Духовне життя

Оплот віри і духовності

Цього року святиня Червонограда – Кристинопільський монастир отців-василіан відзначає 250-ліття. Але початки його історії сягають не 1764, а 1762 року, коли тодішній власник Кристинополя Франциск Селезій Потоцький задумав заснувати у місті (власне, у той ще час невеличкому містечку) дім для місіонерів Чину Святого Василія Великого. Вони вже доволі розгалужено й активно діяли на теренах Галичини, зокрема у Прибужжі.

Відтак магнат звернувся до єпископа Белзького та Холмського Максиміліана Рилла, щоб той віддав управу парафією у Кристинополі отцям-василіанам.

Тоді малочисельна українська громада мала для своєї духовної обслуги невеличку дерев'яну церкву. Саме на її місці граф Потоцький постановив збудувати василіанський монастир і василіанську церкву. Проект було затверджено протоархимандритом Іпатієм Білинським.

1764 року, на саме Різдво Христове, чернеча братія із сусіднього Волсвинського монастиря перейшла до Святоюрської церкви у Кристинополі. І з цих пір бере свій відлік часу монастир. Першим ігуменом нової чернечої обителі став о. Теодозій Грегорович.

Коли у 1768 році велика пожежа доволі серйозно пошкодила церковний дах, завдала й інших збитків, у 1771-1775 роках дійшло до будови нової церкви і монастиря, які красуються і тепер. Щоправда, у цей проміжок часу (до сьогодення) проводилося кілька реставраційно-будівельних робіт. Ігуменом новозбудованого монастиря став о. Корнилій Сорочинський.

Кристинопільський василіанський монастир почав відігравати важливу роль у духовному житті громади нашого краю. До нього були прилучені два сусідні монастирі – у Волсвині та Городищі. А небесним покровителем монастиря обрали Святого Юрія, якого, за календарем, церкви східного обряду вшановують 6 травня. Тож цього дня в монастирській церкві – храмове свято.

З року в рік ця чернеча обитель невтомно поширювала коло своєї місійної діяльності та катехизації населення, що обіймало аж три єпархії: Холмську, Володимирську і Луцьку.

Однак часті пожежі, які виникали у містечку Кристинополі, не щадили й монастиря, а з часом спричинилися до зубожіння Кристинопільської обителі. Навіть не завжди допомагали крупні фінансові пожертви українських меценатів – графів Дідушицьких.

Тільки після Добромильської реформи монастир зумів повернутися до свого давнього величного стану. У 1888 році тут почали діяти богословські василіанські студії, які проіснували аж до 1945 року.

Із Прибузьких теренів обновлений Василіанський Чин отримав чи не найбільше покликань. Серед них – перший протоігумен, засновник і перший редактор найпопулярнішого греко-католицького журналу "Місіонар" о. Платонід Філяс (родом з Добрячина); протоігумент Атаназій Калиш (із Завишня); о. Віталій Градюк (з Кристинополя); засновник періодичного науково-богословського видання "Записки Чину Святого Василія Великого" о. Йосафат Скрутень (з Пархача; тепер – с. Межиріччя) та інші достойники.

1892 року у Кристинополі склав перші урочисті монаші обіти майбутній митрополит УГКЦ Андрей Шептицький.

Не можна не згадати, що під проводом цього монастиря розвинулося Згромадження Сестер-Служебниць Непорочної Діви Марії, засноване у Жужелі (тепер – с. Жужеляни) о. Єремією Ломницьким.

Ще на початку XX століття у Кристинопільській монастирській церкві Святого Юра зберігалися мощі Святого Василія Великого, великомученика Юрія та священомученика Йосафата Кунцевича і, звісно, святая святих монастиря – чудотворна ікона Кристинопільської Богоматері.

З приходом на Західні землі України Червоної армії почалася нова, але вже трагічна, сторінка історії Кристинопільського монастиря. 1946 року радянська влада закрила цей монастир, зрештою, як й інші греко-католицькі культові споруди. Отці і брати, взявши зі собою чудотворну ікону Кристинопільської Божої Матері, церковний утвар та велику бібліотеку, виїхали до Варшави у василіанський монастир Успіння Божої Матері. Там, принаймні, греко-католиків не переслідували.

Незважаючи на прихід репресивної радянської влади, отці-василіани Мар'ян Чернега, Маркіян Когут, Дам'ян Богун, Ігнатій Тимчук та інші залишилися в Україні і свої душпастирські обов'язки виконували в підпіллі, хоч і зазнавали утисків, переслідувань та арештів. Цих отців добре пам'ятають сучасники і завжди згадують про них з великою пошаною та любов'ю.

Новітня історія монастиря розпочалася 1989 року (отже, цій події – 25 років), коли отці-василіани, вірні УГКЦ домоглися відкриття церкви Святого Юра, і на величне свято Введення у храм Пресвятої Богородиці була відправлена перша Свята Літургія після довгих років запустіння.

І тепер Кристинопільський монастир, який святкує 250-ліття, залишається важливим духовним осередком не лише в Кристинополі – Червонограді, а й у Прибузькому краї, в Україні. Однак це вже найновіші сторінки його історії. І пишуть її не тільки ченці з теперішнім настоятелем о. Ігнатієм Москалюком, а й парафіяни церкви Святого Юра, члени Апостольства Молитви, молодіжні християнські організації, які функціонують при монастирі, вихованці катехитичної школи.

Тарас ЛЕХМАН.

Голос Сокальщини на GoogleNews