Я стежу за музичними подіями давно, і звик, що українські новини такого рівня або не виходять за межі фахових чатів, або потрапляють у стрічку десь між рецептом борщу і черговим скандалом. Тому коли у Facebook з’явилося фото зі статуеткою Latin Grammy і підписом від львівського звукорежисера, я прочитав двічі.
Не тому що не повірив. А тому що зрозумів: це більше, ніж здається на перший погляд.
Почнімо з того, що взагалі відбулося
Володимир Пунько — звукорежисер зі Львова. Не зірка, яку знають мільйони, а людина, яка сидить за мікшерним пультом, поки інші виходять на поклони. Саме такі люди роблять так, щоб оркестр звучав як оркестр, а не як запис у підвалі. 22 травня він написав, що став першим в історії України звукорежисером із Latin Grammy.
Церемонія була ще в жовтні, у Лас-Вегасі. Пунько там не був. Статуетку за нього отримав іспанський гітарист Рафаель Серраллет, із яким вони й записували альбом разом. Тепер нарешті вона у Львові. І поки ви читаєте ці рядки, мені здається, вона там трохи виблискує у напівтемряві і думає, що потрапила в дуже несподіване місце.
Що за альбом такий і звідки там Львів
Альбом називається Y El Canto de Todas. Це Серраллет, іспанський класичний гітарист, і Академічний симфонічний оркестр Львівської національної філармонії під керуванням Сергія Хоровця.
Коли я вперше слухав цю платівку, перше враження було таке: ніби дві людини, які ніколи не бачилися, почали розмову і виявилося, що їм є що сказати одне одному. Серраллет приніс із собою Латинську Америку, Іспанію, щось сонячне і ритмічне. Оркестр філармонії відповів академічною щільністю і тією особливою атмосферою, яка буває тільки в живих залах. Вийшло не злиття і не компроміс, а саме діалог. Гітара тут не соліст із акомпанементом, а рівноправний голос у розмові.
Latin Grammy 2025, категорія «Найкращий інструментальний альбом». Перемогли вони.
Але є нюанс, про який мало хто знає
У цій категорії нагороджують не одну людину. Три статуетки: артисту, музичному продюсеру і звукорежисерові. Серраллет отримав як артист. Диригент Хоровець як продюсер. Пунько як звукорежисер.
Тобто Львів отримав дві Latin Grammy одразу. І якщо ви думаєте, що це якась незначна технічна деталь, то ні. Окрема нагорода для звукорежисера це визнання того, що саме звук на цьому альбомі зроблений на рівні, який виділяється серед усього виданого у своїй категорії того року у світі.
Пунько відповідав за весь аудіопроцес від першої ноти на репетиції до фінального мастерингу. І ось тут треба на секунду зупинитися і подумати про те, що це означає на практиці. Записати симфонічний оркестр так, щоб кожен інструмент чути окремо і водночас усі разом звучали як одне, це вже складно. Поєднати це з живим акустичним звучанням іспанської класичної гітари і зробити так, щоб вони не з’їдали одне одного, а доповнювали, це вже мистецтво.
Як взагалі незалежний альбом потрапляє до Latin Grammy
Мене цей момент цікавить не менше за саму нагороду, бо в ньому є щось важливе про те, як насправді влаштований музичний світ.
Альбом виходив без великого лейблу. Серраллет просував його сам: розповідав, презентував, знайомив із платівкою тих, хто голосує. Це величезна робота, яку зазвичай роблять цілі відділи маркетингу. Спочатку альбом потрапив до довгого списку. Потім пройшов далі. Потім переміг.
Я думаю про це і розумію, що вся ця історія трималася на кількох людях, які просто дуже добре зробили свою роботу. І одна з них сидить у Львові.
Що мені здається найважливішим в усій цій історії
Не сама статуетка. Хоча вона гарна і заслужена.
Важливо те, що Львівська філармонія, яка працює під час повномасштабної війни, в місті, куди прилітають ракети, записала альбом, який потрапив до найкращих у своїй категорії у всьому світі. І що людина, яка сидить за пультом у цьому місті, почула від Latin Grammy: так, ти зробив це краще за всіх.
Пунько написав, що сприймає нагороду як визнання українських звукорежисерів і музикантів загалом. Мені здається, він правий. Але я б додав ще одне: це також про те, що культура не зупиняється навіть тоді, коли все навколо каже їй зупинитися.
Львів це знає краще за будь-кого.
Для Голосу Сокальщини – Володимир Стельмах
використано допис Володимира Пунька у Facebook