Леся Орищин довгий час працювала за кордоном, виховувала сина Віктора, та товаришувала із сусідкою і двома її синами – Михайликом та Нікітою. Коли в Україні розпочалась пандемія коронавірусу, сусідка захворіла, потрапила у лікарню і попросила Лесю пригледіти за дітьми.
Попри всі намагання лікарів допомогти Олені, її не вдалося врятувати. Тоді постало питання – з ким будуть діти.
«Ми не були близькими друзями, були просто хорошими сусідами. Якось Олена розказала мені свою історію про те, що Нікіта – її рідний син, а Михайлик – прийомний, якого вона взяла з дитячого будинку у зовсім маленькому віці. Розповідала мені часто, з якими проблемами зі здоров’ям Михайлика тоді зіштовхнулась, та як їх долала. Ми любили поговорити, мали гарні відносини, як сусіди», – розповідає Леся Орищак.
Коли сусідка захворіла і попри, всі намагання лікарів, її врятувати не вдалось, то постало питання – з ким будуть діти. Їхня бабуся померла одразу після мами, батька у них не було. Тоді Леся не вагалася і вирішила, що стане для них прийомною мамою.
«Чомусь сумнівів, чи взяти їх до себе, у мене не було. Я відчувала, що це правильно. Ці діти виросли на моїх очах, приходили часто до мене у гості. Михайлик дуже любив їсти мій борщ, постійно до мене прибігав. Одного разу він навіть сказав, що хоче жити у мене, я ж тоді сміялась і пояснювала, що у нього є його мама, яка його дуже любить», – каже пані Леся.
Леся розпочала процес створення прийомної сім’ї. Слід було пройти відповідні курси, підготувати документи. В управлінні «Служба у справах дітей» її всіляко підтримали у цьому та сприяли на всіх етапах.
Хлопці також дуже полюбили Лесю і її рішення стати для них прийомною мамою прийняли з великою радістю. Тоді Нікіті було 17, а Михайлику – 9. Рідний син Лесі Віктор, який був дорослим та мешкав окремо, підтримав рішення Лесі, підтримала її і мама.
«Мама дивилась на мене і казала, що ніколи б не могла подумати, що я відважуся на такий крок. Вона мені тоді сказала, що це дуже благородне рішення», – згадує Леся Орищак
Зараз Нікіта – студент музичного коледжу, цьогоріч завершує навчання, а Михайлик – школяр, який дуже любить музику, грає на скрипці, відвідує заняття з вокалу, і мріє стати актором.
«Золота моя дитина – мій Михайлик. Він так любить людей, а люди люблять його. Добрий, обдарований. Пам’ятаю, через кілька місяців, як вони переїхали, підійшов до мене і каже: «Можна я вас буду називати мама Леся?». У мене аж сльози на очах з’явилися. Я сказала, що це буде для мене найбільша в світі приємність.
Нікіта дорослий і дуже серйозний юнак. В майбутньому планує опанувати сферу ІТ. Має багато мрій та планів. Я всіляко його підтримую у його намірах. Хочу, щоб вони збулись», – ділиться планами прийомна мама Леся.
Пані Орищак повністю присвятила свій час вихованню хлопців: школа, гуртки, дитячі дні народження. Каже, що її життя немов набуло ще одного сенсу.
Важливо зазначити, що прийомні сім’ї не залишаються на одинці з проблема, які можуть виникати.
«З ними постійно підтримує зв’язок працівник Служби у справах дітей та Львівський міський центр соціальних служб», – каже в.о. керівника управління «Служба у справах дітей! Володимир Фридрак.