Home / Згадаємо, як це було / Незасвоєні уроки соборності: від Злуки і до Мінських угод…

Незасвоєні уроки соборності: від Злуки і до Мінських угод…

Мій невеличкий екскурс із сокальчанами в хронологію тих років, коли були проголошені Українська Народна Республіка та Західно-Українська Народна Республіка та підписаний Акт соборності – злуки всіх українських земель, відверто кажучи, мене здивував. Виявляється переважна більшість наших городян погано обізнана з літописом української державності: комусь байдуже і все одно, хтось взагалі нічого не знає, хтось чув, але переповісти нічого не може, але знайшлись і ті, хто знає і має свою громадянську позицію.

Щоб там не казали, але історію треба знати, щоб не повторювати гірких уроків минулого. Це такий собі суспільний договір про духовні цінності та ідеали нації, за яким ми визначаємо спільних героїв та тужимо за спільними жертвами. Бо погодьтеся, ці розбіжності у знаннях про минуле часто слугують каменем спотикання у самій ідеї соборності та у стосунках громадян України. А в певного прошарку населення, переважно російськомовного, що тут гріха таїти, "ковбасна" політика стає ледь не визначальною, коли мова йде про грошову винагороду. Як приклад, майже анекдотична історія про те, як два роки тому "антимайданівці" повернулись у Запоріжжя з вимогою відставки Януковича. Місцевих бюджетників привезли спеціальним потягом у Київ на мітинг підтримки колишнього президента, пообіцявши по 500 гривень кожному. Але представники Партії регіонів в останній момент зменшили таксу вдвічі, на що розлючений натовп зреагував дуже бурхливо. "Стояли за 500, а отримали 250 гривень! Нас обдурили!" – не приховували свого гніву запорожчани, а на зворотньому шляху додому влаштували у потязі погром із биттям скла та зриванням стоп-кранів. А найцікавішим моментом акції стали приклеєні до вікон вагонів стікери з надписами "Вимога №1 – відставка Януковича!" І таких кумедних історій на той час із "кинутими антимайданівцями" було чимало…

І вже було зовсім не до сміху, коли в квітні 2014-го хлопці, мобілізовані до лав ЗСУ з першої ротації, потрапили у Маріуполь і зустрілись там із шаленим опором і зневагою місцевих мешканців. Тикаючи дулі та показуючи "факи" українським військовим, яких вже на той час обзивали "карателями", чимало маріупольців навіть не задумувались, якою нищівною для їхнього мозку виявилась політика "рашистських" ЗМІ. Виражаючи зневагу, деякі зазомбовані мешканці примудрялись навіть кидатись під гусениці важкої військової техніки, коли наші солдати в'їжджали на БМП в Маріуполь, аби зачистисти місто від сепарської навалочі. 

А потім, пригадуєте, коли вдруге нависла загроза бути захопленими сепаратистами, маріупольці, прозрівши, враз стали на захист рідного міста! Бо не одна жінка тоді гіркими сльозами голосила, що втратила під Донецьком дах над головою і рідню: "Хто ж знав, що так воно буде, і що вони таке накоять!" А знав той, хто пам'ятає голодомор, розстріляних хлопців під Крутами, Норильське та Кінгірське повстання, чисельні репресії та розстріли патріотів України і ще багато жахіть, які чинила Московія з українцями! 

І якщо фундамент цих історичних відомостей мізерний, то яких вчинків можна очікувати від населення, а тим паче від урядовців, які вершать долю українського народу. І якщо мозок такого чиновника, просякнутий наскрізь "червоною павутиною" історії КПРС, то на який результат можна розраховувати? Історія повинна таки чомусь вчити… До речі, ще у ті буремні роки злуки ЗУНР та УНР Євген Петрушевич, славетний провідник ЗУНР, застерігав, що об'єднуватись із гетьманською Україною недоцільно, бо в "14 пунктах", оголошених американським президентом Вудро Вільсоном, народам Австро-Угорщини забезпечувалось право на самовизначення, а за умов злуки з Гетьманською Україною Галичина може опинитись у складі "єдиної Росії". Але якби ж знаття, що так воно і буде! Об'єднання українських земель 1919 року було юридичним та політичним, але на рівні держави так і не відбулось.

На теренах Сокальщини події 1919-го теж вирували… Польські війська, дізнавшись про зміну влади, розпочали основний наступ вздовж залізничної колії, що з'єднувала Рава-Руську, Угнів, Белз і Кристинопіль. Захопивши Белз 27 січня 1919 року, поляки пішли в напрямку Сокаля. Того ж дня було захоплено Кристинопіль. У пекельних боях загинули ні в чому не винні мешканці сіл, а одне з них, село Жужіль, було спалено поляками на знак помсти. Історичні архіви Сокальщини і досі зберігають відомості про кількість жертв у ті роки, коли українських інтелігентів, священиків, селян і робітників масово запроторювали у табори та в'язниці. Польська влада будь-якою ціною намагалась затято знищити якомога більше українського населення, а зі стрільцями Української Галицької Армії поляки роз-правлялись ще швидше – суд у Кристинополі і розстріл за міським цвинтарем. Згодом останки стрільців перевезли до Сокаля і перепоховали на кладовищі у великій могилі, над якою спорудили високий насип… Ось такою була ціна боротьби за українську державність! 

Згадуючи ці події, мимоволі спадає на думку січень та лютий 2014-го. У повітрі вже тоді витав смак крові і розуміння того, що тільки-но закінчиться олімпіада в Сочі, між Україною та Росією сколихне війна. Але ж ніхто не наважувався озвучити цю думку вголос, проте усі чудово знали, що Путін просто так не відступиться зі своєю ідеєю "руського міра". А сам Янукович теж свого часу виголосив загадкову фразу: "Ви ще згадаєте про Донбас!" Кривавий тиран виявився щедрим спонсором жахіть та поневірянь українського люду Донбасу, перетворивши його на згарища і могильник! 

"Можна програти всі битви, окрім останньої!" – ця знаменита фраза належить Черчиллю. Знаний політик виголосив її ще тоді, коли 1942 року був втрачений Сінгапур, і англієць вирішив піти у відставку, але король не погодився. І Черчилль залишився, щоб перемогти. Щодо України та її останньої битви на ратному полі Мінських угод, то враження складається аж ніяк не успішної перемоги, щоб говорити нині про мир та соборність України. Слово за військовими стратегами…

Ірина СЛАВЧАНИК. 

About Адміністрація порталу

x

Check Also

В Червонограді відбулася зустріч із багаторічним політв’язнем совєцьких тюрем Ольгою Ільків

30 жовтня в актовому залі храму ...