Сокаль, як і кожне місто чи село на Західній Україні, пов`язаний з родиною Андрія Чайковського. Насамперед, через те, що мало не у кожній українській галицькій родині в книжковій шафі стояв томик творів письменника Андрія Чайковського "За сестрою", "На уходах", "Олюнька".
Сокаль з родиною Чайковських в певному сенсі пов`язаний ще тісніше. Адже тут тривалий час працював адвокатом син Андрія Чайковського Богдан, котрий заснував у нашому місті краєзнавчий музей, у якому були зібрані надзвичайно цінні експонати. Його донька Орися навчалася у Сокальській гімназії, котру ще й донині пам`ятають деякі з сокальчан, колишні гімназисти. Власне, вона у 1993му відвідала місто своїх юних літ зі сином о. Глібом Лончиною, нині він владика, Апостольський екзарх для українців візантійського обряду у Великобританії. Його дідуся сокальського адвоката, директора краєзнавчого музею Богдана Чайковського на початку війни замордували у Львівській тюрмі енкаведисти. А от про іншого сина Андрія Чайковського, вченогоматематика Миколу Чайковського, 125річчя від дня народження •якого відзначатимемо у цьому році, написав колишній студент Сокальського педучилища, нині доцент Тернопільського національного педагогічного університету ім. В. Гнатюка Григорій Возняк.
Цю невеличку книжечку про Миколу Чайковського він подарував своєму учителю Зиновію Стоницькому, котрий і приніс її у редакцію. Не можу сказати, що є великою шанувальницею математичних наук, але розповідь про цього українського вченого, громадського діяча захопила мене, особливо його ставлення до математики, яка, на його думку, має в собі особливу красу: "Якби в математиці не було краси, тоді, мабуть, не було б і •самої математики. Бо яка б тоді сила притягувала до цієї нелегкої науки найбільших геніїв людства".
Мабуть, саме ця краса й визначила життєвий шлях Миколи Чайковського. Його батько, за професією адвокат, за покликанням письменник, наполягав на тому, щоб старший син перейняв його адвокатську канцелярію. Але син чи не вперше не дослухався до порад батька, математична краса зманила його. Майбутній вчений математичні науки опановував у Празькому, Віденському, Берлінському університетах. Був час, що він трудився у реальній школі у РавіРуській, а потім у Кам`янецьПодільському університеті, де ректором був Іван Огієнко, у Львівському таємному університеті. У житті Миколи Чайковського був рік, коли він з хоровою капелою Олександра Кошиці як адміністратор, побував у Австрії, Швейцарії, Франції, Бельгії й Голландії, у Лондоні, Берліні. У родині Чайковських шанували музику і тому Микола погодився на цю подорож, після якої погляди європейців про Україну змінилися. Він згадував: "Хорова капела зробила для української справи більше, ніж усі УНРівські дипломатичні та торговельні місії". В середині двадцятих років минулого століття Микола Чайковський очолював вчительські колективи Рогатинської, Яворівської гімназій, але польська влада безцеремонно втручалася у навчальний процес, відбувалися усілякі політичні утиски. І тоді Микола Чайковський зважується •на пропозицію свого давнього знайомого і переїжджає у 1929 році на роботу в Одеський інститут народної освіти, де отримав посаду професора. Хоча знайомі попереджали його не їхати у це більшовицьке пекло. Звідти він не зміг приїхати на похорон свого батька і матері. Тут у 1933 році Миколу Чайковського арештували як польського шпигуна. І на Біломорканалі, Соловках він був у засланні аж десять років. Після звільнення недовго працював у Томській школі, де навчалися діти "сильних цього світу", але не витримав тієї атмосфери і незадовго на основі конкурсу став доцентом Семипалатинського педагогічного університету.
Та вчений сумував за Україною. Брав участь на заміщення вакантних посад в інститутах Києва, Вінниці, Миколаєва, Херсона, ІваноФранківська. Всюди отримував відмову через своє "минуле". І лише у 1956 році, коли його реабілітували, прийняли на посаду доцента Львівського педагогічного інституту, а у 1961 році на посаду професора Львівського університету імені І. Франка. З новим натхненням професор Чайковський працював над своєю основною темою проблемою геометризації шкільної алгебри, вивчав роль математики в естетичному вихованні учнів, пропагував значення історичного елемента у шкільній математиці. Студенти називали його "ходячою енциклопедією". Ця людина знала Богдана Лепкого, Івана Франка, був знайомий з талановитим фізиком Іваном Пулюєм, видатним біохіміком Іваном Горбачевським, артистом Мар`яном Крушельницьким, математиками Михайлом Кравчуком, Мироном Зарицьким, Володимиром Левицьким.
Він був доброю, порядною людиною, проникався чужим болем, завжди приходив на допомогу. Професор Чайковський великий противник алкоголю і нікотину. Прожив усе життя, не вживаючи спиртного. Був товариської вдачі, його оселя була гостинною, тут часто збиралися його родина, друзі. І хоча у хаті не було чарок і вина, але зустрічі були веселими і цікавими.
Читаючи його листування з редактором Тернопільської комсомольської газети "Ровесник", відчуваю з якою відповідальністю вчений ставився до слова і правдивості фактів. Коли у 1968 році з нагоди 50річчя вшанування пам`яті Івана Полюя Микола Чайковський опублікував статтю у газеті "Молодь України", то завідуючий відділом редакції В. Рудик одержав догану, бо там була згадка про "зрадників батьківщини" Барвінських. Тоді Микола Чайковський написав листа до секретаря ЦК КПУ Ф. Овчаренка, у якому доказав, що композитор Василь Барвінський був посмертно реабілітований 21 березня 1964 року, про нього написано в енциклопедичному музичному словнику, виданому у Москві 1966 року, і просив зняти незаслужене покарання з журналіста В. Рудика.
Ось таким він був професор Микола Чайковський: шляхетним, інтелігентним, високоосвіченим і добропорядним. Він відійшов у вічність 7 жовтня 1970 року, похований на Личаківському цвинтарі у Львові. Але все життя своє, повторюючи Франкові строфи, "…для одної ідеї і горів, і яснів, і страждав, і трудився для неї".
Оксана ПРОЦЬ.