12 серпня, у вічність відійшла остання зв’язкова Романа Шухевича, львів’янка, Дарія Гусяк. Громада міста висловлює щирі співчуття рідним та близьким.
З 15 років Дарія Гусяк допомагала ОУН, за що у 50-их роках була арештована радянськими спецслужбами. Спочатку її утримували в тюрмі «на Лонцького». Загалом жінка провела у тюрмах 25 років.
“У 2010 році мав честь нагородити її міською відзнакою «Орден Лева». Щирі співчуття родині великої українки!”- написав у своїх соцмережах міський голова Львова Андрій Садовий.
Поховають пані Дарію на Личаківському кладовищі у Львові.
Нагадаємо
Коли Дарці Гусяк було 26, радянська влада засудила її на чверть століття ув’язнення в таборах суворого режиму за участь у національно-визвольному рухові. Вона відбула увесь термін і вийшла на волю в 51.
Народилася Дарія Гусяк 4 лютого 1924 року в Трускавці на Львівщині. Її батьки були з покоління Українських січових стрільців. Батько Юрій працював у «Просвіті», був головою товариства «Сільський господар», яке допомагало селянам. Три його дочки, Дарія та її сестри, отримали освіту: закінчили українську народну школу та Дрогобицьку торговельну гімназію. Саме батько став першою жертвою радянської влади в родині. Його репресували, слід загубився 1940 року в Архангельській області.
До підпілля Дарію залучив двоюрідний брат Роман Різняк. Від початку вона допомагала передавати повідомлення, організовувати зустрічі.
У 1947 році залишатися в рідному Трускавці стало неможливо через загрозу арешту. Дар’я з матір’ю Марією перейшли у підпілля. Їй ще 3 роки вдавалося допомагати головнокомандувачу УПА. Дарка організовувала хати-криївки, опікувалася здоров’ям Шухевича. Це було життя в постійній конспірації. В одному з останніх інтерв’ю пані Дарія розповіла, що не раз почувалася «зацькованою твариною». Постійно мусила оглядатися і бути готовою будь-якої миті покінчити з життям.
Арештували її у березні 1950-го. Скористатися пістолетом не встигла. Далі були допити, побої, катування і 25 років ув’язнення.
Після звільнення у 1975 році радянська влада не дозволила 51-річній жінці повернутись на рідну Львівщину. Дарія довгий час жила на Хмельниччині. Заробляла на життя шиттям.
Аж у 1995-му пані Дарія за допомогою відомого художника-графіка Богдана Сороки, сина іншої зв’язкової, Катерини Зарицької, змогла оселитися у Львові, де й жила до останніх днів.
«Ми знали, що виборюємо собі волю. Для цього не шкода навіть життя, і всі так були налаштовані», – казала пані Дарія. Говорила, що ніколи не жаліла про те, чим займалася.
Останні інтерв’ю
Люди війни – Дарія Гусяк
На питання, що таке для неї бути українкою, Дарка відповідає так:
«Великий обов’язок. Скільки років ми боремося за Україну, скільки ще боротися, скільки життів пішло, щоби здобути незалежність. Забагато ворогів маємо і занадто приваблива наша Україна, що всі зазіхають на неї. Всім вона бажана. Ми маємо непогану марку в світі. Відзначаємося і мистецтвом, і літературою. Ми багатий народ. Якби ми мали стільки можливостей, як інші, то би процвітали».
І потім додала, що найважче випробування у її житті вже було. Це роки, прожиті за п’ять тисяч кілометрів від рідних.