«Бо хто ми, бо що ми без наших могил?
Ставище безводе та пташище безкриле,
Руйновище храму у хаосі брил,
Вернім Україні стрілецькі могили!»
Ці рядки вірша Богдана Стельмаха, який став піснею (виконує Віктор Морозов) доходять аж до самого серця. Верніть Україні стрілецькі могили! Їх починали українці вертати вкінці вісімдесятих років минулого століття. Спочатку поодиноко, то там, то тут, під синьо-жовтими знаменами і зі стрілецькими піснями йшли на цвинтарі, відновлювали могили, які сплюндрували прислужники радянської влади за час свого панування. Так було і в Сокалі. Збереглися світлини того ряду могил, які зрівняли зі землею, але сокальчани під покровом ночі зібрали кісточки вірних синів України. І ті дочекалися свого часу. У 1989 році українські патріоти за власний кошт і власними силами встановили на їх останках березовий хрест і плиту: «Борцям за волю України». Кошти офірувала сокальчанка Ірина Тріска. А Михайло Дяків, Степан Саганський, Іван Дзядик, Роман Семенюк, Богдан Рокіцький, Орест Іванець, Остап Прокулевич працювали над встановленням пам`ятника, розчищали запущений закуток Сокальського цвинтаря. З пластів забуття повертали історичну пам`ять і правду. Тоді з синьо-жовтими знаменами, стрілецькими піснями, палкими промовами прийшли сокальчани на цвинтар. Тоді відчули запах свободи. А у 2006-му на місці спочинку сто одного стрільця УГА п`ятої Сокальської і дев`ятої Угнівської бригад постав величавий пам`ятник. І так було в багатьох містах і селах Західної України. Українці вшанували своїх героїв.
Влітку мені випала нагода пройтися алеями Личаківського цвинтаря, відвідати меморіал воїнам УГА. Оглянути його, помолитися біля святих для кожного українця могил. А сьогодні, першого листопада, коли у 1919 році утворилась ЗУНР, пройдімось подумки алеями Личаківського та Янівського кладовищ, місцевих цвинтарів, де спочивають наші борці за волю України. І нехай наші уста за їх світлі душі мовлять «Отче наш…»
У південно-східній частині Личаківського цвинтаря розташований Меморіальний комплекс воїнів УГА. Авторський колектив: архітектор М. Федик, художник І. Гавришкевич, скульптори Д. Крвавич та М. Посікіра.
Його верхня, завершена частина, присвячена воїнам УГА та УСС. Вершину колони звеличено бронзовою скульптурою Архистратига Михаїла з дубовою гілкою в лівій руці і мечем у правій, які, відповідно, символізують славу і мужність.
Зліва від пам’ятника, дугою, розміщена монументальна гранітна стіна, біля підніжжя котрої запроектовано п’ять крипт для найпочесніших поховань. До першої урочисто перепоховали у 2002 р. з Відня прах засновника української молодіжної скаутської організації «Пласт» доктора Олександра Тисовського (1886–1968) – псевдо «Дрот» – громадського і політичного діяча, професора Львівського університету, автора низки статей про засади і напрямки діяльності «Пласту». У сусідній крипті спочиває перший командант Українських Січових стрільців Михайло Галущинський (1878–1931) – визначний громадський та військовий діяч, педагог, директор Рогатинської гімназії, учасник Листопадового зриву 1918 р., багатолітній голова товариства «Просвіта» (1923-1931), один із співзасновників і провідний член УНДО. Автор книги мемуарів «З Українськими Січовими Стрільцями». У наступній, третій, крипті знаходиться перевезена у 2002 р. з Берліну урна з прахом державного секретаря (міністра) військових справ ЗУНР, полковника УГА Дмитра Вітовського (1887-1919). Під час Першої Світової війни командував сотнею, а потім куренем УСС, відзначився у кривавих боях проти російських військ у Карпатах, на горі Маківці. У 1918 р. очолив Листопадове повстання, після чого усю повноту влади передав Українській Національній Раді, а сам став на чолі Збройних Сил. Загинув трагічно в авіакатастрофі (Сілезія), повертаючись із Паризької Мирної Конференції, де перебував у складі делегації УНР. Тут же спочиває його ад’ютант Юліян Чучман (1895–1919), який теж став жертвою цієї катастрофи. У четвертій крипті похований Северин Левицький (1890-1962) – педагог, учитель середніх шкіл та визначний пластовий діяч.
Важливим елементом пантеону є «Престіл Пам’яті» у формі півкола. На гранітних плитах викарбувано 239 прізвищ старшин, підстаршин та стрільців УГА, полеглих у боях за Львів (1918–1919 рр.) Престіл також доповнений двома обелісками, між котрими по колу розміщено сім картушів з зображеннями бойових відзнак УСС та УГА, відлитих у бронзі.
До Поля почесних поховань у нижньому рівні Меморіалу УГА, зліва та справа, оточуючи символічну могилу, провадять високі гранітні сходи. Тут, у нижній частині заплановано будову напівкруглого «Вівтаря Батьківщини», зі скульптурою «Пієта» на тлі монументальної аркади. По периметру зі сторони Погулянки заплановано розмістити дев’ять хрестів-пілонів, оздоблених гербами етнічних земель України. Довершеності Меморіалу нададуть скульптурні композиції «Лев-Охоронець» при амфітеатральних сходах, «Ангели-Охоронці» на вівтаріаркаді та каплиця по центру Меморіалу.
В основі постане новий цвинтар з похованнями воїнів УПА, учасників дивізії «Галичина», політичних в’язнів, репресованих та інших особистостей, які віддали своє життя героїчній боротьбі за свободу рідного народу і незалежність України. Ці поховання зосереджуються навколо каплиці (заплановано перебудувати на ротонду), у крипті якої спочиває Президент Західно-Української Народної Республіки Євген Петрушевич (1863-1941) – громадський і політичний діяч, посол до австрійського парламенту у 1907-1918 рр., голова Української парламентської репрезентації, член Директорії УНР (1919 р.). Після укладення договору між УНР і Польщею, згідно з яким визнано анексію Польщею Галичини, Є. Петрушевич очолив дипломатичну боротьбу за самовизначення Галицького краю і сформував екзильний уряд (1920-1923). Певний час Євген Петрушевич проживав у Сокалі, займався тут адвокатською практикою. Сокальчани гідно вшанували першого Президента ЗУНРу, встановивши йому біля ратуші величний пам`ятник. Після смерті був похований на старому Берлінському цвинтарику гугенотів поруч з могилами Вітовського та Чучмана (до речі, за кільканадцять метрів від їхньої могили проходила відома берлінська стіна, зведена у 1962 р.). У 2002 р. за активної участі і сприяння товариства колишніх вояків дивізії «Галичина» – «Броди-Лев» тлінні останки Президента перевезли в Україну та урочисто поховали у Львові на Личаківському цвинтарі, у крипті каплиці на полі 76.
І на Янівському кладовищі у великому чотирикутнику було 648 стрілецьких могил, споруджених в 1934 році з бетону, з військовим хрестом за проектом П. Холодного і Л. Лепкого. Спочатку ними опікувався Пласт, а потім «Товариство воєнних могил». Між двома світовими війнами на Янівському цвинтарі відбувалися щорічні поминки і походи українців.
А у 1971 році, за дорученням Львівського облвиконкому, бульдозерами зірвали надгробні плити на стрілецьких могилах, понищили хрести та викопали людські останки. Збереглися тільки могили генерала М. Тарнавського і Л. Левицького, але без хрестів. Проти цього вандалізму гострий протест до урядових установ висловив 16 серпня 1971 року В`ячеслав Чорновіл.
Сьогодні на стрілецьких могилах Личаківського, Янівського, Сокальського та всіх цвинтарях люди запалять свічки, промовлять молитву, заспівають «Вічна пам`ять».
Оксана ПРОЦЬ.