У вівторок, 16 червня, Львів проведе в останню дорогу чотирьох військовослужбовців – Віталія Максимця, Дмитра Кобанова, Олега Руденка та Петра Теленька, які віддали життя, захищаючи Україну від російських окупантів. Міська влада закликає львів’ян та гостей міста долучитися до церемонії прощання та утриматися в цей час від розважальних заходів і святкувань.
Чин похорону Віталія Максимця, Дмитра Кобанова та Олега Руденка розпочнеться об 11:00 у Гарнізонному храмі свв. апп. Петра і Павла. Орієнтовно об 11:30 на площі Ринок відбудеться загальноміська церемонія прощання. Віталія Максимця та Дмитра Кобанова поховають на Голосківському кладовищі, на полі №34-В, Олега Руденка – на Янівському кладовищі, на полі №16.
Чин похорону Петра Теленька відбудеться об 11:00 у храмі Пресвятого Серця Христового на вулиці Диктовій, 2. Поховають воїна на Ряснянському кладовищі на вулиці Лукасевича.
Петро Теленько (03.02.1983 — 02.06.2026) – львів’янин. Навчався у Львівській середній загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів №44 імені Тараса Шевченка та ліцеї №38 Львівської міської ради, згодом здобув професійну освіту у Вищому професійному училищі №63 м. Львова. Працював охоронцем у ТзОВ «Ашан Україна Гіпермаркет» та ковалем на приватних підприємствах. За словами рідних, був працьовитим, добрим і чуйним, понад усе цінував родину, любив тварин і завжди був готовий допомогти. Особливе місце у його житті займала ковальська справа. У 2026 році став на захист Батьківщини, боронив Україну на Запорізькому напрямку у складі 210-го окремого спеціального батальйону «Берлінго» Сухопутних військ Збройних Сил України. У Петра Теленька залишилися дружина, мати, донька, сестра, племінники та родина.
Віталій Максимець (21.10.1985 — 12.06.2026) – уродженець міста Шептицький Львівської області. Навчався у середній загальноосвітній школі №9 м. Львова, згодом здобув фах у професійно-технічному училищі. Рідні згадують його як добру, щиру й віддану людину, яка завжди підтримувала близьких і не відмовляла у допомозі. З дитинства захоплювався футболом, грав за футбольні клуби Львівщини, любив дітей, природу та садівництво, мріяв про власну справу в аграрній сфері. Був учасником Антитерористичної операції. З початком повномасштабного вторгнення боронив Україну на Запорізькому, Північно-Слобожанському та Херсонському напрямках у складі «Спецпідрозділу Тимура» Головного управління розвідки Міністерства оборони України. У Віталія Максимця залишилися син, донька, дружина, сестра, тітка, племінники, родина, друзі та побратими.
Олег Руденко (20.06.1971 — 05.06.2026) – львів’янин. Навчався у Ліцеї №52 Львівської міської ради, професійну освіту здобув у професійно-технічному училищі №53 м. Львова. Проходив строкову військову службу. За словами рідних, був працьовитим, відповідальним і наполегливим, мав технічний склад розуму, захоплювався роботою з металом, виготовленням ножів і замків, любив створювати речі власноруч. Одним із найбільших досягнень вважав будинок, який збудував власними руками. У вільний час катався на велосипеді, цінував активний спосіб життя та спілкування з рідними. У 2025 році став на захист України, воював на Донецькому та Дніпропетровському напрямках у складі 762-ї окремої бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту Міністерства оборони України. В Олега Руденка залишилися донька, сестра, племінники та четверо онуків.
Дмитро Кобанов (10.09.1984 — 05.06.2026) – уродженець села Старичі Львівської області. Навчався у закладі дошкільної освіти №26 Львівської міської ради та середній загальноосвітній школі №27 м. Львова імені Героя Небесної Сотні Юрія Вербицького. Продовжив освіту у Національній академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного, навчався у Національному університеті «Львівська політехніка» за спеціальністю «Автомобільний транспорт», а також на юридичному факультеті Львівської комерційної академії (тепер – Львівський торговельно-економічний університет). Працював водієм-експедитором в АТ «Укрпошта», згодом – у українсько-англійському спільному підприємстві «Галка ЛТД». Рідні згадують його як спокійну й розсудливу людину, яка захоплювалася механікою, риболовлею та відпочинком на природі. У 2025 році став на захист Батьківщини, боронив Україну на Миколаївському та Дніпропетровському напрямках у складі 51-го батальйону радіаційного, хімічного, біологічного захисту Сил підтримки Збройних Сил України. У Дмитра Кобанова залишилися батьки, двоє синів, дружина, сестра та родина.