Стати матір’ю чи батьком – це подарунок долі, який випадає у житті не кожному з нас. Та це розуміють ті, які лише у мріях та снах можуть обняти свою донечку чи сина, побачити щасливі усмішки на їх обличчях. Чи почути дитячий щебет та таке жадане: «Матусю!» Вони у житті все віддали б аби народити дитину… і по-доброму заздрять тим, хто може пригорнути до серця свою маленьку кровиночку… Та на жаль, багато батьків не вміють цінувати того, що мають. І їхня дитина росте сиротою при живих батьках, не маючи ні материнської ласки, ні любові, ні батьківського тепла, ні родинного затишку… На черговому засіданні з питань захисту прав дитини Сокальської РДА так і хотілося крикнути горе-батькам: «Одумайтесь, бо втратите дітей», бо через їхню байдужість, легковажність та безвідповідальність діти не тільки ростуть знедоленими, але іноді можуть й втратити здоров’я.
Сьогодні важко сказати чия недбалість: мами, бабусі чи родичів, а швидше усіх разом, призвели до того, що четверо малолітніх дітей у одній сім’ї інфікувалися туберкульозом, а одна дитина захворіла на цю страшну недугу. До того ж, у цій родині уже померло немовля. Мама – важкохвора, а бабуся чомусь злегковажила, коли медпрацівники, зробивши дітям проби Манту, повідомили про інфікованість дітей туберкульозом, що необхідно провести профілактичне лікування та обов’язкове рентгенологічне обстеження всіх дорослих членів родини. Онуків бабусі лише нещодавно відправили на дообстеження та лікування до Львова у спеціалізований медичний заклад.
Члени комісії попросили лікаря, дитячого фтизіатра Сокальської ЦРЛ Оксану Якимчук, розповісти про стан здоров’я дітей. За словами пані Оксани, для запобігання захворюванню на туберкульоз, інфіковані діти потребують регулярного прийому проти-туберкульозних препаратів протягом трьох місяців, однак вони регулярно не приймали потрібних медикаментів. На думку фахівця, проведення контрольованого курсу хіміо-профілактики, можливе лише в умовах спеціалізованого санаторію. Однак, мама та бабуся категорично проти скерування дітей в медичний заклад. Бабуся заявила, що їх не відпустить, однак пообіцяла, що пильнуватиме за тим, щоб онуки регулярно приймали медикаменти. Хотілося б, щоб усі розуміли, що туберкульоз – це небезпечна хвороба, яку нелегко вилікувати. І в стократ вона страшніша, коли торкається дітей. Набагато легше попередити туберкульоз, ніж його лікувати.
Бажання бачити дворічну доньку та брати участь у її вихованні привели батька в суд та на засідання комісії з питань захисту прав дитини Сокальської РДА. Шлюб подружжя розірвало півроку тому. Дружина не хоче, щоб колишній чоловік бачився з донькою, бо йому не довіряє. Однак він, як батько, має право брати участь у вихованні дитини. Похвальним є те, що він не забув про неї, має намір зустрічатися з дитиною два рази в тиждень, про що й просив присутніх. Адже скільки є випадків, коли батько ухиляється від виконання своїх батьківських обов’язків і його доводиться розшукувати, щоб він хоч платив аліменти. На декілька хвилин засідання комісії стало місцем сімейної баталії: колишнє подружжя переповнювали емоції та образи, вони звинувачували один одного у тому, що їхній сімейний човен пішов на дно. На жаль, егоїзм дорослих взяв верх над почуттями. Прикро, що заручником ситуації стала їхня донька, яка однаково любить маму й тата. Після обговорення, члени комісії рекомендували суду дозволити чоловікові що-неділі з 16.00 до 18.00 години та щосереди з 17.00 до 19.00 години бачитися з дитиною.
Працівники служби у справах дітей насамперед стараються допомогти родині порозумітися та захистити інтереси дітей чи дитини. Як і у наступній справі. Молода мама-одиначка зловживає алкоголем, не ночує з дитиною вдома, а бере піврічне немовля зі собою у нічні клуби. Вона навіть не усвідомлює, що дитя не може в антисанітарних умовах перебувати до ранку в п’яних компаніях, спати будьде та харчуватися будьчим. Рідні, а це мама та дві сестри, переживають за неї і намагаються допомогти їй вибратись з тенет «зеленого змія» та «веселих» компаній, та намарно. Вона то на сестер руку підійме, то на маму. У сім’ї часті сварки та конфлікти між родичами. Молода жінка не хоче взятись за розум. А напередодні засідання вона побила рідну неньку, яка лежала зі струсом мозку в лікарні. Як з’ясувалося, жінка пустилася берега ще з 17 років, уже притягувалася до кримінальної відповідальності, була звільнена умовно. Лікуватися від алкоголю не хоче. Рідні не втрачають надії, що вона одумається, бо дуже любить немовля, тому й просили дати ще один шанс, щоб виправитись.
У кожного з нас своя доля. Комусь щастить мати троєп’ятеро дітей, а комусь – жодної. Хоч у душі однієї – байдужість до долі дитини, а в іншої – стільки любові та тепла, яким вона могла б зігріти не одне дитяче серденько. Чому ж так? Мимоволі запитуєш себе, коли на засіданні комісії з питань захисту прав дитини слухають справи про позбавлення батьківських прав. Недавно їх розглядалося аж чотири. Перші дві з них були схожі: колишні дружини звернулися у суд про позбавлення батьківських прав колишніх чоловіків, відносно їхніх дітей. Дівчаток виховують мами, з якими вони проживають, бо батьки не проявляють жодного інтересу до їхньої долі, не цікавляться ні навчанням, ні вихованням, ні здоров’ям, матеріально не допомагають родинам, роками ухиляються від сплати аліментів. Доньки не бачили своїх татусів роками, пам’ятають їх лише в спогадах з дитинства. Жінки хочуть захистити права своїх дітей. Батьки на засідання не приїхали. Мабуть, їм байдуже, чи матимуть вони право називатися татом. Не хочуть подивитись на свою кровинку, яку колись викреслили з свого життя, як і дізнатися, яка біда заставила колишніх дружин зважитись на такий крок. Юрист, яка представляла інтереси однієї з мам (та нині перебуває за кордоном) слушно зауважила, що «позбавлення батьківських прав це не є кара на все життя. Якщо батько усвідомить свій обов’язок утримувати дитину, буде відстоювати свої права, то можна його поновити». Є сенс і в цих словах, але в більшості членів комісії був сумнів, і вони проголосувати «проти». Та, незважаючи на всі аргументи юриста, члени комісії вирішили обидві справи перенести на наступний раз, щоб знайти батьків та заслухати їх.
Порізному складаються жіночі долі. Комусь вона усміхається, а для когось влаштовує випробування. Нелегким воно є для жінки, яка самотужки виховує двох дітей. Та ще важче, коли жінка свій відчай починає топити у горілці і забуває про дітей. П’яна приходить забирати дитину зі школи-інтернату, не дбає про неї, брудну й голодну відправляє до школи. Добре, що є школаінтернат, в якій дитина може перебувати цілодобово при необхідності. Вчителі та вихователі пильнують за нею. Але вони не можуть замінити дитині матір, вона плаче за ненькою, хоче додому, бо її мама забирає лише на вихідні, хоча живе зовсім поряд. Начальник служби у справах дітей Галина Федаш з сумом констатувала, що відколи поставили горемаму на облік, стало ще гірше: жінка стала більше заглядати у чарку, помешкання занедбала, у хаті брудно та холодно, ще й води нема. Зате є борги за комунальні послуги, які не так просто нині погасити. Потрібно вживати більш рішучих заходів, щоб дитина не була залишена напризволяще, бо жінка належно не виховує доньку. Невдовзі матір доньки сиділа перед комісією, схиливши голову. Присутні спитали у жінки, чому ситуація, щоб покращуватися – погіршується. Працівники соціальних служб чим можуть допомагають їй, але вона не хоче нічого зробити, щоб донька була з нею, не хоче стати доброю матір’ю та потурбуватися про власних дітей. Адже й старші діти, хоч уже живуть своїм життям, все одно потребують доброї материнської поради та слова. У наймолодшої доньки – хворе серце, тож вона не може перебувати у таких умовах. У школіінтернаті канікули тривали у січні, щоб діти не залишались у холодній оселі, їх скерували на цей час у притулок для дітей міста Львова. Жінка на це погодилася і написала заяву. За цей час пообіцяла пролікуватися і навести лад у помешканні.
Просили взятися за розум і думати про дітей й багатодітну матір, яка «дружить» з оковитою. Раніше вона у всіх бідах звинувачувала співмешканця, та нині він служить в АТО. Жінка пообіцяла взяти себе в руки і жити заради дітей, бо любить їх, і не уявляє свого життя без них. Хочеться вірити, що вона переосмислить своє життя, і усвідомить, що у дітей єдина надія на рідну неньку.
Важко назвати батьками тих, чию справу розглядали наступною. У найстрашнішому сні не насниться таке страхіття, яке довелося пережити цим дітям. Нещодавно вітчим сильно побив середущу дівчинку. Галина Федаш показала присутнім фото побитої дитини, яке зробила, коли з комісією приїхали у родину одразу, коли їх повідомили про випадок. Однак найжахливіше те, що коли вітчим-батько бив дитину, мама мовчки дивилася на це і навіть не викликала швидкої допомоги, щоб надати допомогу дівчинці. Важко лише уявити, що могло бути з дитиною, якщо б директор школи не забила на сполах. Коли приїхала швидка, медики жахнулися, вони констатували, що потерпіла перебуває у вкрай важкому стані. У неї були численні гематоми тіла, забій грудної клітки, забій правого плеча та забій голови. Вітчим бив дитину головою об піч та шлангом від пральної машини. Екзекуції тривали три дні, і хтозна, що було б з дитиною, коли б її не госпіталізували. Дівчину забрали у Червоноградську міську лікарню, а її братиків та сестричок у Сокальську ЦРЛ, бо у них була вітрянка та педикульоз. Мама дітьми не займалася, вони педагогічно занедбані, не знають алфавіту. Батько своєї провини не визнає, каже, що в такий спосіб виховував дітей. Зокрема, останню навчав правильно вимовляти букви. Проти нього відкрита кримінальна справа. Комісія визнала стан виховання у родині незадовільним, що є підставою для позбавлення матері батьківських прав.
Прийшла шукати захисту у комісії мати двох дітей, бо залишилася з ними на вулиці. Її чоловік, поки вона була у лікарні з малюками, продав сусідці половину хати, яка йому належала. А сам втік у Москву на заробітки. Жінка поневіряється по чужих хатах. Востаннє жила в оселі, непридатній для життя, де не було навіть де випрати дітям одяг. У службу у справах дітей надійшли скарги, що жінка не належно дивиться за дітьми. Жінка повідомила, що родичі запропонували їй жити у їхньому помешканні, тож вона туди до кінця грудня перебереться.
Для когось народження дитини – радість, а для інших – спосіб заробити гроші. Для подружжя Д. це уже дев’ята дитина. Та біда у тому, що нема куди привести немовля з пологового, бо у хаті, де нині мешкає родина, немає належних умов для проживання. За словами головного спеціаліста ЦССДМ РДА Ірини Марцинюк, сім’я уже багато років перебуває під їх супроводом, помешкання потребує ремонту. Директор місцевої школи, в якій навчається троє дітей, підтвердила, що умови там погані: немає опалення, води, туалету і додала, що дуже шкода дітей, бо вони добрі та компанійські, їх люблять в класі. У школі їхню родину поставили на облік як сім’ю, яка опинилася у критичній ситуації. Батьки не працюють, живуть на гроші, які отримують на дітей, а це понад 8 тисяч гривень. Переживаючи за долю інших дітей, працівники служби у справах дітей РДА та сільської ради, намагалися достукатись до їхнього зчерствілого батьківського серця, але це не завжди вдається.
Члени комісії вирішили провести виїзне засідання комісії з питань захисту прав дитини Сокальської РДА, щоб поспілкуватися з багатодітною матір’ю.
Розглянуті справи навіяли на роздуми, що життя непередбачуване та не завжди справедливе: одна жінка, хоч і хвора – б’ється, наче риба об лід, аби повернути дітей, інша – здорова, та як зозуля, залишає їх напризволяще. Ось такі ми різні…
Любов ПУЗИЧ.
Фото автора.
