Home / Згадаємо, як це було / Минуле стукає в наші серця

Минуле стукає в наші серця

До 80-річчя Голодомору в Україні в сокальській філії Львівського музею історії релігії "Людина. Земля. Всесвіт" створено міні-експозицію під такою назвою та інсталяцію "Відібраний колосок", автором якої є художниця, науковий працівник музею Анна Вихтюк (на знімку). Інсталяція побудована на основі об'ємно-просторової пластики, цілісно виготовленої в кераміці, і складається з шести окремих частин, які символічно утворюють колосок, що ув'язнений в ґрати. Мисткиня використала допоміжні матеріали: колючий дріт, терновий вінець та чорнозем, які додають композиції особливого трагізму. Експозиція представлена копією ікони Феофана Грека "Богоматір деісусового чину" та медаллю "Пам'яті жертв Голодомору" (автор Анна Вихтюк), Меморіальною Книгою пам'яті, хлібом з висівок, колосками та зерном. Засобами мистецтва наукові працівники музею розповідають відвідувачам страшну і трагічну правду про українську катастрофу ХХ століття.

У музеї зібрано спогади сокальчан. Надія Проніна, колишній директор другої школи, в ті роки жила в невеличкому містечку Херсонської області. В дитячій пам'яті збереглись жахливі спогади про ті страшні роки. Вона розповідала про спухлих від голоду людей, яким вдалося вирватися з села. Вони сиділи край дороги, простягаючи худі, немічні руки за шматком хліба. Дехто з них вмирав, не дочекавшись їжі. За кілька окрайців хліба люди віддавали сімейні реліквії, золото. Вчителька цієї ж школи Оксана Олесько в дитинстві жила в Чернігівській області, на кордоні з Російською Федерацією. Вона розповідала, що після того, як майже всі жителі їхнього села померли з голоду, через декілька днів село заселили жителі сусідніх російських сіл. Все своє свідоме життя п. Оксана, як вона казала, "принципово" розмовляла тільки українською мовою. Колишня працівниця лікарні Лідія Таранова в часи голодомору жила на Кіровоградщині. Вона згадує, що дітей врятувало те, що вони відвідували дитячий садок: хоч бідно, але їх там годували. Вона запам'ятала, як одна з працівниць садка бідкалася, що її родичку заарештували. За те, що взяла жменьку зерна з току, щоб дати голодним батькам. Голод 1946-го вона також пам'ятає. Від голодної смерті їхнє село врятували ховрахи. Ці маленькі тваринки жили в нірках на березі річки, що протікала біля їхнього села. Діти заливали нірки водою, ловили тварин, з яких матері готували їжу.

Народ України тяжко повертає собі духовне здоров'я. Надто багато позаду могил. Надто великі втрати. І тільки правда здатна зняти наслідки шоку, заподіяного епопеєю насильницької колективізації та голоду.

Наталія ПОКОТЮК,
старший науковий співробітник музею.

Загрузка...

About Адміністрація порталу

x

Check Also

27 вересня народився найтаємничіший генерал УПА

27 вересня народився Микола Арсенич-Березовський (псевдо ...