І знову недільного сонячного дня, 5 жовтня, обласкана осіннім сонцем іваньківська земля зустрічала людей з різних куточків нашого краю, щоб відновити у пам'яті трагічні сторінки свого минулого і віддати належну шану героям, які загинули, захищаючи наше майбутнє, виборюючи волю і незалежність України.
Цьогорічні воєнні випробовування, що нависли над Україною, посилились ще й трагічною датою 70річчям від часу жорстокого нищення московськими загарбниками мирних сіл на Львівщині улітку 1944 р., коли загинули й Іваньки. Вороги стерли село з лиця землі, але не стерли його з пам'яті людської, і ми свято бережемо цю пам'ять, передаючи нащадкам правду, застерігаючи від повторення такого у майбутньому.
Біль огортає серце і навертаються на очі сльози, коли ступаю на цю землю і криком душі питаю у людей поезією Степана Івасейка:
Хто пом'яне, кому цей біль і гнів,
Немає вже ні хат і ні садів,
А час прирік тим стежкам заростати,
Кого, скажіть, у тім селі спитати
Про їхній біль, тут пам'ять вся без слів.
Ми стояли мовчки, без слів… Хвилиною мовчання вшанували пам'ять про загиблих в Іваньках, Небесну сотню і воїнів АТО. Це вони, всі разом, ціною власного життя будують незалежну Україну, творять історію нашого краю.
Урочистості, присвячені Іванькам, почалися, як і щороку, з молитовного звернення до Бога за опіку над нашим краєм. Святу Літургію і панахиду по загиблих героях на братській могилі відправили отець Богдан з Карова і отець Степан з Діброви. У своїх проповідях вони звернулися до присутніх із закликом тіснішого згуртування навколо своєї церкви, ревнішої жертовності для перемоги над ворогом. Ганебним явищем на сьогодні є те, що частина людей, глибоко не вникаючи в сутність релігії, розуміння конфесійності, з якимось фанатичним засліпленням підтримують нинішнє релігійне москвофільство, тримаються московського православ'я, яке, прикриваючись християнськими вченнями, сіє ненависть між людьми, конфесіями, асимілює і придушує культурний розвиток інших народів, намагаючись відновити імперію у формі штучно надуманого "русского міра".
Відспівували Святу Літургію два хори з с. Бутини і м. Угнів. Як і впродовж багатьох років, біля братської могили, після панахиди, із словами "Героям Слава", залпами із власної мисливської зброї віддали честь полеглим героям група мисливців з с. Двірці, й тут же полинула мелодія тужливої пісні "Пливе кача" у виконанні тріо з Бутин.
Концерт патріотичної пісні розпочав чоловічий ансамбль Народного дому Угнова піснею "Зродились ми великої години", і далі в його програмі прозвучали: "Ой летіли гуси", "Ой чути, чути стріли гармати", а також віночок патріотичних пісень.
У виконанні вчительського ансамблю Карівської школи пролунали пісні: "Пісня про Іваньки", "Ой, чого ти почорніло…", "Лети, орлина пісне". Вірш Ганни Миколаїв "Стражденна Україна" прочитала Анастасія Леуш.
З уст жіночого ансамблю "Калинове намисто" Народного дому с. Діброва прозвучали пісні "І знову кров зросила рідний край", "Я сьогодні від вас від'їжджаю", "Україно, молюся за тебе", "Чуєш, брате мій",
Любов Дацко з с. Карів виконала пісні про рідне село і "Ісусова любов", а "Пісня про маму" прозвучала у виконанні Миколи Яцековського з Діброви.
У пісенну канву вплелися і ряд виступів, серед яких: Олег Кожушко голова Сокальської райдержадміністрації; Михайло Блавацький народний депутат України; Євген Матвіїв депутат районної ради, довірена особа народного депутата •С. Курпіля; Ярослава Черняк Карівський сільський голова, а також Олександра Небожук директор департаменту освіти і науки Львівської облдержадміністрації, депутат Львівської обласної ради. Із заключним словом, щиро дякуючи всім прибулим на цей святковий захід, виступив Степан Івасейко.
Також на святі проведено збір коштів на допомогу нашій армії зібрано 4200 грн. і вже закуплено теплий одяг.
Свято тривало до кінця дня, люд не хотів розходитись. Та ще й у перших сутінках над іваньківською землею линула українська пісня, ніби викликаючи до спільного звучання далеке минуле, яке лунало колись тут устами іваньківців, які у ті трагічні дні мусили загинути, або в розпачі покинути назавжди свої рідні оселі.
Надія БІЛОЦЕРКОВИЧ.