Головна / Святкові події / Сокаль над Бугом синіх вод….

Сокаль над Бугом синіх вод….

Пригадую, з дитинства мої батьки співали пісню про Сокаль:
Це знають всі достоту: Париж славетний з мод,
Як Індія зі злота, Полісся із болот,
Венеція із гондоль, Варшава – місто тіст, –
Над все люблю я свійське, одне з розкішних міст,
То Сокаль над Бугом синіх вод…

Співали впівголосу. Дивувалася чому? Адже нічого забороненого, політичного у цій ліричній пісні не було. Як дізналася згодом – замовчуваним був лише її творець Богдан Стефанишин, сокальський поет, котрий мріяв бачити Україну незалежною, а рідне місто українським, тому й пішов у дивізію «Галичина». Але пісню про Сокаль співали, співають і співатимуть. І будуть творити нові пісні про своє рідне місто. Бо де б сокальчани не були: чи в США і Канаді, Італії, Австрії чи Іспанії – всюди є сокальська діаспора. Оте маленьке, провінційне містечко ріднить і об`єднує нас. Ми деколи нарікаємо, що не таке, як би ми хотіли… Але, коли повертаємось до Сокаля – то милішого почуття нема. Вдома. Нас тягнуть до нього кровні зв`язки, приятельські почуття, щемливі спогади дитинства, юності. Як добре, коли на порозі рідного дому тебе хтось чекає… Ось рідні вулички, дитсадок з гамою пісеньок, школа, де були здобутки і невдачі, де були перевірені літами друзі. Сокаль – то сива історія, з перемогами і втратами, це неповторні храми, червона лікарня, гімназія, колишня семінарія і «ратуш дев`ять б`є». Це пам`ятники нашим великим українцям, створені за незалежної України, скверики, старий цвинтар, де спочиває багато достойних сокальчан, пахощі білої акації і «Буг синіх вод…» В кожного сокальчанина свій образ рідного міста. І в кожного – найкращий і неповторний. Бо це наш рідний Сокаль. В останню неділю травня ми відзначаємо День міста. З цієї нагоди його мешканці на шпальтах газети поділилися думками про Сокаль.

Мирослава БАРАЛУС, головний архітектор району:

– Перш за все хочу сказати, що я дуже люблю Сокаль. Навіть, коли доводиться їздити по інших населених пунктах, менших, чи більших, то все одно повертаєшся до рідного міста і бачиш, що воно – найкраще, бо рідне, бо своє. Воно гарне, зелене, може, ще не в повній мірі доглянуте, бо на це потрібні чималі кошти, але має свою душу і своєрідний шарм, якого більше ніде нема.

Звичайно, перспектива розвитку Сокаля є. Особливо тепер, коли маємо генеральний план міста, бо саме він є запорукою його розвитку. Тому ажіотаж навколо виділення земельних ділянок вважаю безпідставним. Землі у Сокалі достатньо для того, щоб забезпечити наших мешканців, які хочуть будуватися. Просто потрібно поступово, поетапно розробляти проектну документацію і надавати земельні ділянки людям. Є у нас резервні території в районі Сокальгори, вулиці Яворницького, колишнього колгоспного саду. Нині чомусь загострюється ситуація стосовно дачної забудови. Люди скуповують по двітри дачні ділянки, будують там будинки, думаючи, що ці землі будуть переведені під житлову забудову. Якщо і будуть, то в далекому майбутньому. Але, на жаль, сокальчани не думають, що параметри земельних ділянок, які нині вже приватизовані, утруднять в майбутньому здійснення правильної планувальної структури. Бо для того, щоб був житловий квартал, має бути вулична мережа, інженерне забезпечення. Ті невеличкі двохтрьохметрові вулички створять проблему. Технічну сторону можна вирішити, однак юридичну – досить складно.

У Сокалі є території для розвитку багатоповерхового житла. Сучасний мікрорайон будується вздовж вулиці Героїв УПА аж до автостанції. Гарну територію, яка має належне інженерне забезпечення, маємо між школами №3 та №4, для багатоповерхової забудови. Якщо до нас прийде якийсь інвестор чи кооператив, а можливо, міська рада стане багатою і зможе побудувати гарний багатоповерховий будинок…

Сокаль належить до малих історичних міст. Є певні параметри, вимоги до забудови у центрі, в межах його історичного ареалу. В нас є історикоархітектурний опорний план і визначені межі ареалу міста. Це цілком інший режим забудови. Що й допомогло втримати і не допустити багатоповерхову забудову у наш центр. Саме через те і зберігся його особливий вигляд, а також вулична структура, яка колись була закладена. Є кілька гарних відремонтованих будівель, однак фасади будинків у центрі Сокаля трохи обшарпані і обдерті. Думаю, що оновлювати центр варто спільно з підприємцями, організаціями, які мають у власності частини приміщень чи цілі будівлі. Однак мусить бути і державна допомога…

У нас є значний резерв території для виробничих об`єктів, які би не шкодили місту. Зараз розробляємо детальний план території і визначення інвестиційних ділянок колишнього Сокальського заводу хімволокна. Далі працюватимемо на господарському дворі колишнього колгоспу. Це дасть змогу визначити земельні ділянки, які місто зможе продати інвесторам і розвивати.

Святослав ПОЛЯНЧУК, депутат Сокальської міської ради:

– Як голова комісії з соціальноекономічного розвитку, дивлюся на розвиток Сокаля саме через таку призму. Міськрада має дуже бідний бюджет. З 16 мільйонів грн. – залишається лише чотири. Дуже багато коштів іде на утримання дитячих дошкільних установ. Звичайно, це потрібно, але на все решта грошей не вистачає. От в Червонограді якусь частину на утримання дитсадків виділяють шахти. Якби у нас підприємство «Датський текстиль» та інші виділяли частину грошей для дитсадків, адже їх теж відвідують діти їхніх працівників, тоді б міська рада мала більше коштів для розвитку міста. На жаль, перекинути гроші із захищених статей на дороги, ми не маємо права. А сокальчани хочуть бачити поремонтовані дороги, а не такі, де яма на ямі.

Якби вдалося врешті, як належить, відремонтувати дороги, то люди побачили б роботу голови міста, його команди та депутатського корпусу. А так нарікають. І ми розуміємо їх, і теж нарікаємо, хочемо знайти вихід. На латання тих ям залишається лише 165 тисяч гривень. То дуже мізерна сума. Є дорожні підприємства, які можуть якісно робити дороги, але їм потрібна передоплата.

Хотів би, щоб сокальчани шанували своє рідне місто, є такі, які упорядковують не лише власні подвір`я, але й вулицю біля себе, а інші – смітять. То ж наш спільний дім.

Марія КОНОПЛИЦЬКА, депутат Сокальської міської ради:

– Наше місто зелене і ошатне. Гарне, насамперед, людьми, нашими традиціями та історією. Сокальська земля багата талантами.

У місті проживало в минулому багато визначних особистостей. Серед них митрополит Гавриїл Коленда, український письменник Михайло Вагилевич, літературознавець, письменник Володимир Коцовський, визначні учасники національновизвольних змагань Іван Климів, Василь Сидор, Володимир Макар, Дмитро Штикало, академіки Йосип Штокало, Олег Романів та Володимир Грицик, поет Богдан Стефанишин, вчений Ігор Богачевський… Цей перелік можна продовжувати.

У міській раді є представники багатьох патріотичних політичних сил, і всі ми намагаємось обстоювати інтереси сокальської громади, дбати за Сокаль. Перш за все думаємо про потреби сокальчан, бо вони вартують того, щоб за них дбати. У нашому невеликому провінційному місті особливо відчувається та народна педагогіка – від батька до сина. Наша молодь виховується на традиціях бабусь, дідусів. Я надзвичайно дорожу писанкою, яку 2004 року мені подарувала народна майстриня Марія Горбунова. То особлива пам`ятка, тішуся, що в мене є сокальська писанка, витворена руками і серцем пані Марії.

Сокальчани люблять своє місто, переживають за нього, не дають дрімати владі, звертаються з пропозиціями. А депутати на чолі з міським головою Богданом Зарічним вболівають за рідний Сокаль і громаду.

Ігор СИДОР, депутат Сокальської міської ради:

– Кожен з депутатів Сокальської міської ради хотів би, щоб місто змінювалося на краще, але з таким бюджетом щось зробити дуже важко. Сімдесят п`ять відсотків іде на утримання дитячих садків. І коштів, які залишаються, і тих субвенцій, що надходять з обласного бюджету, дуже мало, щоб капітально полагодити дороги. Щорічні ямкові ремонти абсолютно не рятують ситуації. Ще одна проблема – це дитячі майданчики. Депутати нашої каденції неодноразово на сесіях розглядали питання про те, щоб спорудити в Сокалі кілька дитячих майданчиків. Особливо в районі вулиці Героїв УПА. В парку біля п`ятої школи хочемо зробити спортивну площадку, щоб молодь могла займатися спортом. У великих містах юнаки і дівчата ще можуть піти в кінотеатри, театри, парки. А в нас – лише у бари. Також ми зайнялися парком і старим цвинтарем, хочемо там врешті навести лад, що позрізати і викорчувати старі дерева, оновити огорожу. А для реконструкції парку ми виділили кошти, і спеціалісти розробили план. Для його втілення поки що немає фінансової можливості. Але поступово, думаю, зможемо із захаращеного, зарослого парку зробити красиве місце відпочинку для сокальчан.

Назар СТРИКОВСЬКИЙ, цьогорічний випускник Сокальської гімназії імені Олега Романіва:

– У Сокалі жили мої прапрадідусі і бабусі. Прадідусь навчався у Сокальській гімназії, її випускницею була моя сестра, а тепер і я закінчую цей навчальний заклад. Також, у міжгімназійний час, школу №1 закінчували моя бабуся і тато. Я горджуся, що навчаюся у навчальному закладі, якому понад сто років, і його закінчили згодом визначні вчені, учасники національновизвольних змагань. У гімназійних мурах витав дух свободи і прагнення українців до незалежності, тут давали глибокі і всебічні знання.

Сучасна гімназія продовжує ці добрі традиції минулого – міцні знання і виховання культурної національносвідомої молодої людини. Багато моїх друзів після закінчення гімназії навчаються у різних вищих навчальних закладах України і за кордоном.

Незабаром і ми вступатимемо у виші, щоб здобути ще грунтовнішу освіту. Попрощаємось зі Сокалем, містом нашого дитинства і юності. На жаль, поки що ніхто з нас немає впевненості, що повернеться назад. Бо в Сокалі для молоді немає роботи. Якщо б економіка твердо стояла на ногах, то багато з нас повернулися б додому. А так, хтозна куди доля розкидає цьогорічних випускників. Але Сокаль для мене залишиться містом мого роду, яке пустило глибокі корені, і вже кілька поколінь впродовж ста років мешкають тут.

Зеновій ФАРИНА, колишній вчитель:

– Я – сільський хлопчина, родом з Ульвівка, опинився в Сокалі у 1943 році, де розпочав навчання у гімназії. Тоді вважалося дуже престижно навчатися в Сокальській гімназії. Як сільські діти ставали гімназистами і їздили на навчання до Сокаля, то було щось! Дівчаток возили фірами, садили на місце біля фурмана, застелене рядном. Сокаль для мене і багатьох моїх ровесників був особливим. Насамперед, людьми. Це Євген Петрушевич, родина Кузневичів, тут якийсь час мешкав Лесь Курбас. Саме в Сокалі він стрілявся через нерозділене кохання. Сокальчани мають гордитися Євгеном Гринівим, який за декламацію поетичної строфи «степи мої запродані жидові, німоті» був запроторений до концтабору, де і загинув. А Василь Дишкант. Мені випало велике щастя сім років працювати з ним в одному колективі. За німецької окупації він був бургомістром Сокаля. Дуже любив місто і просив мене робити світлини різних вулиць, будинків, природи. Пригадую його фотографію разом з внуком на фоні Сокальської ратуші, яку я їм зробив. У ніч (березень 1944 року), коли була спроба звільнити Василя Мартиновича зі сокальської в`язниці, я був у Сокалі. І вже пізніше, коли ми працювали в третій школі, він розповідав, як це все відбувалося. Того ранку, коли повстанці підійшли до нинішнього приміщення міліції, з вікон льоху затарахкотіли два кулемети і не підпустили близько нікого. А вранці прийшов шеф гестапо, всіх в`язнів пороздягав, наказав лягти на бетон і у чоботях почав ходити по їх спинах і читати мораль. Люди в Сокалі Василя Мартиновича цінували і шанували. Пан Василь знав досконало англійську мову, тому й деколи спілкувався іноземною з учнями третьої спеціалізованої школи. Це дійшло до райкому і не раз директора школи Івана Івановича Тимошика викликали у партійні кабінети, але він завжди відстоював пана Дишканта.

Стосовно питання економіки. Колись борошно з сокальського млина експортували в Англію. В тридцятих роках з Сокаля експортували масло. У нас були сильні організації «Маслосоюз», «Народна торгівля». На ті часи маслозавод в Сокалі був добре технічно обладнаним. Ще такий був у Белзі. А тепер що? Вирізають на металобрухт рештки такого доброго підприємства. Колись після війни хлопці бавились залізяччям, яке знаходили на сокальському пляжі. Це були деталі з поглиблювальної машини.

Окупаційний уряд Польщі планував зробити наш Буг судноплавним. Пригадую, як біля Ульвівка пропливав катер, то мужчини довгими палками вимірювали глибину ріки.

На мою думку, нині проблемою міста є те, що молодь не має де працевлаштуватися, а також дозвілля. Пригадую часи, коли після закінчення інституту, на початку п`ятдесятих років, я почав учителювати в Сокалі. Для молодих людей у віці від двадцяти до тридцяти років, навіть жонатих і заміжніх, було престижно щонеділі ходити у «Просвіту», бо там грав естрадний оркестр Анатолія Пігеля. І всі йшли туди, послухати, потанцювати, поспівати. Нині молодь має не так багато можливостей для організованого відпочинку.

І останнє, що мене болить, але що реально можна зробити, не затративши великих коштів. Влада могла б посприяти, щоб у Сокалі функціонував пляж. Бо це не лише вода брудна чи чиста, а це і пісочок, де добре погрітися на сонечку. І коштів великих не треба, щоб здерти шар дернини і відкрити пісок. Варто сокальчанам повернути ту радість, що свого часу вкрав хімзавод.

Юрій ЧАБАН, депутат Сокальської міської ради:

– Місцеве самоврядування в Україні стикається з безліччю проблем, що спричинені недосконалістю бюджетного, земельного законодавства тощо. Проте, міській владі з початку каденції всетаки вдалося зробити чимало для вирішення повсякденних проблем мешканців міста, робота в цьому напрямі продовжується і в поточному, 2013 році. Зокрема, передбачено в бюджеті кошти на капітальний ремонт доріг (вул. Міцкевича, Мишуги, Св. Володимира), вуличного освітлення (вул. Сковороди, Толстого, Лесі Українки), встановлення шатрового даху на приміщенні дошкільної установи №5, підтримку комунальних підприємств міста та багато іншого. В День міста хотів би побажати сокальчанам, щоб поміж них панували добробут, злагода, взаємна повага та довіра. Пам'ятаймо, наше місто – найкраще!

Василь ВОЛОШИН, пенсіонер:

– Вперше відвідав Сокаль у 1958 році, бо родом з Радехівщини. Мені сподобалося це чисте, охайне містечко. Після закінчення навчання приїхав у Сокаль і влаштувався на роботу в споживчу кооперацію. Пустив свої родинні корені. В Сокалі народилися мої діти, котрі закінчили Сокальську ЗШ №3. Я ж працював і продовжував навчатися в торговоекономічному інституті. Але через суперечку на одну політичну тему з викладачем інституту, мені не вдалося скласти іспит і довелось перервати навчання. Тому спочатку закінчив технікум, а вже потім інститут. Протягом 43 років пропрацював у споживчій кооперації Сокаля, на різних посадах. Радий, що мешкаю у цьому місті.

Останніми роками воно стало чистішим і охайнішим як тоді, коли вперше сюди приїхав. Хоча, безперечно, проблем багато. А ще ми не вміємо берегти те, що споруджували наші предки. Дещо понищено ще за радянської влади. Наведу приклад. Мені довелось побувати у штаті Флорида у містечку СанктПетербург. Штат досить молодий, але тут вже зберігають історичні цінності сторічної давності. Там бережуть і будівлі, і бруківку. А в нас, теж за Австрії, в Сокалі дороги були викладені спеціальною цеглою, чому б нам цього не зберегти. Але тепер берегти історичну, культурну, національну спадщину Сокаля можна буде у краєзнавчому музеї Сокальщини. Власне, ініціативна група сокальських просвітян продовжила роботу наших батьків і з допомогою жертводавців ремонтувала приміщення музею, і тепер розпочинається збір експонатів. Переконаний, що музей потрібен нам усім, але найбільше – молоді, то як наш спільний сокальський родовід, який ми не маємо права не знати.

Ірина КАЛИТОВСЬКА, депутат Сокальської міської ради:

– Якби мене хтось запитав, чи хотіла б змінити своє життя, то відповіла б – народитися б хотіла лише у Сокалі. Навіть, коли подорожую і бачу чудові міста, все одно мені хочеться повертатися до Сокаля. Бачу позитивні зміни у вигляді нашого міста, бачу проблеми, які треба ще вирішити. Але тішуся, коли іду вулицями, зустрічаю багато знайомих сокальчан, вітаємося, і відразу покращується настрій. То такий шарм провінційного міста, коли знаєш багатьох людей і тебе знають. І привітання, усмішка роблять дуже багато. Оте відчуття громади, спільноти, в яку усіх нас об’єднує Сокаль. Місто молодості і старості, дитячого сміху і обіймів закоханих, старовинних вуличок зі столітніми каменицями і сучасні новобудови, де подвір`я, балкони потопають у квітах. Громадою ми вітаємо поважних людей, громадою проводимо в останню путь… Дуже хотіла б, щоб тут і наші діти жили, але для того треба, щось змінити у Сокалі, насамперед, підняти економіку. Хотіла б, щоб діти були коло батьків. Мрію, щоб мій син тут жив і не забував дорогу до рідної батьківської оселі, щоб він гордився, що народився сокальчанином. Переконана, що люди, які тут живуть, створюють ту позитивну ауру і саме завдяки їм місто є таким неповторним, гарним і рідним. Отож, від щирого серця вітаю з Днем міста. Нехай Бог благословить Сокаль і пошле його мешканцям міцне здоров`я, благополуччя, родинну злагоду й багато успіхів на життєвих шляхах. Нехай із кожним роком розквітає наш рідний Сокаль.

Підготувала Оксана ПРОЦЬ.

Голос Сокальщини на GoogleNews

Про Андрій Гаврилюк

Залишити відповідь

Ваша поштова адреса не опублікується. Необхідні поля позначено *

*

10 + 7 =

Цей сайт використовує Akismet для зменшення спаму. Дізнайтеся, як обробляються ваші дані коментарів.

закрити

Ми виявили що ви користуєтеся Ad Blocker!

Для того щоб ми були незалежними потрібно так мало - відображати рекламу!