Головна / Листи до редакції / Лист крізь літа

Лист крізь літа

До редакції часопису "Голос з-над Бугу" звернулася жителька села Суходіл Густинського району Тернопільської області Ганна Романюк (Колодійчук). Вона розшукує своїх однокласників, родини котрих були переселені з Войславич Сокальського району на Тернопільщину. А в селі Цигани Борщівського району, де народилася і проживала пані Ганна, вони навчались у семирічній школі. І тепер жінка щирими словами згадує своїх однокласників й хотіла б їх розшукати. Ось її історія.

Це було у 1946 році минулого століття. В моє рідне село Цигани Борщівського району приїхали переселенці, як ми їх називали, з села Войславичі Сокальського району. Мама казала, що було їх шістнадцять родин. Це були заможні люди, приїхали гарними кіньми, були добре вбрані, але сумні, бо їх спіткала лиха доля, через перенесення кордону мешканців Войславич виселили з рідних осель, і поїхали вони на чужину. Хоча Тернопільщина не була для них таким чужим краєм.

Їх переселили перед Великоднем. Пригадую, а мені тоді вже було вісім років, як на Великдень зійшлися вони біля церкви і зі сльозами на очах почали співати своїх гаївок. В Циганах таких не чули, бо, як відомо, що не край, то свій звичай. Войславицькі жінки були високі і стрункі, одягалися у вишиті сорочки, фартушки, спідниці фалдовані і такого ж кольору горсетки  сині, зелені, вишневі. Все село збіглося послухати їх гаївок і діти також. Я запам`ятала деякі: "Ой, на горі, на горі, вівчар вівці зганяє", "Сидить качур…", "Кривого танцю".

Потрібне було неабияке вміння, щоб з того "Кривого танцю" вивести всіх танцюристів. А одна жінка, її ім`я не пригадую, а прізвище  Якимчук, вміла вивести той танок у замкненому колі. Танцюючи, жінки співали:

"Я кривому танцю не виведу кінця
Як вода по камені, як вода по білому стиха   піду, стиха йду…".
А потім приспівували вже нам:
"А циганські дівки біленькібіленькі,
Бо їдять пиріжки масненькі, масненькі…".

І так ті люди жили в наших краях, працювали, виховували синів та дочок. Зі мною у другому "Б" навчалось багато дітей з Войславич. Я навіть пригадую їх імена, це: Ярослав Борис, Ярослав Мазурок, Мирослав Пархома, Омелян Сліпчук, Богдан Шостак, Роман Домбровський, а ще були дівчаткаоднофамільці (двоюрідні сестри)  Ольга Козак (низенька) і Ольга Козак (висока). Не забула прізвищ і не однокласників: Маруся Дукальська, Ольга Затхей, Киба (не пригадую імені), Ольга Петрушка, Марія Пліхота і багато Мазурків. Ми навчалися разом сім років, закінчили семирічку. Вихідці з Войславич дбали за своїх дітей, пригадую ті мали добротні вишиті кожушки. Не раз мені кортіло того кожушка приміряти, бо в Циганах такої розкоші місцеві діти не мали. Тільки дорослі одягалися у вишиті фабричні кожухи, дехто багатший покривав їх ще й сукном.
Згодом на Сокальщині перенесли кордон, і мешканці Войславич почали повертатися •до рідних гнізд. Виїхали майже всі, залишилися лише ті, що оженилися з нашими дівчатами, або вийшли заміж за наших хлопців

Де ж ви тепер, мої шкільні друзі, дитинства і юності, моє перше кохання, яке десь загубилося? Відізвіться, сповістіть про себе. Можливо, хоча б хтось один знайдеться, що напише мені про себе і про всіх колишніх переселенців з Сокальщини. Буду дуже рада. Згадайте мене, бо я вас усіх добре пам`ятаю і ніколи не забувала. До нас до Суходолу часом приїжджає з Опільська Іванна Гарасюк (Ропій) до родини свого чоловіка. Я запитувала її про своїх однокласників, називала їх прізвища, але вона каже, що такі в Опільську не проживають. Думає, що хтось , можливо, мешкає на Жвирці і в Забужжі, чи ще в якихось селах. Саме вона повідомила мені назву і адресу районної газети "Голос знад Бугу", тому я й вирішила через часопис розшукати своїх однокласників.

А я живу у Суходолі вже 56 років. Якщо хтось з моїх однокласників хоче знати мою долю, то розповім особисто. Я пишу вірші і кілька поетичних строф присвятила своїм однокласникам.

ЗГАДАЙ…

Згадай, як Новий рік приходить до порогу,
Згадай, коли "Квіцінь!" синиця  задзвенить,
Згадай, як журавлі повернуть із дороги
І жайвір пісню понесе в блакить.

Згадай гаївок пору чарівливу
І молодості неповторну мить,
Щастя, кохання буйну зливу
Згадай… і серце защемить.
Згадай пухнасті верболози
Й сузір`я Риб у висоті,
І щирі незрадливі сльози,
Як міг забути, о лукавий ти?

Згадай веселку над рікою
Й кохання, щастя водоспад
Й рожевий цвіт, що нам у долю
Вплітав весняний сад.

Згадай кохання наше десь загублене,
Згадай травневий майрозмай,
Згадай, принаймні, уві сні мене…
Згадай, згадай, прошу, згадай.

У вирі життя кохання заблудилось,
А може притаїлось у суцвітті зір,
А згадай, згадай на милість.
Я ж не забула, згадую, повір…

Шановна редакціє, якщо оце моє писання щось варте, то дуже прошу, надрукуйте. Я не журналіст, але час від часу мої дописи друкують в нашій обласній газеті "Вільне життя", відомій навіть за межами Тернопільщини. Подаю свою теперішню адресу: с. Суходіл, Гусятинський район, Тернопільська область.

Щиро вдячна Вам за допомогу.

Ганна РОМАНЮК (КОЛОДІЙЧУК).

Голос Сокальщини на GoogleNews

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

20 − 8 =

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!