Головна / Духовне життя / Оплот віри і духовності

Оплот віри і духовності

Цього року святиня Червонограда – Кристинопільський монастир отців-василіан відзначає 250-ліття. Але початки його історії сягають не 1764, а 1762 року, коли тодішній власник Кристинополя Франциск Селезій Потоцький задумав заснувати у місті (власне, у той ще час невеличкому містечку) дім для місіонерів Чину Святого Василія Великого. Вони вже доволі розгалужено й активно діяли на теренах Галичини, зокрема у Прибужжі.

Відтак магнат звернувся до єпископа Белзького та Холмського Максиміліана Рилла, щоб той віддав управу парафією у Кристинополі отцям-василіанам.

Тоді малочисельна українська громада мала для своєї духовної обслуги невеличку дерев'яну церкву. Саме на її місці граф Потоцький постановив збудувати василіанський монастир і василіанську церкву. Проект було затверджено протоархимандритом Іпатієм Білинським.

1764 року, на саме Різдво Христове, чернеча братія із сусіднього Волсвинського монастиря перейшла до Святоюрської церкви у Кристинополі. І з цих пір бере свій відлік часу монастир. Першим ігуменом нової чернечої обителі став о. Теодозій Грегорович.

Коли у 1768 році велика пожежа доволі серйозно пошкодила церковний дах, завдала й інших збитків, у 1771-1775 роках дійшло до будови нової церкви і монастиря, які красуються і тепер. Щоправда, у цей проміжок часу (до сьогодення) проводилося кілька реставраційно-будівельних робіт. Ігуменом новозбудованого монастиря став о. Корнилій Сорочинський.

Кристинопільський василіанський монастир почав відігравати важливу роль у духовному житті громади нашого краю. До нього були прилучені два сусідні монастирі – у Волсвині та Городищі. А небесним покровителем монастиря обрали Святого Юрія, якого, за календарем, церкви східного обряду вшановують 6 травня. Тож цього дня в монастирській церкві – храмове свято.

З року в рік ця чернеча обитель невтомно поширювала коло своєї місійної діяльності та катехизації населення, що обіймало аж три єпархії: Холмську, Володимирську і Луцьку.

Однак часті пожежі, які виникали у містечку Кристинополі, не щадили й монастиря, а з часом спричинилися до зубожіння Кристинопільської обителі. Навіть не завжди допомагали крупні фінансові пожертви українських меценатів – графів Дідушицьких.

Тільки після Добромильської реформи монастир зумів повернутися до свого давнього величного стану. У 1888 році тут почали діяти богословські василіанські студії, які проіснували аж до 1945 року.

Із Прибузьких теренів обновлений Василіанський Чин отримав чи не найбільше покликань. Серед них – перший протоігумен, засновник і перший редактор найпопулярнішого греко-католицького журналу "Місіонар" о. Платонід Філяс (родом з Добрячина); протоігумент Атаназій Калиш (із Завишня); о. Віталій Градюк (з Кристинополя); засновник періодичного науково-богословського видання "Записки Чину Святого Василія Великого" о. Йосафат Скрутень (з Пархача; тепер – с. Межиріччя) та інші достойники.

1892 року у Кристинополі склав перші урочисті монаші обіти майбутній митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.

Не можна не згадати, що під проводом цього монастиря розвинулося Згромадження Сестер-Служебниць Непорочної Діви Марії, засноване у Жужелі (тепер – с. Жужеляни) о. Єремією Ломницьким.

Ще на початку XX століття у Кристинопільській монастирській церкві Святого Юра зберігалися мощі Святого Василія Великого, великомученика Юрія та священомученика Йосафата Кунцевича і, звісно, святая святих монастиря – чудотворна ікона Кристинопільської Богоматері.

З приходом на Західні землі України Червоної армії почалася нова, але вже трагічна, сторінка історії Кристинопільського монастиря. 1946 року радянська влада закрила цей монастир, зрештою, як й інші греко-католицькі культові споруди. Отці і брати, взявши зі собою чудотворну ікону Кристинопільської Божої Матері, церковний утвар та велику бібліотеку, виїхали до Варшави у василіанський монастир Успіння Божої Матері. Там, принаймні, греко-католиків не переслідували.

Незважаючи на прихід репресивної радянської влади, отці-василіани Мар'ян Чернега, Маркіян Когут, Дам'ян Богун, Ігнатій Тимчук та інші залишилися в Україні і свої душпастирські обов'язки виконували в підпіллі, хоч і зазнавали утисків, переслідувань та арештів. Цих отців добре пам'ятають сучасники і завжди згадують про них з великою пошаною та любов'ю.

Новітня історія монастиря розпочалася 1989 року (отже, цій події – 25 років), коли отці-василіани, вірні УГКЦ домоглися відкриття церкви Святого Юра, і на величне свято Введення у храм Пресвятої Богородиці була відправлена перша Свята Літургія після довгих років запустіння.

І тепер Кристинопільський монастир, який святкує 250-ліття, залишається важливим духовним осередком не лише в Кристинополі – Червонограді, а й у Прибузькому краї, в Україні. Однак це вже найновіші сторінки його історії. І пишуть її не тільки ченці з теперішнім настоятелем о. Ігнатієм Москалюком, а й парафіяни церкви Святого Юра, члени Апостольства Молитви, молодіжні християнські організації, які функціонують при монастирі, вихованці катехитичної школи.

Тарас ЛЕХМАН.

Голос Сокальщини на GoogleNews

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

5 × 5 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!