Новини культури

Знання починаються з маленької книжки

Село Гута – невеличке. Тож не дивно, що всі важливі об’єкти та культурнопросвітницькі заклади розташовані у центрі. Тут і сучасний Народний дім, і крамниця, і сільська скарбниця книг.

І хоч нині майже у кожній третій хаті є комп’ютери та власні бібліотеки, сюди охоче заглядають відвідувачі різного віку. Недарма у давнину бібліотеку називали «домом життя», «притулком мудрості», «аптекою для душі».

Сільська книгозбірня займає лише одну кімнату, де розміщені стелажі з книжками. У приміщенні чисто та затишно. Бібліотекар Марія Михальчук завжди на робочому місці. Перед столом Марії Йосифівни – Шевченкове дерево, «прибране» цитатами з творів Кобзаря та висловами визначних людей про Шевченка. По обидва боки тематичні книжкові виставки: «Пророк святої України», а навпроти «Мово рідна, мово колискова – совісті народної дзвіниця», яка торік перемогла на районному конкурсі. Послугами бібліотеки користуються 320 абонентів. Це люди різного віку, бо ж відомо: вік учись, а знання починаються з маленької книжки. Жінки, каже пані Марія, більше люблять читати жіночі романи, цікавляться секретами випічки, а чоловіки – детективи, книжки з історії, а також їх приваблює техніка й сільськогосподарська тематика. До бібліотеки приходять усі: і дорослі, і діти.

Проте найактивнішими читачами є дошкільнята та діти шкільного віку. Найчастіше забігають до бібліотеки Василь Бутрій і Христина Голод: торік вони стали переможцями конкурсу «Кращий читач року». До речі, у сільській книгозбірні найбільше книжок для наймолодших читачів. Серед дорослих найактивніша – пенсіонерка Ганна Кобрин, яка цікавиться різною тематикою та творами сучасних письменників.

На полицях в алфавітному порядку розставлена художня література. Серед них впадають в очі ті, які раніше було важко знайти в сільських бібліотеках, або ж були рідкісними. Це твори Василя Стуса, Олександра Олеся, Василя Багряного, Василя Барки… На окремій полиці – новенькі книги Ірен Роздобудько, Ніни Іванцової, Марії Кривенко, Лариси Удовиченко, Лесі Холодюк. Чимало є книжок з історії рідного краю та Львівщини. Фонд бібліотеки налічує 4,2 тисячі книжок, і щороку він поновлюється на 5060 примірників. Зокрема, торік поповнили його багатотомником «Літопис УПА», декількома книгами з художньої і дитячої літератури. Однак, як зізналася бібліотекар, бракує книжок для старшого шкільного віку, бо учні приходять взяти книжку з художньої літератури, яку мають прочитати за шкільною програмою, а в сільській книгозбірні її нема. Молодь цікавиться й спеціальною літературою з комп’ютерної техніки та економіки, бо у багатьох є вдома комп’ютери. Та цієї літератури у сільській бібліотеці небагато. Василь Сухомлинський сказав: «Людина, для якої книжка уже в дитинстві стала такою необхідною, як скрипка для музиканта, як пензель для художника, ніколи не відчує себе обділеною, збіднілою, спустошеною». Тож і нам потрібно думати про підростаюче покоління. Адже в бібліотеці зберігаються духовні цінності, які мають значення для майбутніх поколінь. За словами Д. Дідро, люди перестають мислити, коли перестають читати.

…Під вікном – стіл та два крісла для читачів. Тут можна і переглянути книжку, журнал чи щось записати у зошит з енциклопедії, або переглянути підшивку періодичних видань. Нині не кожен селянин може передплатити собі декілька газет. На жаль, у цьому році й у сільській бібліотеці з періодики – лише районний часопис «Голос знад Бугу». І то завдяки Савчинському сільському голові Василю Кальці, який передплатив газету для громади.

Бібліотекар – цікава співрозмовниця, вона творча натура, сама пише вірші. Тож до кожного відвідувача ставиться з розумінням, допомагає дітям відкривати в собі творчі здібності та розвивати їх. А ще вважає, що книга – казкова лампа, що дарує людині світло на далеких і темних дорогах життя. Адже хто більше читає, той більше знає. Книга – це маленьке віконечко, через яке весь світ видно. І жоден телевізор чи комп’ютер не може замінити спілкування з нею. І якщо у бібліотеці – скарбниці всіх багатств людського духу, будуть цікаві книжки, журнали, і насамперед, душевне тепло, то, як зазначила Марія Михальчук, люди потягнуться сюди. Бо знання злодій не вкраде, у вогні воно не згорить і у воді не втоне.

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.

Голос Сокальщини на GoogleNews