Свобода як повітря. Коли воно є, його ніби не помічаєш, а як тільки забракне людина задихається. Тому вільно народ може дихати тільки у своїй незалежній державі. А вже яке у ній повітря чисте чи забруднене, прозоре чи затхле залежить від людей, від того яку державу збудував або будує народ. Українська нація віками не тільки мріяла, а й боролась за своє Богом дане право бути суверенною і жити у власному домі, "де своя і правда, і воля", жити на своїй землі, на якій "врага не буде супостата". І хоч двадцять років тому Господь подарував нам незалежність у мирі, без війни, без крові, але до цього українці пролили чимало крові, виборюючи власну державу, пройшли крізь голодомор геноцид, через Сибір і Соловки, через німецькі і радянські концтабори…. Ціна нашої незалежності безмірна, як людське життя. І тому я не згідний із тими, хто каже, що державність нам впала як манна небесна. А тому, мовляв, у нас і держава така. Якби пролилась кров була б інша, справжня. Чи хтось хоче проливати кров? Відповідно до соціологічних опитувань, кожен другий українець (52%) у разі необхідності готовий захищати свою країну. Очевидно, що половина українських громадян сиділа б вдома моя хата скраю. Чому? Може тому, що понад 40% українців вважають, що на сьогоднішній день Україна ще не є дійсно незалежною державою. При цьому 93% українців називають Україну своєю батьківщиною, а 76% вважають себе патріотами, а от пишаються тим, що є громадянами України 72% опитаних.
Про що говорять ці цифри? Незважаючи на те, що українці живуть бідно, постійно стикаються із несправедливістю, корупцією, безробіттям, бандитизмом, здирництвом та іншими бідами нашої дійсності, вони все таки люблять свою Батьківщину. При цьому вони воліють шукати кращої долі за кордоном (близько 40% молодих українців хотіли б виїхати з України, якби була така можливість), аніж боротися за краще життя у себе вдома.
Отака мозаїка настроїв, що домінують в Україні. Виникає багато запитань "чому?". Чому ми так живемо? Чому понад шість мільйонів українців живе за межею бідності? Чому на двадцятому році незалежності авторитетна організація "Фрідом Хаус" у "рейтингу свободи" викинула Україну з групи "вільних країн"? Чому згідно з "рейтингом економічних свобод", який визначає авторитетна фундація "Херітадж", Україна посідає останнє місце серед європейських країн? Чому за даними "Репортерів без кордонів", у рейтингу свободи ЗМІ Україна опустилась на 131 місце у світі? Чому у нас така не зовсім українська влада?.. Отот, а може в цьому останньому запитанні і криється відповідь на всі інші?
За двадцять років жодного разу в українському парламенті не було проукраїнської патріотичної більшості. За винятком 2007 року, коли БЮТ і "Наша Україна" утворили кволу коаліцію із 226 народних депутатів. На жаль, через чвари і взаємну недовіру лідерів, навіть така більшість протрималась недовго. Як і зовсім коротко проіснувала помаранчева команда, так і не зумівши втілити ідеали Майдану в життя. Реванш взяли проросійські сили в Україні, не в останню чергу через відому позицію певної частини українців: моя хата скраю, тобто, проти всіх. І ось маємо те, що маємо. Такого "поліпшення життя вже сьогодні" ще не було за всі роки незалежності, такої зневаги до всього українського, як зараз, не пам’ятаю навіть за радянських часів, такої наруги над правом і законом не було навіть за часів Кучми. А переслідування опозиції… Чому тримають за гратами Юлію Тимошенко і Юрія Луценка? Щоб знищити лідерів, здатних до опору, залякати інших! Чи усвідомлює Віктор Янукович, що він є Президентом незалежної України, а не Донбасу? Мабуть, не зовсім, бо Україною він править, як Донбасом. Можливо, він не знає (чи не хоче знати) іншої форми правління. Може, і українська незалежність не приймає його до глибини душі. Бо чого б відміняти парад на 20річчя цього свята? Кожного року був, а на ювілей ні! Бачите, економити кошти треба. Чому б не зекономити на своїх літаках, вертольотах, резиденціях і т. п.? На себе улюбленого гроші є, а на народ нема! Гадаю, що ми й самі здатні вийти на парад Хрещатиком чи вулицями свого міста, села і продемонструвати, що День незалежності України це наше свято, і ніяка влада не може його спаплюжити!
Головне не сидіти склавши руки, не мовчати, не боятися, думати на виборах, не продавати свій голос, бути готовими до протесту, аби відстояти свою гідність і гідність української землі. З розчаруванням і безнадією державу не збудуєш. Тому я хочу всім побажати зберегти в серці надію, що все може і мусить змінитись на краще. І це залежить від кожного з нас!
Степан КУРПІЛЬ,
народний депутат України.