Новини культури

Давні слов’яни вербу називали ласкавими словами

У гіллі розлогому верб бавиться вітерець. І тягнеться воно до сонця. Ніби полаковані, виблискують на сонці соковиті листочки, а золоті сережки звисають з кожної гілочки. Їх яскравожовті суцвіття на сірому тлі виглядають як новорічні прикраси на ялинці. Інколи верба може здивувати нас несподіваним цвітінням у лютому і навіть у січні.

У кожного народу є свої улюблені рослини. У французів – біла лілія, у росіян – горобина і береза, в українців – верба і калина. Ще з давніх-давен верба була в народі улюбленим деревом. В античній поезії Горація, Вергілія, Овідія оспіване це дерево. Згадується верба й у творчості Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, Івана НечуяЛевицького, Панаса Мирного, Дмитра Павличка. Давні слов’яни вербу називали ласкавими словами, про неї складали пісні і, як звичайно, багато переказів і повір’їв.

В давнину на Юрія (6 травня) дівчата звертались до верби, як до тієї, що по-особливому благословенна Богом (є Вербна неділя), зі словами:

Гой, зелена вербиченько, когутки машкаті (сережки великі),
Та дай, Боже, літувати в миленького хаті,
Та дай, Боже, літувати, його жито жати,
Поможи мні, вербиченько, к літу си віддати.

На Петра (12 липня) червоний калапчик (сувійчина шерстяних ниток) дівчина клала на вербу, би борше си віддала. А сувійчик (калапчик) червоних ниток на вербі – щоб верба, яка найбільше осінена благодаттю Христовою, промела дорогу тому, хто споріднений духовно (кровно), допомогла йому якнайшвидше її знайти. У старі часи вербі приписували багато міфічного і надзвичайного. Ніби вона могла подіяти на родючість землі і примноження домашньої худоби. Вірячи в це, гілки дерева розкидали по подвір’ю і полях. Верба цінна й тим, що має лікувальні властивості. З неї робили саліцилову кислоту – основу популярного нині аспірину. Тривалий час верба була єдиною сировиною при виробництві цих ліків, і тільки на початку нашого століття саліцилову кислоту одержали штучно. Лікуванню багатьох хвороб допомагає відвар з вербової кори.

Ми живемо на Богом обдарованій землі, на якій усе буяє, квітує, плодоносить. Весна творить дива! Вона запалює любов в очах, весняний вітер, ніби заглядає в серце, і ми відкриваємось назустріч доброті.

В с. Перв’ятичі висаджена однокілометрова алея верб. Її посадили в сімдесятих роках минулого століття члени дорожної бригади під керівництвом Романа Васильовича Семенчука і Петра Миколайовича Федчуна. Дерева висаджені ідеально рівненькими рядами. Особливо нині вони доглянуті і гарно розвиваються. Ці люди, на превеликий жаль, відійшли в інший світ. Світла їм пам’ять. Вони не тільки посадили, а й зберегли ці дерева. Ще в шістдесятих роках жив А. Джугало (світла йому пам’ять), під його керівництвом висадили дерева обабіч дороги Перв’ятичіТартаків. На жаль, тепер не висаджують стільки дерев.

Нещодавно сільський голова Богдан Сорока організував односельців, які гарно сформували крони верб. Старі гілки зрізали, навели порядок. Навколо все стало ще красивіше, миліше і рідніше, бо творять красу добрі небайдужі люди.

Любити природу – означає любити себе. Часто ми байдужі до неї, за життєвими турботами не бачимо і не чуємо її. Вона ніби існує сама по собі, окремо від нас. Але люди – частка природи, одне ціле й неподільне. Кожній людині, яка живе на Землі, властиво сміятися, плакати, обурюватися тощо. Так само відбувається і в природі. То йде дощик, то ласкаво світить сонечко, то вітер гойдає дерева – усе як в людському житті.

Ми в неділю йдемо в Божий храм з гілками верби, які  свята церква освячує. З піднесеним побожним почуттям зберігаємо освячені галузки верби в наших оселях, у салонах авто, на робочих місцях. Вони для нас стають не тільки прикрасою і пам’яткою з Квітної неділі, але оберегом від усяких бід і нещасть.

Хай освячена пахуча гілочка верби
Вам ніжність подарує!
Весняне сонечко тепло несе,
Хай квітневий вітер дасть надію
На щастя, радість і на добре все!

Євгенія СОХАНЬ, с. Перв’ятичі.

Новости москвы

Голос Сокальщини на GoogleNews