У неділю, 30 червня, в Сокалі пройшли урочисті збори, присвячені надзвичайно складним і не до кінця дослідженим сторінкам українсько-польських відносин 70-річної давнини, а саме, подіям Волинської трагедії, а також 72-ій річниці Акту відновлення української державності 30 червня 1941 р. у місті Львів.
Організатором заходу виступила Сокальська районна організація партії «ВО «Батьківщина». Взяли участь у ньому близько ста осіб. Серед них: члени бюро районної партійної організації, голови первинних та дільничних партійних організацій, депутати та голови місцевих рад району, ветерани та активісти партії. Найпочеснішими гостями заходу були члени Спілки політв’язнів та репресованих Сокальського району: Василь Мочульський, Марія Петрина, Марія Ковбасюк, Василь Кашуба, Іван Сич, Богдан Олесько, Василь Гнатюк, Степан Баранюк, Іван Сорока, Марія Філіпова, а також голова Спілки Тарас Репко та секретар Галина Глушко.
Збори розпочалися з виконання Державного гімну.
Слово Боже до присутніх промовив віце-канцлер Сокальсько-Жовківської єпархії, декан Сокальського деканату УГКЦ, протоієрей Петро Звір: «Пам'ять про минуле є дуже важливим засобом для життя у майбутньому. Пам’ятаймо слова «Горнусь до тебе, Україно, //Як син до матері горнусь, //За тебе, рідна і єдина, //Щодня я богові молюсь: //Щоби послав щасливу долю, //Тобі, народу моєму, //Щоб освятив жадану волю, //Що дарував тепер йому…» Українці повинні пишатися своїми Героями, які віддали життя за незалежність держави. Ми також повинні відстоювати тих, хто боронив наші права та святу землю від ворогів, та втілювати українські інтереси».
Ведучий зборів, голова районної організації партії «ВО «Батьківщина», голова фракції «Батьківщина» в Сокальській районній раді Олег Кожушко зачитав листа Героя України Дмитра Павличка «До поляків».
– Дорогі наші польські брати! Визнаємо, що злочин на Волині був. Але то був не геноцид, а тільки спровокований окупантами України та Польщі месницький розгул за те, що чинила королівська, шляхетська та панська влада впродовж століть на землях України. За словами Президента Польщі Броніслава Комаровського, пролилася невинна польська та українська кров.
Часи, в яких ми живемо – це часи поєднання та порозуміння між нашими народами. Ми не маємо права оголошувати жоден злочинний епізод із нашої спільної історії актом, який може перекреслити все, чого ми досягли в епоху нашої спільної перемоги над фашистською Німеччиною та над комуністичною Росією.
Якщо ми почнемо рахувати жертви, які поніс польський народ від української зброї, і жертви, які поніс український народ від польської зброї – ми збожеволіємо!
Закликаємо вас, мислячі поляки, подумати над тим, кому служитимуть ваші звинувачення українського визвольного збройного руху, що був жорстоким, бо відповідав на жорстокість? Живіть майбутнім, а не минулим, бо з кожної роздряпаної старої рани нічого, окрім крові, не вийде!
Великий поляк, син України, Юліуш Словацький, пророкував воскресіння України як держави. Подумайте, кого ви можете зрадити сьогодні. Це ж ваш і наш пророк Словацький, це ваш і наш поет і повстанець Сигізмунд Сєраковський, це ваш і наш мислитель Єжи Гедройць, це ж ваш і наш духовний учитель Іван-Павло II, це ваш і наш видатний політик Збігнєв Бжезінський…
Ті, хто сьогодні виступає в Польщі зі страшним та несправедливим осудом українського визвольного руху, повторюють наклепи нашого ворога.
Ворога, який три з половиною століття учив нас ненавидіти поляків, а тепер узявся повчати й вас, що треба знов ненавидіти найближчого сусіда.
Сьогодні українцям і полякам потрібно шукати порозуміння щодо історичного минулого, щоб збудувати спільний європейський дім.
Вшановуючи гідно, по-християнськи світлу пам'ять усіх беззахисних жертв українсько-польської братовбивчої боротьби у сорокових роках минулого століття на Холмщині, Волині, Поліссі, Східній Галичині, Надсянні, Західній Бойківщині, Лемківщині, ми, вслід за ієрархами українських християнських церков, звертаємось до всіх поляків зі словами: «Пробачаємо і просимо прощення».
Після цього відбулася демонстрація документального фільму «Вогонь і Зброя». Це правдива розповідь про відділи Української Повстанської Армії, які воювали на західній межі українських етнічних земель – на Закерзонні. Це розповідь про повстанські відділи з Лемківщини, Бойківщини, Надсяння та Холмщини, що стали на захист українського населення цих земель і протягом майже чотирьох років вели важкі бої з відділами польського підпілля, німецького Вермахту, совєтського НКВД і регулярної польської армії. У фільмі використано архівні фотографії та документи, записи розмов з учасниками боротьби та інтерв’ю з істориками.
Закерзоння – науково-публіцистична назва українських етнічних територій, розташованих на захід від лінії Керзона, які входили до складу Польщі.
До цих земель належать Лемківщина, Підляшшя, Посяння, Сокальщина, Равщина і Холмщина. Загальна площа Закерзоння становить близько 19,5 тис. км, на якій проживало понад 400000 українців. За умовами радянсько-польського договору від 16.08.1945 р. (незначно змінені радянсько-польським договором 1951 р.), ці споконвічні українські землі відійшли до Польщі.
В 1947 р. польський комуністичний режим вчинив один із своїх найкривавіших злочинів проти українського населення Закерзоння, провівши операцію «Вісла», внаслідок якої близько 200 тисяч українців були насильно вивезені з батьківських земель на терени північної та західної Польщі. З антиукраїнським терором польського уряду рішуче боролося українське націоналістичне підпілля і Українська Повстанська Армія, яка вела бойові операції проти польських каральних частин у Закерзонні до кінця 1947 р.
Головним у фільмі, як на мене, є те, що в ньому правдиво показано, що УПА не була бандою, як дехто намагається нас в цьому переконати, а глибокоструктуризованою збройною силою, з чіткою командною вертикаллю і підпорядкованою керуванню цивільної влади (а саме, Проводу ОУН). УПА не займалася розбоями і різаниною поляків, але боронила українське населення від польського націоналістичного і комуністичного підпілля, відділів НКВД і польської армії. Був це збройний рух українців Закерзоння з усіх прошарків населення. Саме тому лемки клали свої голови на низовинах Холмщини, православні холмщаки боролися в лісах Перемищини, в одній лаві стояли студенти і хлібороби, ремісники і священики та українці з інших теренів.
Хочу також зазначити, що командиром військових формувань УПА на Закерзонні, а точніше – VI Воєнної Округи УПА – Групи «Сян» був наш земляк «Орест» – Мирослав Онишкевич – уродженець містечка Угнова.
Треба однозначно підкреслити, що командування УПА за всяку ціну уникало кровопролиття, закликало польську сторону до співпраці і апелювало, щоб покінчити з братовбивством. Переконливо про це говорить у фільмі Василь Кук, останній командир УПА. Дивлячись цей фільм, до мене настирливо повертало питання, як сприймуть його інші глядачі? Адже, щоб правдиво сприйняти будь-який фільм, треба мати певну суму знань, без яких сприйняття цих подій може стати не зовсім зрозумілим. Не є таємницею, що люди, в тому числі серед нашої громади, зокрема, молодь, дуже мало читають, а за тим слідує мале знання історії та розуміння подій минувшини.
Я твердо переконаний, що обов’язком кожного свідомого українця є цей фільм переглянути і ніколи не забувати про безцінний геройський подвиг Закерзонської гілки УПА, яка зі зброєю в руках відстоювала наше право жити на землі наших предків.
Вона своєю стійкістю та мужністю обороняла людські цінності, а при тому довела світові непоборне прагнення нашого народу жити ідеалами справедливості та гуманізму на своїй оддвічній українській землі Закерзоння.
На кінець, висловлюю глибоку вдячність всім тим, хто спричинився до появи фільму про УПА на Закерзонні, а при тому низько хилю голову перед тими, хто за цю землю боровся, і перед тими, хто за неї загинув. Бажаю від щирого серця міцного здоров’я, благополуччя, довгих років життя та успіхів для тих всіх, які пережили, пройшовши тяжкими дорогами партизанської кривавої війни через неймовірні випробування – Вічна Вам Слава, наші Герої. Не розчаровуйтеся за недолугу діяльність сучасної незалежної України, яка не враховує ідей Вашого героїчного покоління. Ваша жертва заклала основи для цього дому, а будувати його треба цеглина по цеглині. Маю тверду надію, що фільм «Вогонь і Зброя» – це одна із цеглин у будову нашого спільного національного дому, ім’я якому – Україна.
Після перегляду документального фільму перед присутніми виступили учасники та очевидці визвольних змагань на Закерзонні Василь Кашуба та Іван Сич. Зал аплодував гучними оваціями гірким, але правдивим розповідям про події сімдесятирічної давнини. Багато хто не стримував сліз… бо плакали самі ветерани.
Ведучий, голова Сокальської районної організації партії «ВО «Батьківщина», голова фракції «Батьківщина» в Сокальській районній раді Олег Кожушко наголосив також, що 72 роки тому у Львові був проголошений Акт відновлення української державності та піднятий синьо-жовтий прапор. Створений український уряд на чолі з Ярославом Стецьком. Та марними були сподівання галичан на доброго Гітлера. Фашисти розгорнули жорстокий терор проти населення Західної України, не визнавши її державності. Також на початку липня минають 106-і роковини від народження Провідників ОУН-УПА Олега Ольжича та Романа Шухевича. Вороги їх настільки боялися, що навіть праху не залишили (Ольжича спалили гітлерівці в Заксенхаузені, а Шухевича – большевики над Збручем).
Пам'ять про всіх Героїв, які полягли за свободу та незалежність України, учасники зборів вшанували хвилиною мовчання.
Після виступів ветеранів, під славну пісню «Йшли селом партизани» організатори урочистих зборів вручили присутнім членам Сокальської спілки політв’язнів та репресованих квіти та солодощі від народного депутата України Степана Курпіля.
Від імені учасників урочистих зборів, присвячених 70-й річниці Волинської трагедії, звертаємось до народів України та Польщі – подолаймо у наших серцях ворожнечу, демонструючи цим нашу віру у вищу правду, силу любові та взаємного прощення.
Добросусідство наших народів має бути добрим прикладом до повного поєднання молодих поколінь. Подаймо ж один одному руки примирення.
Євген МАТВІЇВ,
депутат Сокальської районної ради, помічник народного депутата України Курпіля С. В.