стіни… Та біля пірамід, що служать за вхід до музею, вишикувалася величезна черга. Що ж, побачити "Джоконду" доведеться іншим разом.
А тим часом ми уже були на одній з головних магістралей Парижа, яка має назву Єлисейські поля. Її ширина 71 метр, а довжина 1915 метрів. Ця вулиця відома на весь світ своїм буржуазним стилем і величезною кількістю вишуканих і дорогих магазинів. А ще щороку, в національне свято Франції, День взяття Бастилії, 14 липня, військовий парад проходить Єлисейськими Полями від Тріумфальної арки до Площі Згоди. Далі наш маршрут проліг до Ейфелевої вежі. Як з’ясувалося, на вершину вежі ведуть два ліфти та 1792 сходинки. Із третього поверху відкривається широка панорама Парижа й ІльдеФранс у радіусі 70 км. Там є й вітринакабінет Густава Ейфеля. Я лише піднялася на другий поверх вежі, але і цього для мене було достатньо, аби побачити красу Парижа та отримати відчуття польоту. Уже вечоріло і місто світилося вогнями. Важко передати словами ту красу, яку побачила з висоти.
БАЗИЛІКА СВЯТОГО АНТОНІЯ
А далі наша подорож пролягла в старовинне місто Падово на півночі Італії, де у відомій на весь світ базиліці покояться мощі святого Антонія, який вважається захисником Лісабона й Падови та є заступником бідних і подорожуючих. Паломництво до його мощей відбувається цілий рік, бо надія вилікуватися від важких недуг помирає останньою. У базиліці є великий стенд з фотографіями дітей, яких зцілив святий Антоній.
Відомо, що останні роки життя ченця минули в м. Падово. Після смерті в 1231 році його тіло поховали в церкві Богоматері, яка згодом дістала назву базиліки св. Антонія, а його канонізували за рік по смерті. У капелі Скарбів є релікварії з підборіддям св. Антонія, і записами з його мовою, які є предметами особливого поклоніння християн.
ЧУДОВА ВЕНЕЦІЯ
Наш автобус зупинився за декілька кілометрів від Венеції, бо, як з’ясувалося, у місті жоден дорожний транспорт не ходить. У Венецію ми добиралися на катері. Йшов дощ, тож довелося взяти дощовики та парасолі. Панорама міста виглядала з води приголомшливо. І ми зрозуміли, що зовсім недаремно так прагнули сюди. Історичний центр Венеції розташований на 120 піщаних островах, з’єднаних 400 мостами і містками. Це унікальне місто і в XXI столітті обходиться повністю без легкових або вантажних автомобілів, канали виконують функції доріг.
Це місто на воді підкорює з першого погляду. Величні та прекрасні палаци утворюють химерний і таємничий світ, де переплетені витонченість готики з пишністю та розкішшю барокко. Палаци уздовж Великого каналу уособлюють славу і силу Венеції всіх епох від XII сторіччя до XX. Перелік архітектурних пам’ятників, які прикрашають головну вулицю Венеції, є довгим. Але все ж найзнаменитішим з них є золотий будинок, побудований ще в XV столітті. Нині в ньому знаходиться художня галерея. Серце Венеції напрочуд гарна площа СанМарко. Розташувавшись на вершині колони, крилатий лев геральдичний символ Венеції оглядає грандіозній собор СанМарко, кам’яне мереживо палацу Дожів.
…Через дощ у каналі вода піднялася на метр, тож ми ходили по підвищеннях, які тут виставляють спеціально під час негоди. Вулички у Венеції вузькі і нагадують лабіринт. На них безліч всіляких маленьких ресторанчиків, магазинів, кафе, сувенірних і антикварних крамниць.
…Десь під вечір ми зупинилися у Альпах, аби насолодитися їх краєвидами. Вони дещо схожі із нашими Карпатами, але більш доглянуті та окультурені. Пізно ввечері ми були уже в Австрії. Тут скуштували відомого яблучного пирога, а згодом у ресторані "Старе місто" побачили старовинну винну пивницю.
МІСТО МОЦАРТА ТА СМАЧНОЇ КАВИ
Закінчувалася наша подорож у місті австрійських імператорів та музикантів, місті музики, вальсів Відні. Це колишня столиця АвстроУгорської імперії, яка вражає своєю величчю і розкішшю, своєю чарівністю і теплотою… Це незвичайно різнобарвне місто. У нього неймовірно красивий, затишний історичний центр, ув’язнений у кільце садів і парків. Тут жили і творили музику три чудові композитори: Вольфганг Амадей Моцарт, Йоган Штраусбатько (18041849) і Йоган Штрауссин. Тут навчався Іван Франко. У Відні панує культ Моцарта. Його іменем названі кафе, готелі, страви, його портрет є на обгортках цукерок, шоколаду, чаю, кави та ін. Часто ми вловлювали схожість старовинних вулиць, кам’яниць, церков Відня з нашими рідними, львівськими. Наше перебування у Відні співпало з Днем незалежності Австрії. Крамниці були зачинені й місто здавалося напівпорожнім, бо більшість жителів зібралися на площі героїв, аби побачити святковий військовий парад.
Нашим екскурсоводом у Відні була колишня жителька Червонограда Надія Огінська, яка уже майже 20 років живе з родиною у Австрії. Спочатку ми під’їхали до літньої резиденції австрійських монархів розкішного палацу Шенбрун, який називали другим Версалем, та замку Бельведер. Тепер тут організовують виставки живопису та сучасного мистецтва. Крім того, на території знаходиться мальовничий парк з фонтанами та ставками.
Згодом оглянули історичний центр міста. Усі мости у Відні пофарбовані у зелений колір і змінювати його заборонено законом. У столиці є п’ять ліній метро, які мають різні кольори. Квитки продаються на одну годину. Цього часу достатньо, аби потрапити з одного кінця міста в інший.
У Відні є найстаріший зоопарк у світі спадкоємець імператорського звіринця та найстаріший військовоісторичний музей у Європі, збудований у 1883 р. під час правління Франца Йосифа. Більше ніде у світі не побачиш "кривого дому", який тут називають Хундертвассерхауз. Його розфарбував відомий австрійський художник Ф. Хундертвассер. Звичайно, вражає величністю Віденська опера, побудована в епоху барокко в 1869 році. Саме тут щороку відбувається знамените дійство Віденський бал. Ідучи по місту, замилуєшся грандіозним витвором мистецтва, побудованим із білосніжного каменю. Це Хофбург зимова резиденція австрійської імператорської династії Габсбургів, яка розташована в самому центрі Відня. Нині в Хофбурзі знаходиться резиденція президента Австрії та знаменитий зал конгресів.
У День незалежності держави у президента Австрії був день відкритих дверей. Кожен мешканець Австрії може привітатися, порозмовляти з ним, оглянути його робоче місце. Наприкінці ми відвідали собор святого Стефана (Штефансдом), що є символом і покровителем міста. Цьому собору понад 800 років. Під ним знаходяться стародавні катакомби місце поховання представників династії Габсбургів, його внутрішнє оздоблення заворожує своєю красою, а в його шпиль вправлене турецьке гарматне ядро, що потрапило в собор під час турецької облоги міста в XVI ст. Ми побували на святій Літургії, яка була присвячена Пречистій Діві Марії. Всі присутні у церкві взяли участь у поході з свічками.
У Відні закінчилися сім миттєвостей зустрічі з неповторними містами Європи. У багатьох з"явилося бажання знову пізнавати світ, де є дуже багато цікавих, захоплюючих місць, які б хотілося побачити.
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.