Уже 65 років минулого відтоді, як під час сумнозвісної операції «Вісла» насильно виселено жителів Городилович, а село спалено. Але пам”ять не може стерти ці жахливі сторінки історії. Тому щороку тут відбуваються поминальні заходи. І 3 липня на меморіальному комплексі знищених сіл Сокальщини (Городище, Безеїв, Гора, Клюсів, Маджарки, Ворохта, Іваньки, Печигори, Ліски, Корків, Павловичі, Жнятин та ін.) зібралося чимало людей вшанувати пам”ять тих, хто жив у цих селах, боровся за незалежність України. Днем раніше випав сильний дощ і дехто не вірив, що доїде до Городилович. Але у неділю випогодилося, і всі ми щасливо добралися туди.
Приємно, що першим сповістив у дзвін про початок Служби Божої священик Ярослав Кащук. Йому допомагали у відправі отці Петро Звір, Орест Рубель, Степан Ділай та Роман Ткачик. З церкви села Ульвівка парафіяни привезли ікону Городилівської Богородиці (про цей образ в газеті детально розповіла Галина Процюк, вихідець з Городилович). На завершення Служби Божої о. Ярослав Кащук, зокрема, сказав:
– Нині, в третю неділю після Зіслання Святого Духа, відзначаємо день пам”яті Пресвятої Богородиці і усі дороги ведуть до Городилович. І коли згадуємо Пресвяту Діву Марію, яка стоїть біля Хреста і терпить болі й співстраждає разом з Сином, то співаємо «Страждальна Мати під Хрестом стояла». Ця молитва дозволяє нам згадувати ті пам’ятні події не тільки з Євангеліє, але і з життя нашого народу, а, особливо, життя городилівських людей. І життя Сокальщини, і життя України. Нині думкою линемо до тих подій, бо бачимо Городилівську церкву в передвоєнні часи, захоронення українських національних героїв, бачимо капличку і•образ Чудотворний Городилівської Божої Матері, який від 1990 року вже постійно знаходиться в Ульвівській церкві. Пам’ятаємо як відбувалися ті події, як цей образ перевозили з Борятина в Ульвівок, який тоді був запал у людей, дух, єдність. А нині витає занепад духу, черствість… Пам”ятаймо, ми – діти Марії, діти України. Пресвята Діва Марія, як мама, має багато дітей. І якщо хоч одна дитина з небагатьох має недугу, болі, страждання, то вона їй більше приділяє уваги. А ми забуваємо про святий Покров Божої Матері. Бо не охороняють червоні нитки, амулети, а охороняє тільки Божий Покров і Заступництво Цариці Небесної.
Кожного року збираємося у Городиловичах, я вже тут двадцять перший рік. Як один день – життя. Все минає. Немає й тих людей, які були в перших рядах і ми йшли за ними, залишається тільки пам”ять. Але нехай вона послужить нам знову стати і йти вперед, навіть, можливо, й проти течії. Сьогодні вітаємо усіх парафіян з Ульвівка і Городилович, навколишніх сіл Сокальщини, політичні партії, які доглядають могили Борців за волю України. Нехай Божа Матір нас охороняє, благословляє, єднає і допомагає…
Священик о. Орест Рубель також звернувся до присутніх:
– Хоч тут уже немає ні одної хати, парафія все рівно наша. Як би хто не «перекручував» нашу історію, але факти є фактами. В нас залишаються болючі спогади про те, що колись робили з нашими людьми. Не один вмивається сльозами, коли розуміє, що тут могли б бути їхні тато чи мама… Вони б, напевно, молилися разом з нами і не спішили нікуди. Мабуть до пізньої ночі возносили б до неба спільні молитви. Але сьогодні ми з радістю можемо прийти і помолитися, що уже пройшло те страшне минуле, що пропливли ті страшні чорні хмари, а ми з надією дивимось у майбутнє і стараємося будувати краще своє життя. Зараз нелегкі часи, але ми віддаємось під покров Божої Матері і вона нам допомагає. Я дякую усім, хто тихою щирою молитвою прийшов помолитися до Матері Божої, попросити Її, щоб наші діти ніколи не знали такого горя війни, щоб їхніх нащадків ніколи не вивозили у сибіри, по цілому світу. Але щоб ми тут, на своїй землі, прославляли Бога. У своєму домі, своїй родині будували кращий завтрашній день. Сьогодні ми молимось до святої ікони, яка відбула велику подорож, поки прибула до рідного села… Ми повинні подякувати Господу Богу, що нині маємо можливість тут, на рідній городиловицькій землі, помолитися за тих, хто не дожив до цього дня і віддати їм належну шану. Така вже доля, що наші батьки, діди і прадіди віддавали життя за Україну.
Потім процесійно всі пішли до криниці (в цьому році, завдяки членам РО КУН Миколі Дем”яновичу, Роману Монастирському та Ігорю Дацюку, навколо неї змайстрували гарну огорожу, накрили). Священики освятили воду, люди набирали її додому, пили на місці.
Біля пам’ятника, на якому викарбуваний портрет начальника штабу групи УПА«Південь» Василя Процюка (псевдо «Кропива», загинув 1944 р. у селі Кордишів Тернопільської області, а в 1994 р. перезахоронений у м. Шумську); а також прізвища Стрільців УГА, воїнів УПА; невинних жертв російського і польського терору – уродженців Городилович, була відправлена панахида. До підніжжя покладено квіти та вінки. Декан Сокальський о. Петро Звір окропив свяченою водою пам”ятник та могилу Січовим стрільцям. о. Ярослав Кащук навів приклад з новели «Сини» Василя Стефаника, підкресливши, що кров”ю українських борців полито чимало нашої землі.
Телязький сільський голова Ярослав Кравченко, котрий вів поминальне віче, звернувся з такими словами:
– Сьогодні ми тут вчергове зібралися щоб пом”янути і не забути. Городиловичі могли б бути більшими за Теляж, Ульвівок, Трудолюбівку, ті села, що в нас є, на нашому маєтку, могло б бути і чотири села. Подивімся на цих ветеранів, які не стають молодшими, а на Україну знову суне ворог. Не здаваймося, рятуймо Україну, поки ще не пізно.
Потім Я. Кравченко надав слово тим, хто першим почав опікуватися городиловицькою землею, допомагав священикам, жителям – це голові районної ради, голові районної організації Конгресу українських націоналістів Ігорю Дацюку:
– Щороку в цьому райському куточку збираються десятки, сотні людей аби помолитися, вшанувати пам’ять загиблих, рідних, близьких, помолитися на могилах родин. Ми вшановуємо тих, хто загинув під час сумнозвісної акції «Вісла». Коли десятки сіл, сотні людей було знищено, села спалено, їх жителів вбито або переселено на інші території. Для мене це місце дуже святе, тому що мою маму малою дитиною, звідси в 1946ому вивезли на Тернопільщину. Змалку пам’ятаю ці оповіді, яке тут було гарне село, які були дружні люди, громада. Як вони господарили, яка тут була церковця, як село палили і люди втікали до лісу. Цього року минає 65 років з цієї трагедії, коли українців почали вивозити з рідних місць. Потрібно знати нашу історичну правду. Бо хто не пам’ятає минулого, той не вартий майбутнього. Впродовж багатьох років районна організація Конгресу українських націоналістів опікується цим місцем, адже тут є меморіальний комплекс всім 32 спаленим селам і хуторам Сокальщини. Дякую за впорядкування цього комплексу депутатам районної ради Роману Монастирському, Миколі Дем”яновичу, працівникам відділу освіти, комунального підприємства «Галсільліс», котрі своєю жертовною працею впорядкували цю територію, накрили капличку, аби ми щороку тут освячували воду. Переконаний, що це святе місце буде надихати нас на нові звершення, аби ми пам’ятали своє минуле, пам’ятали традиції, згуртувалися всі національнодемократичні сили і з часом влада в Україні була не в тих, які дивляться в сторону Росії чи інший бік і думають тільки про своє збагачення. Аби привести до влади в Києві національнодемократичні сили, які дбатимуть за Україну і за простих людей.
Голова Львівської обласної організації Конгресу українських націоналістів Микола Пшевлоцький, який на початку 90х років долучився до встановлення цього меморіального комплексу, підкреслив, що для нього було великою честю і високим обов’язком долучитися до зусиль сотень людей, для яких цей клаптик землі є батьківщиною і початком великої Батьківщини – України, і до зусиль тих, хто не тут народився, хто не пов’язаний кровно з цією землею, але в душі був українцем і хотів відновити історичну правду і справедливість.
– Не випадково тут постав меморіал – скромний, але дуже промовистий – знищеним сокальським селам, яких є 68, частину з них відновлено тут, в Україні, а частина залишилася за межами нашої держави – в Польщі. Тому ми часто кажемо, що на Сокальщині починається українська держава, але тут не закінчується українська земля. Свідченням цьому є оті пам’ятні хрести, які нагадують, волають до нашого сумління. І це особливо актуально сьогодні, коли в Україні панує режим, який ладен стерти з пам”яті поняття «українство», «українець», «Україна», перетворити нас в щось аморфне, в те, що десятками літ старався з нами зробити совєцкий режим.
Сьогодні тут є представники не лише Городилович, Ульвівка, Теляжа, Сокальщини, але й люди, які приїхали далеко зза меж нашої держави. Це свідчення того, що наша історична пам”ять і свідомість невмирущі. Сьогоднішні обставини українського державного і суспільного життя спонукають нас до особливого формату дій, до особливого єднання, в першу чергу навколо ідеї, навколо національної свідомості, як це було в роки найбільшого піднесення в середині минулого століття, коли Організація українських націоналістів, беручи на себе повноту відповідальності, одночасно залучала до боротьби за українську справу усіх, не дивлячись формально на приналежність до тих чи інших утворень. Сьогодні має бути так само, щоб не проростали антиукраїнські паростки, ми маємо утверджувати силу, славу, багатство і простір Української Держави, – сказав М. Пшевлоцький.
Для голови Сокальської міської організації ВО «Свобода» Юрія Товарянського цей день дуже дорогий, адже тут народилася і пережили страхіття його мама Марія Харко, родина:
– Хочу вклонитися людям, які пам’ятають ці страшні роки. За що боролись повстанці? За вільну Україну, яку маємо. Ми повинні єднатися навколо української ідеї. Але вона має бути щирою, як Городилівська Матір Божа, яка нас охоронятиме і захищатиме. Шкода, що вшановуємо загиблих лише один день, хоча могли б це робити частіше. Сподіваюся, що старше покоління залишить молодим ту пам’ять, ту історію, а ми її передамо внукам і правнукам. Зробимо усе, щоб було так, як заповідали наші батьки.
Він також розповів про події 9 травня у Львові, очевидцем яких був.
Політичний референт львівської Крайової організації УНАУНСО Петро Байса:
– Син легендарного генерала Тараса Чупринки Юрій Шухевич, який провів сорок років у сталінських казематах, доручив мені вклонитися тим могилам і тому місцю, де була страшна наруга. Всього 65 років назад тут вирувало життя. Люди господарювали, одружувалися, народжували і виховували дітей. А зараз тут цвинтар і німі хрести. Ні, ці хрести не німі, бо вони просять про молитву, взивають, щоб ми цього ката покарали. Бо таких сіл на Україні було дуже багато.
Він навів приклад, коли 19 січня 1946 р., на Водохрестя, село яке тулилося біля гір, обступили татари і з восьмої до півпершої години його не стало. Всі були спалені в своїх хатах. Тільки залишилася шестимісячна дитина під тілом вбитої матері. Нині цей чоловік мешкає у Франції.
Таких трагедій сотні, тому ми не повинні цього забувати. П. Байса вірить, що колись у Городиловичах вируватиме життя, але для того потрібно всім гуртуватися, не давати нікому паплюжити нашу державу.
Депутат обласної ради від КУНу Роман Швед також підкреслив, що не одне село знищено з карти України. І тільки хрести нагадують про них. Він закликав всіх пам”ятати, що для нас боротьба продовжується, бо воїни, які здобували незалежність, ще не всі визнані на рівні держави. І побажав, щоб наші співвітчизники не поневірялися закордонами.
Син Василя Процюка«Кропиви» Микола Процюк розповів, як 10 травня 1946 року родину вигнали звідси. Він вдячний усім, хто зберігає пам”ять про це місце, щороку прибуває сюди.
– Не думав, що сюди доїдемо після вчорашнього дощу, але Матінка Божа нам допомогла. Про це й говорила сестра Галина. Це є підтвердженням того, що сила Божа безмежна, творить дива. Кожен повинен вірити в цей чудотворний образ Городилівської Божої Матері. Для нашої родини ця ікона допомогла знайти батька, котрий пішов в Українську Повстанську Армію. Став командиром, спочатку сотенним, потім – курінним, керував вишколом групи «Богун» і був начальником штабу групи УПА«Південь». А хіба не чудо, що ми маємо тепер грекокатолицьку церкву, яку хотіли знищити?
Нас повинна єднати Україна, за яку пролили кров наші батьки, – підкреслив він.
Слово мали найповажніші гості – хор «Повстанець», який виконав патріотичні пісні.
– Від них ми набрались того українського духу, вони вже не мають такої сили як у молоді роки. Тож нехай молодь вчиться їхніх пісень, – сказав сільський голова Ярослав Кравченко.
– Україна, борючись за свою незалежність, втратила мільйони молодих людей, мільйони патріотів пролили свою кров за те, щоб ми сьогодні святкували у незалежній Україні. Нам вдалося вижити, ми приїжджаємо сюди щороку, але нас все менше і менше. Дякуємо Богу, що у нас ще б’ється серце з пульсом України, – сказав учасник хору Михайло Куцяба.
Зачарував присутніх концертною програмою й гурт «Заспів».
Люди ще довго не розходилися, обмінювалися спогадами, ділилися враженнями, але, звичайно, всі сходилися на тому, що про трагедію в Городиловичах повинні знати й прийдешні покоління. І щоб таке ніколи не повторилося на вкраїнській землі. І тому просимо Господа й Городилівську Божу Матір охороняти наш народ від всіх бід.
Василь СОРОЧУК.
Фото автора.