Головна / Новини культури / Олександр Довженко – Гомер українського кіно. 122-ій річниці з дня народження присвячується

Олександр Довженко – Гомер українського кіно. 122-ій річниці з дня народження присвячується

"Світ кіно"-  це таке собі делікатне запрошення придивитись до себе і побути наодинці. Є фільми, як і люди, поверхневі, окультурені, а є глибокі, які залишають враження на все життя, і після їх перегляду відчуваєш, як щось у тобі резонує. До таких фільмів належить творча спадщина Олександра Петровича Довженка. За збігом обставин, цього року його день народження припав на другу суботу вересня, коли відзначали День українського кіно.

Складний і часом химерний життєвий шлях українського кінорежисера, визначного письменника, кінодраматурга, чиє 122-річчя вшановуватимемо 10 вересня. І константою у ньому було одне: любов до України. А в ній  не радикальні гасла на кшталт "Україна понад усе", для Довженка було ближчим бачення патріотизму іншого ґатунку: Батьківщина й свобода, Вітчизна й істина.

Все своє життя Олександр Довженко був переконаним прихильником соціалістичних цінностей. Тільки от їх розуміння змінювалось  аж до гуманістичнохристиянського і водночас глибинноукраїнського. У роки війни Довженко наполегливо "пробивав" через найвище партійне керівництво дозвіл для кожної селянської родини мати до 1 га землі у власному розпорядженні, залишивши колгоспам та радгоспам тільки великотоварне виробництво. "Любіть працю на землі,  писав український кінорежисер у своєму "Щоденнику",  бо без цього не буде щастя нам і дітям нашим ні на якій планеті". Без цієї відданої любові до рідної української землі, не з'явилась би 1930 року однойменна стрічка "Земля". І можливо, саме завдяки існуванню жорстокої цензури в СРСР, "Земля" стала прикладом можливостей створення світового геніального шедевру, визнання якого підтвердило впливове міжнародне журі. Єдина німа картина Олександра Петровича Довженка очолила десятку найкращих фільмів усіх часів і народів!

А про що, власне, фільм? За допомогою вдало підібраної музики Довженко дає зрозуміти, що Україна  це шматочок земного раю. Самі зйомки починаються не з опису головних героїв, а з нагадування про багатство нашої землі: яблука у садках, житні поля та соняшники на ланах. Звідси і спокуса за будьяку ціну отримати цю територію. А в боротьбі за неї не має значення навіть людське життя. І попри те, що фільм, на перший погляд, видається агітаційним, бо так вимагали тодішні реалії колективізації, у ньому простежується неприязнь Довженка до існуючого ладу, який він передає в абсурдних життєвих позиціях героїв фільму. Врештірешт, після десяти днів прокату у Радянському Союзі 1930 року фільм було заборонено через натуралізм та замах на звичаї, і лише 1958го стрічку реабілітували.

Вкрай засмучений Довженко у своїх спогадах залишив запис: "Я буквально посивів і постарів за кілька днів. Це була справжня психічна травма. Спочатку я хотів був умерти". Ось таким великим було розчарування митця, якого ганьбили майже всі. Дем'ян Бєдний, тодішній спікер Кремля, у своєму віршованому фейлетоні відзначив доволі точно: мовляв, треба було зробити фільм про колективізацію, а в Довженка він про що? Яка може бути революція чи колективізація в такому селі, серед такої чудової природи, де гудуть бджоли, наливаються соком груші та яблука, де все і так прекрасно? Вже опісля Довженко з подивом дізнався, що його фільм мав грандіозний успіх у Європі, а в Україні був заборонений. Після прем'єри в Берліні про Олександра Довженка з'явилося 48 статей, Чарлі Чаплін назвав його генієм і "єдиним слов'янським кінорежисером", а у Венеції італійські кінематографи охрестили українця "Гомером кіно"…

І Сталін про це знав. Тому й загравав з ним, а потім і порятував у 1933 році. І якби не вождь, Довженка б заарештували і в кращому разі запроторили до таборів. Кажуть, Йосип Вісаріонович не раз запрошував його на нічні прогулянки по Москві. Довженко був дуже балакучим, а мовчазний Сталін пихкав у свою люльку і слухав, що той говорив. Розуміючи, що влада ставиться до нього загалом добре, Олександр Петрович поводився часом навіть зухвало й годинами говорив речі, за які інших могли посадити за півслова, але Довженкові це прощалось.

Але не все так просто було в житті Олександра Петровича. Його друзі писали доноси, а кохана жінка, Юлія Солнцева, виявилась засланкою "чекістських" органів, за допомогою якої Довженка тримали на гачку. Нині це загальновідомі факти, які досліджують літературознавці, а левова частка зібраного компромату на Довженка і досі зберігається за сімома замками в колишніх архівах КДБ, як і відомості про дивну дружбу Сталіна і Довженка. До речі, фільм "Щорс" був замовлений Сталіним. "Вождь народів" наполягав, щоб Щорс був у ньому інтелігентом. Роблячи правки сценарію, він навіть забракував двох акторів на головну роль. Фактично Сталін став генеральним продюсером картини, яку Довженко знімав три роки. І тільки в 1939му він нарешті закінчив стрічку, яку Сталін сприйняв дуже схвально, а от повість "Україна в огні" в 1944 році диктатор нещадно розкритикував… Вже опісля своєму чи не найближчому і найдавні шому другові, котрий писав на Довженка доноси, Юрієві Смоличу, він скаже: "Виявляється, правда не потрібна!" В 1956 році, незадовго до своєї смерті, так і не дочекавшись реабілітації фільму "Земля", у своєму "Щоденнику" кінорежисер напише "Я все зрозумів…"

І наостанок  ще кілька думок із Довженкового "Щоденника", опублікованого 1990 року, на зорі незалежності України. Але найкраще про геніального українського режисера скажуть його фільми…

"Москва. Сьогодні мені сповнилось п'ятдесят років. Коли б я вірив у Бога, я попросив, помолився б йому, аби послав він мені ясного розуму на 10 літ, аби зробити щось добре для нещасливого свого народу, і більш нічого б не просив. Живу у Москві, зневажений убогими властями і друзями при владі України, що загубила у війні половину своїх синів".
"Я почав молитись Богу… Зараз я постиг невеличку частину своєї облуди. Бог в людині. Він є або немає. Але повна його відсутність  се великий крок назад і вниз. В майбутньому люде прийдуть до нього… До божественного в собі. До прекрасного. До безсмертного. І тоді не буде гнітючої сірої нудьги, звірожорстокого, тупого і скучного, безрадісного будня".

"Я один за межами України, моєї землі, за любов до якої мені мало не одрізали голову, предавши остракізму, великі вожді і малі їх слуги, українські недобитки убогі в великих і менших чинах".

"Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимсь забороненим, ворожим і контрреволюційним,  це Україна. Другої такої країни на земній кулі нема… Непошана до старовини, до свого минулого, до історії народу є ознакою нікчемності правителів, шкідлива і ворожа інтересам народу. Однаково, свідома чи несвідома, бо не хлібом, і не цукром, і не бавовною, і не вугіллям єдиним буде жив чоловік… Народ, що не знає своєї історії, є народ сліпців".

"Сотні наркомів. Всі молодшого і середнього віку. Короткошиї, товсті і однаково одягнені. Багато їдять і часто. Гімнастикою не займаються, і робить нічого. Вигляд повітовий. Багато з них у душі не вірять у свої високі посади… Мови не знають і не знатимуть. Розмовляють і думають суржиком".

"Я зневажаю уряд України за його скотиняче ставлення до культурних пам'ятників своєї старовини. У нього немає любові до народу."

 “Я помітив, що характерною рисою тупих людей, що займають іноді відповідальні посади, є уміння швидко приймати радикальні рішення з усякого питання".

 "Погубила нас нещаслива наша географія і нещаслива наша доля. В чомусь найдорожчому і найважливішому ми, українці, безумовно, є народ другорядний, поганий і нікчемний".

"Нема добра на Україні. Мало ми шанувались. Все думали вимітати залізною мітлою та "кальоним" залізом. Та все доказували щось там одне одному".

Станіслав МАРКІВ.

Голос Сокальщини на GoogleNews

Про Андрій Гаврилюк

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

twelve − 6 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!