Home / Цікаво знати / В Сокалі працівники боряться за збереження туберкульозного відділення

В Сокалі працівники боряться за збереження туберкульозного відділення

Того дня яскраво світило весняне сонечко, тож підходячи до туберкульозного відділу Сокальської ЦРЛ, думала, як нелегко доводиться хворим довгий час перебувати у лікарні (а лікування цієї хвороби досить тривале). Декілька пацієнтів вийшли потішитися весняним сонцем на подвір’я.

Завідувача відділу Михайла Омеляша застала в ординаторській, саме розглядав рентгенівський знімок одного з хворих. Старшого чоловіка, хворого на запалення легенів, прислали на консультацію. Побачивши пляму на знімку, лікар почав розпитувати хворого: чи кашляє, чим хворів, які аналізи здавав… Сказав, що потрібно здати на аналіз харкотиння. Чоловік же запевняв, що він цілком здоровий, що аналізи вже здавав (але які!). Дійшли компромісу, що спочатку він долікується у терапевтичному відділі, а потім знову прийде до фтизіатрів.

– Це яскравий приклад того, як люди легковажать своїм здоров’ям, – сказав п. Михайло. – Не розуміють, що краще виявити хворобу на ранній стадії, ніж потім лікувати запущену. Чоловік старший, думає, що вже не може захворіти на туберкульоз. А в нас є хворі віком від 17 до 89 років. Найстарша – жінка з села, яка заразилась від сусідів.

Так, лікування у нас досить тривале, і якщо хворі дотримуються приписів лікаря, то виліковуються. Проте досить часто, на жаль, вони порушують лікарняний режим, переривають прийом ліків, вживають алкоголь, самовільно ідуть додому. А потім знову повертаються до нас. Таких пацієнтів важко лікувати.

Розповів пан Михайло типову історію тих, хто зловживає алкоголем. Після смерті матері сестра сокальця Івана Т. виписала його з квартири і він почав бомжувати. Захворів. Лежав у лікарні, але не долікувався. Хвороба знову почала прогресувати. Тож час від часу потрапляв у відділ, але… знову запивав і зникав. Вже «посадив» алкоголем печінку. Погано харчується, схуд. У таких хворих (а зараз їх у відділі третина) згодом виникає стійкість до ліків і вони вже їм не допомагають, потрібно шукати інші. Притому, що курс лікування дорогий, частину ліків виділяють безплатно. Кількість резистентних хворих зростає, зараз їх є двадцять.

– У нас лікуються і цілими сім’ями,– вступив у розмову лікар Володимир Кішовар.– Наприклад, маємо таку сім’ю: батько (йому під п’ятдесят), двоє синів і донька. Живуть в селі, пиячать. Спостерігаємо їх давно, час від часу з бідою доправляємо у відділ. Ось і зараз батько лікується у нас, а діти – у Львові. Тільки починають поправлятися, як знову хапаються за чарку. І вони, на жаль, не одні. На моє переконання, поки таких хворих не почнуть лікувати примусово (а для цього потрібен відповідний закон), то нічого не зміниться.

Нині у відділі можуть покласти двадцять хворих. Для них тут створені хороші умови: вони забезпечені ліками першої необхідності, кваліфікованим доглядом, хорошим (для багатьох кращим, ніж вдома) харчуванням: в меню хворих входить молоко, м’ясо, риба…

Михайло Омеляш та Володимир Кішовар – досвідчені фтизіатри, за плечима яких десятки років праці, сотні пацієнтів. Навантаження на них неабияке: район наш великий, спеціалістів не вистачає. Майже п’ять років у відділі не працює рентгенапарат, і хворих, навіть з відкритою формою туберкульозу, возять на рентген у поліклініку. А це – ризик захворіти здоровим людям. Про новий апарат уже й не мріють, тут би хоч відділ зберегти (до речі, туберкульозні відділи працюють лише у трьох районах Львівщини). Немає і лабораторії, тож аналізи возять до Львова. Туди ж, на комісію, везуть і хворих. Потрібен дитячий фтизіатр…

– Якщо у минулому році порівняно з 2012им кількість вперше виявлених хворих зменшилась: було відповідно 74, а стало 54, то за два місяці цього року їх виявлено вже 18 осіб, – сказав п. Михайло. – Серед них є п’ять жінок. Наймолодший – чоловік 1986 року народження. З активною формою туберкульозу є 97 осіб, а всього на обліку у нас стоять 702 особи. Якщо у минулому році померло 16 хворих, то вже в цьому – 4. Хвороба не щадить нікого – ні заможних людей, ні бідних.

До медикаментів першого ряду, які хворим видаємо безплатно, вони мають купувати ще й інші: на курс лікування потрібно витратити від сотні до декількох тисяч гривень. А в нас в основному лікуються селяни, пенсіонери, незаможні люди, яким це не під силу.

До того ж, що декілька років змінюється і методика лікування. Якщо у 2008му запровадили так звану ДОТСпрограму, згідно з якою хворих лікували, спостерігали два роки, то в грудні 2012 року ввели уніфікований клінічний протокол, згідно з яким лікування скорочено до шести місяців.

…Поки ми розмовляли, до завідувача заходили відвідувачі. Хвора жінка (вона зараз одна у відділі, інші хворі – чоловіки) нагадала, що закінчились таблетки, тож потрібно їх виписати; молодий шахтар приїхав підписати лікарняний, бо виходить на роботу… Тож не стала заважати: побажавши всім здоров’я і успіхів у боротьбі з цією підступною недугою, попрощалась з п. Михайлом і вийшла на повітря. Як добре бути здоровим!

Валентина БЛУДОВА.

На фото: завідувач туберкульозного відділу Михайло ОМЕЛЯШ; медсестри Тетяна БАГРІЙ і Ольга ДЗІК та медреєстратор Тетяна БАБІЙ.
Фото автора.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

АТО: на Донецькому і Луганському напрямках зафіксовано по 3 обстріли на кожному

За минулу добу в зоні проведення ...