Прочитала в газеті «Голос з-над Бугу» від 25.02.2016 р. статтю «Є в революції початок, нема в революції кінця» Степана Придки з с. Поториця й захотілося поділитись і своїми роздумами з цього приводу. Дивує наївність автора: ось, мовляв, не скидали б Януковича, а потерпіли б ще кілька років і переобрали б на кого схотіли. Та за ті кілька років навряд чи були б демократичні вибори.
Наймовірніше була б підготована кандидатура «приємника» по типу виборів у Росії: «Путін-Медведєв-Путін». Хіба забулись «драконівські» закони та «закручування гайок», які творила ця влада. Хіба не тому люди вийшли на Майдан і скинули Януковича, що вільнолюбивий український народ вже не міг терпіти цю наругу над демократією? Говорити, що це був вплив третіх сил – це обезцінення подвигу революціонерів, що не побоялися ризикувати «життям, не за «сите корито», а за вічні цінності: свободу, гідність, за Європейський вибір.
І що ж ми маємо зараз? Так, ще більше зубожіння, втрату території, яка вже давно фактично перестала бути українською. До речі, не через Майдан, а через недержавницьку політику державних мужів. Росія тут була більш далекогляднішою.
Але маємо і те, що народ нарешті відчув, що він є головним у своїй країні, що здатний примусити владу прислухатись до себе. Звичайно те, що формувалось, плекалось десятиліттями, не можна змінити одним махом. Воно пручається, має гроші і напрацьовані схеми, то ж ще довго буде чіплятись і заважати прогресивним змінам. Тому рано ще «складати лапки» і ховатись по своїх кутках. Зараз, як ніколи потрібна чітка громадянська позиція й активність громади. Не можна владу лишати без громадянського тиску і контролю.
Як показала історія, абсолютна влада розбещує державних мужів. То ж, необхідно домогтися ухвалення процедури імпічменту президента, відхилення народних депутатів, якщо ті не виправдають сподівання виборців, і нарешті ратифікації римського статуту, за який, зокрема, і загинула Небесна Сотня. Ми повинні цього добитись заради їхньої світлої пам’яті. Це буде найкращим пам’ятником для них, а не обеліски та монументи.
Тож рано заспокоюватись і розходитись, і дбати про матеріальний добробут. Це вторинне. Він обов’язково настане, якщо ми подолаємо корупцію, зрадництво, відсутність незалежних суддів, русифікацію. Лише тоді справдиться пророцтво українського поета Т. Г. Шевченка: «І на оновленій землі врага не буде супостата…» І тоді ми всі зможемо обнятись як брати.
Галина Адамчук, жителька м. Сокаль.