Home / Поезія / Поетична збірку Любові Бенедишин “НотаБене”

Поетична збірку Любові Бенедишин “НотаБене”

Якось останнім часу ловлю себе на думці, що починаю мислити хронологічними категоріями "до" і "після": до і після Майдану, до і (так хотілося б написати) після війни. Так звана довоєнна література, що зі шкільних років асоціюється нам із 1930-тими, для нас плавно змінила свої відмітки на 2010-ті – час, коли світ виглядав безнадійно стабільним, а ми жили "на автоматі" (не в сенсі військовому, а в сенсі мінімальної емоційної заангажованості), проковтуючи все, що відбувалося, і "фанфарно" святкуючи черговий День незалежності … І от у час такого емоційного штилю – відчуття тривоги, пульсування оголеного нерву; передчуття подій, які зависли між "до" і "після", триваючи й досі… Це про поетичну збірку Любові Бенедишин "НотаБене", яка вийшла у світ у довоєнний і домайданівський 2013-й.

Я повернулася до цієї книжки завдяки готельчику "Нота бене" (не забудь!), в якому довелося прожити кілька днів. Саме він своєю назвою нагадав мені довоєнну лірику, писану в передчутті чогось – тривожного, великого, а водночас і світлого. Тому вже вдома сягнула по цю книжечку в надії знайти те, що не забулось, а лишилося десь на дні серця, розгорнула навмання і стерпла від пророчості того, що прочитала:

Без докорів сумління і хули

(Дай Боже перебути чорну смугу цю!)

Самі себе на муки прирекли

Хто дурістю своєю, хто – байдужістю.

…А вже ж були близенько… 

А могли ж…

Чого забракло: сили чи терпіння?

Самі себе цвяхуємо… Коли ж

Заслужимо у Неба воскресіння? 

Добра поезія має ту особливість, що, незалежно від часу створення, вона дає відповіді на ті запитання, які так ретельно шукаємо нащодень. Воєнний і пост-майданівський час породив у нас безліч запитань "за віщо нам це?", і навіть лячно стає, що так легко віднаходимо в рядках 2010 року життєву істину: "на те і біль – щоб не шкарубла // душі матерія тонка", це "тернистий метод шліфування // закостенілої душі". А поетичний реквієм за загиблими учасниками національно-визвольного руху "Книга пам'яті" звучить так, ніби написаний не в жовтні 2010 року, а 2014-15-го…

Скільки їх! Скільки їх! Скільки їх!

Сліз гірких і страждань – не злічити.

Чи це гріх? Чи це гріх? Чи це гріх?

Рідну землю всім серцем любити. 

Ця збірка – про життя, сповнене віри, любові та надії. Якраз у ці постмайданівські дні я віднаходила (бо шукала!) у поезії Любові Бенедишин касандрівське передрікання глобальних суспільних змін, які промовляли до мене майже з кожного вірша. А може, в іншу мить мого життя мені захочеться торкнутися серцем інших рядків, які теж написані для всіх і для кожного зокрема:

У дитинстві

Я обожнювала спостерігати,

Як мій татко друкує фотографії:

У затемненій кімнаті

З червоною підсвіткою,

Зосереджений і несердитий,

Він був схожий на чарівника.

Вірші Любові Бенедишин – теж "стосики безцінних світлин" про нас, наших рідних, наші містечка, села і вулички восени, взимку, навесні і влітку. Ці світлини рентгенівськими променями просвічують наші душі, роблячи їх видимими, але не менш загадковими: 

Душа ж – чудна!

Сльозину потай втерла

(всі яблука померзли – от халепа).

А що вже казати про жіночу душу? (Жінку читати – не блок із новинами // Переглядати очима невинними…).

Перечитуючи вірші Любові Бенедишин, мимоволі ловиш себе на думці, що їх інтелектуальність не заглушує щирості, а робить її більш осмисленою:
Розкажуть – я у відчаї – не вір!

Вже не болять ні спогади, ні крила.

Це ж скільки весен одцвіло з тих пір,

Як плакати собі заборонила.

Ота щирість – не вульгарна, не гіперболізована, а натуральна ("ні грама гриму"!), поєднана з інтелектуальною відстороненістю та терплячістю, додає неповторності і переконливості. Тому в цій книжечці так багато смирення, а радше великого сподівання на Бога та інтуїцію: "Смирення – це не рабство. Це свобода від ницого тирана у собі". Таке смирення – не покладання рук і не очікування змін згори, а радше Франкове "Нам своє робить!"

Назва цієї збірки апелює до уважності та вчить спостережливості (не випадково nota bene – з латинської мови "зверни увагу", "зауваж", "не забудь"). Тому авторка, мов крізь лупу, розглядає найменші деталі світу, порухи душі і вчить читача їх інтерпретувати як своєрідні символи. Мабуть, і я своє перебування в готельчику "Нота бене" потракувала як потребу повернення до цієї книжки, про яку вже почала забувати. А ще через кілька днів дізналася про приємну новину (і як же не вірити у Знаки?) для всіх шанувальників красного слова на Сокальщині: за збірку "НотаБене" Любов Бенедишин стала лавреаткою престижного Всеукраїнського літературного конкурсу ім. Михайла Чабанівського, що відбувався на Харківщині. Запізніло, але щиро вітаємо нашу землячку з цією перемогою!

Мирослава Товкало, завідувач кафедри освітньої політики Львівського обласного інституту післядипломної педагогічної освіти, кандидат філологічних наук, доцент.

 

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

Новорічний вірш

НОВОРІЧНЕ В Новорічну казкову ніч Закружляють ...