Аби вираз "Схід і захід разом" не був лише пустим словосполученням на наших, західних теренах, трудиться на цій ниві голова осередку "За Україну!" сіл Волиці і Комарева Марія Король, а на сході директор музею "Смолоскип" Віктор Тупілко. Вони не просто листуються, а Марія Король надсилає пану Віктору у Донецьк патріотичну літературу, газети, журнали, вишиванки, писанки. Бо обоє хочуть, щоб Україна була єдиною, соборною державою. І кожен з них працює над тим у своєму регіоні. Віктор Тупілко приїжджав у Сокаль, побував у родинному селі Василя Макуха, бо у музеї "Смолоскип" зібрані матеріали про Василя Макуха та Олексу Гірника, котрі спалили себе в знак протесту проти поневолення, русифікації українського народу, спілкувався з представниками патріотичних партійних та громадських організацій. Зав`язалася дружба не на словах, а на ділі. І саме Марія Король найактивніше взялася допомагати донеччанам літературою, сценаріями українських свят. Такі приятельські стосунки дадуть добрі плоди і для сходу і для заходу. Таки будемо направду разом. Пропонуємо нашим читачам лист до п. Марії Король, який надіслав їй п. Віктор Тупілко.
Вельмишановна пані Марія!
Вітаю Вас з Донецької землі, яка хоча і українська, та не зовсім Україна. Але, як Ви бачите, тут українцям хоч і важко, але існувати можна і є можливість бути собою.
З великою приємністю та вдячністю згадую поїздку в Сокаль і знайомство з Вами. Наче доля подарувала мені таке щастя, як знайомство з Вами. Хочу, щоб Ви знали, що тепер в Донецьку у Вас є щирі і вірні друзі.
Ви й тоді задарували подарунками, а тепер ще отримав від Вас величезну посилку. Чим я можу Вам віддячити? Тільки словами пошани, поваги і приязні. Обов’язково вже на найближчому нашому заході зробимо заочну Вашу презентацію, розкажемо про Вас і про Вашу діяльність, як приклад щирої і безкорисної любові до свого народу і своєї держави.
Дещо я про Вас дізнався також з Інтернету, а дещо люди з Сокальщини розповіли, а ще, Бог дасть, ми дізнаємося більше з часом в результаті співпраці.
Кожен крок нам дається великим трудом і приходиться постійно долати прихований і неприхований опір. Але коли дивишся назад і аналізуєш те, що зроблено, то бачиш, що справи йдуть. Поволі, але рухаються і є досягнення. Сам факт існування нашого музею "Смолоскип" в центрі Донецька вже про щось говорить. Музей це одна кімната плюс читальна зала і бібліотека. Маю можливість додати ще додаткові площі, але помітив, що в такому разі увага відвідувачів відволікається від основного. А основне це подвиг Василя Макуха і Олекси Гірника. Спочатку я був один, без помічників і прихильників, але тепер є актив і не маленький. Правда помічників не додалося, за виключенням однієї видатної жінки Людмили Огнєвої свята людина. Працює наполегливо. Видатна, постійно робить виставки, до того пише і видає своїм коштом патріотичні книжки про А. Горську, О. Тихого, В. Стуса…
Зробила орнаменти вишитих сорочок Олекси Гірника і Василя Макуха і презентувала їх в Національному музеї Т. Шевченка в Києві. Проводить заходи з дітьми в читальній залі нашого музею. Тепер у мене є ще й Марія Король видатна громадська діячка!
Матеріалів у нас багато і є про що розповісти, але, враховуючи те, що сам досліджую, сам аналізую, сам упорядковую, сам доглядаю і так далі, то описувати детально все, на жаль, не маю можливості.
Недалеко від нас збудовано грекокатолицьку церкву. Службу там правлять українською, тому ми підтримуємо зв’язки. Так що потрохи відроджуємо в Україні Україну. І попит на це є. Хоча бути українцем в Донбасі це не бути ченцем в пустелі, це бути мішенню, та все ж українська земля всеодно, не зважаючи ні нащо, народжує українців. В школах класи з викладанням українською переповнені, вчителів не вистачає. Ось тільки влада антиукраїнська, та вона вже безперервно багато століть антиукраїнська та антилюдська сатанинська, а народ всеодно живий.
У Львові від Б. Возницького довідався ще про одного Герояукраїнця, вояка УПА, який переховувався 20 років, а коли його викрили, то не здався, а спалив себе. Це Юрій Михайловський з Тернопільщини, тепер досліджуємо його життєвий шлях, адже людина не скорилася і не здалася. Є українцям ким пишатися.
Ми провели багато заходів до 20ї річниці Незалежності. Підготували, на мій погляд, дуже корисну імпрезу з доповіддю про неупереджений, патріотичний погляд на історичний розвиток нашої держави. Люди були в захваті і признавалися потім, що вперше в житті почули про правдиву історію нашого народу. Олександр Мазуренко до Дня Незалежності пройшов Україною, Росією та Білоруссю 2100 кілометрів, був на могилі В. Макуха в Дніпропетровську, піднявся на Чернечу гору в Каневі до могили Т. Шевченка і до місця самоспалення О. Гірника. Коли ми зустріли його біля Києва, то він передав 1000 гривень на реконструкцію музею "Смолоскип", що пожертвували йому люди під час його ходи. Олександр чесна і дуже порядна людина і що немаловажно, патріот нашого народу. В Києві ми провели пресконференцію з його участю та участю Людмили Огнєвої і офіційно наголосили, що перше, що ми зробимо це поставимо корзину квітів на місці самоспалення Василя Макуха з відповідним написом на стрічці. Ми це зробили і від себе і від імені всіх патріотів України, і замість влади, яка в День Незалежності зобов’язана вшановувати своїх Героїв, але, на жаль, цього не робить. Цей захід висвітлила тільки газета "Україна молода". Корзина простояла дві доби, а потім її тихенько вночі холуї влади забрали. Наступного дня поїхали на Байкове кладовище і поклали вінки до могил •В. Стуса, Ю. Литвина, О. Тихого, М. Руденка, Я. Стецько. Робили це без помпи і без зайвого шуму, тому що йшло це від душі. Людмила Огнєва (я низько вклоняюся цій жінці) відтворила і вишила разом з своїми майстринями колишні орнаменти з покинутих поселень зони відчуження ЧАЕС. Це видатна, копітка праця і все це вона робить за власний рахунок і нічого за це не просить. Зробила виставки в Донецьку, Києві та Сніжному, а осінню я повезу ці експонати в Мюнхен там ще достатньо патріотів України з нової останньої молодої хвилі іммігрантів. Та головне, що на цих виставках пані Людмила розповідає відвідувачам про •В. Макуха, О. Гірника, про невинно репресованих, але не зламаних долею людей На свято ми виставили на центральній площі міста Донецька столик з творами наших вишивок та орнаментів, які присвячені видатним героїчним постатям нашого народу і були книжки про С. Бандеру та Є. Коновальця. Молодь буквально розхапала ці книжки, просила ще. І це в Донецьку! Це говорить про те, що скільки людям не задурюють голови, вони всеодно прагнуть правди.
Провели вічереквієм "Великий син великого народу", присвячений пам’яті Василя Макуха, так людей було стільки, що не вміщувалися навіть в коридорі!
Роботи багато і вона робиться, та все ж таки я дуже втомлююсь. Маю великі сподівання на молодь, яка почала бути більш активною.
До побачення, обіймаю Вас, з великою повагою, повсякчас Ваш
Віктор ТУПІЛКО,
голова організації.
На знімках: вгорі під час відкриття музею його приміщення освятив грекокатолицький священик; внизу автор (зліва) гість Любові МАКУХ, дружини Василя Макуха, у Дніпропетровську.