"…Поет // між лукавих облич // криводушних мужів // і матрон чорноротих…"
Ці рядки із вірша "Тарасик" Ярослава Петришина присвячені Шевченкові. Та звучать так актуально, коли читаємо твори поетів нашого краю.
У цьому ми вкотре переконалися під час зустрічі з членом Національної спілки письменників України Любов’ю Бенедишин та митцем зі Львова Ярославом Петришиним, яка відбулась 21 вересня під час акції "Дивись, читай, слухай українське". Разом із поетами у Сокальську гімназію імені Олега Романіва завітав і відомий видавець з Івано-Франківська Юрій Височанський.
Ми звикли зачитуватись і дивуватись із творів пані Люби, бо ж вона така НАША. Ми її читаємо і на сторінках часопису, і в "Соколиному краї", і збірочки гортаємо-перечитуємо. Тішить нас поетка і під час зустрічей із митцями Сокальського районного літературно-мистецького об’єднання "Колос". І все ж, і вчителі, і діти слухали її вірші-сповіді, ніби вперше. Воно й не дивно, адже знайомила присутніх із творами зі свого нового доробку: "Любити Україну", "Без п’єдесталу", "Янгольське…" та ін. Потім познайомила нас із Ярославом Петришиним, львівським поетом, збірка якого "Інверсія ночі" нещодавно побачила світ у видавництві "Каменяр" і була представлена у рамках Форуму видавців у Львові. Передмову до цієї книги написала пані Люба. Тож, охарактеризувавши кількома штрихами неординарну творчість Ярослава Петришина, передала йому слово.
І знову клас відчув, як б’ється серце вірша. Тиша була така, що слова сягали свідомості і западали в душу. Пані Люба назвала Ярослава Петришина поетом, який пише складно про складне. І ця складність, як пояснила, – у багатовимірності, у поєднанні, здавалося б, непоєднуваного. І справді, відразу стає зрозуміло, що це інтелектуальна поезія, яка вимагає від читача бути співавтором, бо за кожним рядком можемо прочитати цілу історію. Сам автор, серйозно жартуючи (і таке буває), "проговорився", що начебто пише вірші за допомогою спеціальної комп’ютерної програми, яка допомагає римувати, і яку називає Бутсиком (Bouts-rimes). "Ірраціонально, як у театрі абсурду", але все стає на свої місця, коли роздумуєш над його поезіями. Філософія осмислення нелегкої доби така глибока і правдива, що цілком логічно, що автор вигадав собі Бутсика – в цій системі буття складно впорядкувати хаос самостійно… Автор зізнався, що причиною пробудження Вірша стало спілкування зі столичною письменницею. Її він називає Панною (і це не тичинівська манера), їй присвячено вірш "Інверно"… Незрима присутність поетової "музи з голосом Сирени" відчувається у всій збірці.
А далі – знайомство із п. Юрієм Височанським. Цей, на перший погляд, небагатослівний і прагматичний чоловік дивно поєднав у собі підприємливість і ліризм. Любов до книги спровокувала бажання донести її до читачів, звідси – власник книгарні, видавець, меценат. А ще – лірик, закоханий у рідне місто і слово. Адже саме його поезія "Тут колись росли кущі кизилу…" перемогла цього року в номінації "Кращий вірш" конкурсу "Рідне місто моє", приуроченому 635-річниці Сокаля. Нині мешканець Івано-Франківська з таким промовистим псевдо Бужанин (пан Юрій воліє не афішувати поетичну грань своєї особистості, тож і під час зустрічі не акцентував на цьому уваги) грошову премію за цю перемогу передав на розвиток нашого кабінету-музею "Літературна Сокальщина". І коли ми зустрілися у фізичному кабінеті, то пан Юрій щиро признався, що в рідній школі знову відчув себе учнем. І хоча, за словами видавця, ентузіазму завжди більше, ніж фінансів, але все-таки знаходить можливість давати життя все новим і новим книгам. Власне, дві збірочки Л. Бенедишин ("Крізь роки і сузір’я" і "Вік Ангела") побачили світ завдяки п. Юрію. Їх, випускників СШ №1 1981 року, доля розкидала по світу, але коли під час чергової ювілейної зустрічі Юрій Височанський почув поезії Л. Бенедишин, то вирішив дати їм "друге життя" у красивій палітурці… Відтоді видає і поезію, і прозу, тепер плідно співпрацює з франківським гумористом Володимиром Пушкарем – книга єднає людей. Наостанок пані Люба запросила всіх небайдужих до спілкування на літературному сайті "Поетичні майстерні", де вона й познайомилась із творчістю Ярослава Петришина.
І коли після зустрічі з дітьми ми запросили гостей у кабінет-музей "Літературна Сокальщина", а вчитель української мови і літератури Оксана Васьків розповіла про його життя і діяльність, то спогади знову понесли у світ дитинства, коли найбільшим гріхом було невиконане домашнє завдання, а справжнім подвигом – "5" на екзамені з математики… і ще зошит із виробничого навчання підписувався "конспект із хляпатурки", відображаючи і всесторонні заняття, і тонке почуття гумору тодішніх учнів…
А учні сьогодення дарували митцям осінні квіти, і в нас, дорослих, жевріла надія на те, що поки сучасні діти вміють чути Слово Поета, доти матимемо віру в те, що Україна буде!
Галина ТИМЧИШИН, заступник директора з виховної роботиСокальської гімназії імені Олега Романіва.