Прочитав в минулому числі часопису "Голос знад Бугу" статтю під рубрикою "точка зору" і не зміг втриматись від того, аби над тією "точкою" поставити крапку. Адже автор Роман Середа намагається переконати читача в тому, що опозиція в Україні в перманентній кризі та не може адекватно реагувати на виклики влади. Причому це робить в нашій сокальській газеті, яку читають ті, хто майже одностайно проголосував на минулих виборах за політичні сили, що належать до опозиції. Очевидно, для того і з"явились ці сентенції, аби спробувати закинути серед нас зерно сумніву. "Пройшовся" пан Роман по всіх опозиціонерах від БЮТу до "Удару". Одні – недружні, інші – підступні. Коротше кажучи, думай, читачу, а чи не краще примкнути до сильнішого. От і я закликаю думати. Адже вся українська історія – це вияв непокори владі, яка насаджувалась, фактично, агресором. То польські пани, то російські імператори, то німецькі гауляйтери, то радянські комісари. На превеликий жаль, і до сьогодні ми не маємо національного уряду. Навіть не за етнічною ознакою, а за бажанням відстоювати інтереси держави під назвою Україна.
Леонід Кучма на зламі своєї політичної кар’єри стверджував: "Україна не Росія", а наші теперішні можновладці за розуміння цієї істини розплачуються занадто дорого і, як кажуть, не з власної кишені Харківськими домовленостями, ціною на газ, конфліктом з Євросоюзом, "вбитими" дорогами, які не підпали під "Євро 2012", чи не вдвічі дорожчими за польські аналоги стадіонами, які загрожують залишитись пусткою після 2013 року. Тому переважна більшість українців і сприймає владу, як ворожий інструмент. Причому сприйняття це найбільше поширюється якраз в тому регіоні, про який гуляє ролик в Інтернеті: "Спасибо жителям Донбасса за президента….". Дехто стверджує, що там говорять про президента футбольного клубу…
І якраз в тих, як кажуть, традиційно "синьобілих" і "червоних" областях опозиційні партії мають найбільший приріст. Отже, якщо говорити про кризу то вона, судячи з появи статей на кшталт оцінки проблем в опозиції, знаходиться з протилежного боку. Адже недарма обізнані люди стверджують, що найкраща форма оборони це напад. Хоча, подоброму, треба подякувати тим, хто стоїть за п. Середою, адже несвідомо вони подають сигнал не все так добре в таборі синьобілих, якщо вже в газетах розміщують відповідні дописи. Готують грунт до виборів у Верховну Раду. Ось і Закон під себе, любимих, хочуть затвердити. Не випадково нам усім повторюють про початок наступного витка економічної кризи і як тут не втримаєшся від бажання спертись на "міцну" руку влади. Але до булави, як кажуть, треба і голови.
Хоча до політичної опозиції у всіх є чимало претензій, не треба забувати, що центральна влада намагається зараз "зберегти лице" при поганій грі, адже, очевидно, дуже некомфортно почуває себе, коли в опозиції власний народ.
Микола ПАСЬКО,
журналіст.