Головна / Духовне життя / Розвінчування величі

Розвінчування величі

«Через це, одного дня прийдуть кари його, смерть, і плач, і голод, і спалений буде огнем, бо міцний Господь Бог, що судить його»
(От. св. Ів. Богослова р. 18 в. 8)

При вході до храму на його фасаді часто бачу трикутник із вписаним в нього оком. Як це розуміти? З оком більшменш ясно. Всевидюче Боже око нагадує нам, що «немає нічого захованого, що не відкриється, ані потаємного, що не виявиться» (Єв. від св. Матвія, в. 26).

Виходячи з того, що ми не розуміємо, чи не хочемо розуміти, Т. Г. Шевченко каже нам більш конкретно:

«…Дуріть дітей•І брата сліпого,•Дуріть себе, чужих людей,•Та не дуріть Бога»

(«Холодний яр»,•ПЗТ т. 1, с. 257)

Але, «по великому рахунку», як кажуть наші поважні мужі, нам і те не доходить до розуміння. А як же бути з трикутником?

Триєдиний початок всесвіту – трійця, тризуб, трикутник, як символ всесвіту. А поєднання двох трикутників породжує сіонську зірку – символ єврейської нації.

А якщо подивитись на трикутник, як на символ людини чи нації, або взагалі людства? Що можна побачити?

Людина є істота як матеріальна, так і духовна. Вона підкорюється як законам матеріального світу, так і законам духовного світу.

Закони духовного світу – то є Божі заповіді. З законів матеріального світу можна виділити два головні: закон самоствердження та закон самозбереження живої матеріальної істоти, а не тільки людини. Спробуємо ув'язати це з символом рівнобічного трикутника.

Спочатку розглянемо дві крайні позиції.

Перша: людина не підвладна законам матеріального світу, тобто вона не має страху за своє життя і не хоче нічого матеріального в матеріальному світі. Це ідеальна людина. Вона живе тільки духовним життям. Це свята людина, Бог!

Друга: людина не підвладна законам духовним, точніше, зовсім позбавлена духовності, то є падша людина; князь цього світу – лукавий, який без обмежень користується законами матеріального світу, реалізовуючи які, впроваджує антидуховну дію, коротко кажучи – антихрист.

Звичайна людина не може досягнути ні однієї, ні другої крайності, хоча усе своє життя намагається здійснити задумані мрії. Дуже важливим є те, які мрії, або яку межу має людина у житті, і треба усвідомити, від чого саме залежить цей вибір?

Ідеальна людина в земному розумінні це та, про яку сказано: «Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, – і матимеш скарб на небі. По тому приходь та йди вслід за Мною» (Єванг. від св. Матвія, гл. 19, 21).

Падша людина – та, яка намагається підкорити собі світ матеріальний і все, що в ньому, щоб отримати максимум земного задоволення. Це, здебільшого, стосується тиранів, диктаторів, олігархів та їм подібних.

Але повернімося до трикутника, який дуже яскраво характеризує становище людини у світі. Після того, як ми визначилися з кутами трикутника, ми усвідомили, що вершина трикутника являє собою найвищий показник духовності – духовний ідеал, Бог, а два долішні кути з основою трикутника характеризують матеріальний світ з його двома крайнощами – це страх перед смертю і жадоба повного самоствердження. Перпендикуляр, проведений від вершини до основи, являє собою шкалу духовності людини.

А горизонталь, яка проведена паралельно до основи – є показник матеріальності людини. Точка перетину двох ліній умовно показує місцезнаходження людини як інстанції. А самі ці лінії утворюють хрест, який несе ця особистість. Як бачимо з малюнку, чим вище духовність особистості, тим менший поперечний відрізок, тобто тим менші матеріальні запити до цього світу, і навпаки, якщо падає духовність, то збільшуються претензії до навколишнього світу.

Тепер, проведемо в цьому трикутнику ще дві бісектриси. В рівнобічному трикутнику, як знаємо з геометрії, бісектриса є одночасно і медіаною, і висотою. З'єднаємо середини боків між собою, і отримаємо вписаний трикутник, який є дзеркальним відображенням трикутника при вершині описаного трикутника. Спільна їхня сторона разом із перпендикуляром, опущеним з вершини описаного трикутника, утворює правильний, тобто християнський хрест – символ святої віри. Точка перетину складових хреста є початком відліку духовності по вертикальній шкалі. Цю шкалу можна порівняти з термометром Цельсія: початок – 0, вгору +, вниз  . Плюсовий знак духовності показує нам, що з набуттям духовності хрест вдосконалюється, матеріальна складова зменшується. Людина наближається до Царства Небесного. Нуль, або початок шкали, це є точка, за якої панує баланс між духовним і матеріальним. Нижче цієї позначки опускатися не можна. Тому що при мінусовому показнику духовності правильний хрест перетворюється на неправильний, так званий перевернутий хрест – символ сатанізму. Людина перетворюється з будівника на руйнівника. Непомітно, крок за кроком, порушуючи Божі заповіді, починаємо працювати на лукавого, відповідно збільшуючи свою спрагу до задоволення.

Центр трикутника, тобто точку перетину бісектрис, умовно назвемо точкою народження людини. Як бачимо, при народженні людина має від'ємний показник духовності. Це, вочевидь, є наслідком первородного гріху. Та і так ми бачимо, що при появі на світ дитина відразу кричить з претензією до навколишнього світу, що можна зрозуміти як: «Я народився» або «дай», а ось «на» – щось не відчувається. Справедливості ради, потрібно зазначити, що точка народження рівновіддалена від крайнощів, що говорить про те, що людина народилася ні рабом, ні сатрапом, а вільною людиною. З прийняттям Святого Таїнства Хрещення, людина набуває відразу, як мінімум, нульового показника духовності. А звідси вже починається виховання людини. Яким шляхом піде людина далі, залежить від того, який «виховний ідеал» склався або панує в оточуючому середовищі. Тема «виховного ідеалу» найболючіша та найкрикущіша не тільки для окремої особистості, а і в першу чергу для української нації і для людства загалом.

Виходячи з етики, яка доведена геометричним шляхом, все здається простим і зрозумілим. Людина повинна мати плюсовий показник духовності і виховуватися на високих моральних засадах, що дає змогу розбудовувати навколишній світ, зменшуючи при тому індивідуальні потреби окремої особистості, тобто, нести свій хрест.

Спробуємо ці висновки перенести в реальне життя, що є дуже складним завданням. Зануримось у сивусиву давнину і прочитаємо

в р. 11 в. 9 «Книги Буття»:

«І тому названо ймення йому – Вавилон, бо там помішав Господь мову всієї землі. І розпорошив їх звідти Господь по поверхні всієї землі». Саме слово Вавилон в перекладі звучить як «помішання». Помішав та розпорошив багатобагато народів, серед яких були і прадавні українці, хоча звалися вони, звичайно, поіншому. Проте, етимологічні дослідження української мови, а також численні археологічні знахідки доводять, що вона є дуже давня, і своїм корінням занурюється у глибину тисячоліть. Багато народів – багато мов. Не було там лише однієї, зате є вона зараз. І хоч Вавилон був перетворений Господом у мешкання шакалів, та Вавилон не зник.

Юрій КРИШТОПА.
(Далі буде).

Голос Сокальщини на GoogleNews

Про Андрій Гаврилюк

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

eight − 5 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!