Новини культури

У Городиловицькому лісі облюбував собі місце табір «Лицар честі»

В самій гущавині городиловицького лісу, серед неймовірної краси, облюбував собі місце вишкільний табір «Лицар честі». Вже стало доброю традицією щорічно тут проводити таборування для дітей членами Молодіжного націоналістичного конгресу.

Перед самим в’їздом у табір на стражі стояв вартовий. Після дозволу коменданта, він нас пропустив далі. На поляні, на березі Бугу, «вишикувались» намети, у центрі – хрест, а на чотирнадцятиметровій щоглі два стяги – державний та червоно-чорний, з емблемою Молодіжного націоналістичного конгресу. Неподалік – місце для ватри, де проводяться гутірки духовного характеру, з історії українського націоналістичного руху Сокальщини. Біля ватри звучать українські патріотичні пісні. Гортала їх співаник, тут – «Марш українських націоналістів», «Ой, у лузі червона калина», «Лента за лентою», «Десь там далеко на Волині» і ще багато стрілецьких, повстанських та сучасних, на українську тематику, пісень. Біля наметів – саморобні умивальники, а «ванна» і «душ» – на березі Бугу. Поряд імпровізовані спортивні майданчики, де проходять волейбольні, футбольні і, навіть є ринг для змагань з боксу.

Городиловицький ліс бачив чимало, його старі дерева пам’ятають про колись спалене село, але це – минуле. А сьогодні тут підростаюче молоде покоління, яке приїхало у табір, аби загартувати патріотичний дух.

Про перебування дітей у таборі нам розповів комендант Сергій Гой: «Цей вишкільний табір організували переважно для дітей Сокальського району, хоча є тут і зі Львова, Червонограда, Стрия, і навіть Києва. Цьогоріч є понад сорок дітей, майже половина – дівчата. Середній вік – від чотирнадцяти до сімнадцяти років. Ми спрямовано працювали по школах на цю вікову категорію. Хочу підкреслити, що це вишкільний табір, а не відпочинковий. Діти тут не лежать, засмагаючи на сонці, а працюють, не лише фізично, а й інтелектуально, морально, духовно.

Ось, наприклад, місцевий священик о. Орест Рубель вів мову про моральність і духовність. Загалом, розумію, що дітям поки що важко, це – постійні навантаження. Але не було жодного, хто б просився додому. У таборі діти поділені по роях, як в Українській Повстанській Армії. І кожен рій чергує якогось дня. Тоді вони охороняють табір, готують їсти. Варта у нас цілодобово, біля прапора, тож вночі теж охороняють його таборовики. Вранці, о сьомій годині, руханка, пробіжка до городиловицької каплички. Далі вмивання, сніданок, лекційна частина, а друга половина дня переважно рухлива: ігри, спортивні змагання. Щовечора запалюємо ватру, діти розучують патріотичні пісні, самі пишуть вірші. Для спілкування з батьками у дітей немає багато часу. Є певна година, коли вони можуть передзвонити додому. Буває, що й керівники табору роблять дітям нічні тривоги, вони потрібні для того, щоб діти були більш готовими до стресових ситуацій. В таборі є інструкція, де і який ройовик повинен знаходитись під час нападу, під час таких тривог випробовують оці практичні аспекти – хтось захищає щогла з прапорами, хтось – кухню, інші – намети, кожен знає своє місце.

А ще ми провели ренчкидок – майже п’ятдесят кілометрів пройшли пішки до Волинської області, там мусили виконати певні завдання, як от – попроситися видоїти корову, заробити собі на вечерю та інше. Все це треба було зняти на відео, і до певної години вернутись додому, хто не встигав, навіть перепливали через Західний Буг, аби вчасно дістатись в табір. Проте два рої не справились із завдання, спізнились, то ройові мають покарання – носять дерев’яні поліна на плечах цілий день. Вишкіл – це, насамперед, виховання в дітей активної громадської позиції. Мета таких таборів – плекання національної еліти. На Сокальщині ми отримали велику підтримку і допомогу від відділу освіти, районної ради, депутатів, місцевої сільської влади та спонсорів. Таборовий період не закінчується і наступний буде на Сумщині – «Відвага», це всеукраїнський».

Бончужним табору є Назар Франчук, який тут є щороку, від моменту його заснування. Він розповів, що щодня стараються дітей зацікавити. У таборі є свої правила: тут не ходять, а бігають; коли закінчив одну роботу – шукаю іншу; рідна мова – калинова, тобто спілкування лише українською, а за русизми і нецензурні слова – покарання. Усі діти в таборі мають псевдо, в залежності від того, хто як себе проявив. Є тут і досить кумедні назви – Мила, Лимон, Бетмен, Робін, Ющенко, Аптечка, Булька…

– Я у таборі другий рік, цього року вже стала ройовою. Знайшла нових друзів, тут весело і цікаво. Ми не маємо часу посидіти, цілий день у русі, гартують наш український дух і мені тут класно, – розповіла сокальчанка Марія Бобонич, учениця однієї з шкіл Сокаля.

Щасливі, веселі діти слухали лекцію Зеновія Станішевського, ройового добровольчого батальйону ОУН, учасника АТО про шкідливість вживання алкоголю. Зеновій перший в Україні відгуляв своє весілля без жодних алкогольних напоїв, він веде разом з сім’єю тверезий спосіб життя, цього навчав і таборувальників.

Повертаючись автомобілем у Сокаль, тішилась, що Молодіжний націоналістичний конгрес робить велику справу – гартує дух підростаючих українців.

Ольга ДИЛИН.

Фото автора.

 

 

Голос Сокальщини на GoogleNews