«КРИЛЕЦЬ, КРИЛЕЦЬ, СОКОЛЕ, ДАЙ! ПОЛИНУ, ЗЛЕЧУ В РІДНИЙ КРАЙ…»
Це строфи з пісні, музику до якої написав композитор о. Віктор Матюк. Для нього Сокальщина була рідним краєм, а для нас він видатний син Сокальської землі, котрим ми гордимося нині і сподіваємося, що наступні покоління українців теж вшановуватимуть цю талановиту людину, ревного священика та громадського діяча.
14 лютого 2012 року минає 160 років від дня його народження. Народився Віктор Матюк у Тудорковичах Сокальського повіту у сім`ї сільського дяка. Був здібним хлопцем, особливо обдарованим до музики, тому батько старався дати йому відповідну освіту. Початкову школу закінчив у рідному селі, далі Сокаль, Львівська нормальна школа, класична гімназія. Але закінчив гімназію у Перемишлі, куди переїхав до старшого брата Антонія після смерті батька. Впродовж усіх років навчання у Сокалі, Львові, Перемишлі співав у хорах церковних, шкільних, гімназійних, а згодом і семінарському. Мав надзвичайно гарний голос спочатку сопрано, а потім тенор, тому часто виконував сольні партії у хоровому співі.
В Перемишльській гімназії організував музичний гурток, який складався з хору і оркестру смичкових інструментів. Тоді вже почав компонувати музику і хор часто виконував його твори, приурочені до гімназійних свят та для церковних потреб. Ще навчаючись в сьомому класі гімназії, Віктор Матюк написав музику на поезію Маркіяна Шашкевича "Цвітка дрібная". "Ця пісня один з найкращих і найпопулярніших творів композитора. У неї всю душу вклали три таланти Галичини Маркіян Шашкевич, Віктор Матюк, Олександр Мишуга. З О. Мишугою пісня облетіла всі найкращі сцени Європи" (С. Івасейко, "Віктор Матюк", 1992 р.). Цю веснянку часто виконувала Соломія Крушельницька.
В 1875 році Віктор Матюк поступив у Львівську духовну семінарію. І тут він не полишає музику. Його обрали диригентом семінарського хору, "віддає хорові багато часу і творчих сил". Писав свої, а також переробив для чоловічого хору та інструментував твори інших композиторів. Часто спілкувався з митцями Львова. Був своїм у музичних і театральних колах Львова. У нього були дружні стосунки з Олександром Мишугою. Разом з драматургом Сидором Мидловським створили мелодрами "Капрал Тимко", "Інвалід", "Наші поселенці". У цей період зпід його пера вийшло багато пісень, солоспівів на слова Г. Гейне. У 1882 році Віктор Матюк висвячується і приступає до праці. Спочатку був у Перемишлі, а потім працював священиком у різних селах Галичини. У 1889 році переїхав у с. Карів, де працював до кінця своїх днів.
Де б не трудився Віктор Матюк, всюди організовував музичні гуртки, хори, якими і диригував. Для них писав музику і світську, і духовну. Багато своїх духовних творів присвятив Матері Божій.
Одночасно, Віктор Матюк, розуміючи роль освіти, духовності в долі народу, працював як просвітитель. Так він упорядкував і видавав своїм коштом не один збірник пісень, де зібрав твори галицьких композиторів М. Вербицького, І. Лаврівського, С. Воробкевича, а також свої твори. Збірки вийшли від назвами "Боян" (1886 р.), "Співаник церковний для шкіл народних", "Пісні церковні різних авторів і народних мотивів, оброблених для жіночого хору В. Матюком" (1894 р.). У 1900 році у Перемишлі вийшли три збірки церковних народних пісень, упорядкованих Віктором Матюком. Дописував до газет і журналів на тему української музики. Підготував і видав підручник з теорії •музики "Короткий начерк гармонії і композиції" (1906 р.).
Не дивлячись на те, що жив і працював у селі, він підтримував особисті зв`язки з широким колом творчої інтелігенції І. Франком, О. Маковеєм, О. Партицьким. Листувався з Миколою Лисенком. Дружні стосунки були у о. Віктора Матюка з митрополитом Андреєм Шептицьким, котрий завжди підтримував його у творчих починаннях.
Окрім цього, о. Віктор Матюк займався просвітницькою, публіцистичною діяльністю, якщо когось зацікавить детальніше ознайомитися з цією визначною особистістю ви можете дізнатися у книжці В. Івасейка "Віктор Матюк" 1992 р. та Л. Кияновської "Еволюція Галицької музичної культури ХIХ ХХ ст.", матеріали з яких я використала.
Віктор Матюк був не дише духовним пастирем для своїх парафіян. Він дбав за їх життя. У селі створив церковний і сільські хори. Піклуючись про диригента хору, посилав молодих селян на науку до Львова. Розуміючи велике значення освіти для народу, багато уваги приділяв розвиткові шкільництва та створенню осередків "Просвіти" у селах. У Карові був першим головою осередку "Просвіти", організував будівництво читальні і часто навідувався туди. Допомагав селянам, захищаючи їх права на землю перед місцевим паном. Він був людям порадником в господарських, економічних, правових справах. Свого часу здобувши знання з медицини, давав селянам і лікарські поради.
Багато було планів у цієї людини, але не судилось. У шістдесятирічному віці, 8 квітня 1912 р., на другий день Великодня Віктора Матюка не стало. Похований він у "своєму" селі Карові, на пам`ятнику напис: "Композиторугромадянинові Вікторові Матюкові".
Отака коротка, далеко неповна розповідь про Людину з великої літери, священика, громадянина, композитора, українця Віктора Матюка. Земляки пам`ятають його. В Тудорковичах і Карові стоять пам`ятники Віктору Матюку, його ім’я присвоєно Сокальській школі мистецтв.
До 160річчя від дня народження Віктора Матюка вчителі і учні Сокальської школи мистецтв готують концерт, викладач Оксана Думанська створила відеофільм "Віктор Матюк", оновлюємо експозицію нашої кімнатимузею, де є речі, які колись належали Віктору Матюку. Найціннішим з них є його рояль (на знімку) "чорний фортепіян", як називав його митрополит Андрей Шептицький.
Не забуваймо наших відомих і визначних синів Сокальської землі.
Ольга КУСЕНЬ,
громадський завідувач кімнатимузею Віктора Матюка.
На знімках: вгорі – рояль Віктора МАТЮКА; в центрі – пам’ятка Віктора Матюка, видана з нагоди 25ліття з дня його смерті.