У четвер, 1 жовтня, у Львові відбудеться прощання з військовослужбовцями Романом Дем’яновським, Владиславом Юркевичем та Антоном Ткаченком, які загинули, обороняючи Україну від російських окупантів. Міська влада закликає львів’ян і гостей міста долучитися до церемонії та в цей час утриматися від розважальних заходів.
Чин похорону проведуть о 12:00 у Гарнізонному храмі святих апостолів Петра і Павла. Після цього, орієнтовно о 12:30, на площі Ринок розпочнеться загальноміська церемонія прощання. Захисників поховають на полі почесних поховань №87 Личаківського кладовища на вул. Пасічній.
Роман Дем’яновський (22.03.1981 — 28.08.2024) народився в селі Грозьово Львівської області. Закінчив місцевий заклад загальної середньої освіти, опанував професії машиніста-кранівника 5-го розряду та електрогазозварника у закладі професійної освіти «Турківський професійний коледж». Проходив строкову військову службу. Після цього працював у сфері монтажних і ремонтно-відновлювальних робіт, мав власну справу.
Рідні згадують, що Роман був життєрадісним, цілеспрямованим і турботливим, багато часу присвячував сім’ї. Захоплювався полюванням, любив свою роботу та приготування страв, особливо відпочинок на природі з близькими. З початком повномасштабного вторгнення став до лав оборони України. Служив на Донецькому напрямку у складі 53-го окремого розвідувального батальйону Сухопутних військ Збройних Сил України. Нагороджений медаллю «Ветеран війни». У Романа Дем’яновського залишилися дружина, двоє синів, донька, брат, сестра з сім’єю та інша родина.
Владислав Юркевич (26.04.1979 — 17.07.2026) був львів’янином. Навчався у комунальному закладі Львівської обласної ради «Винниківський науковий ліцей імені Івана Огієнка», згодом — у середній школі №42 м. Львова. Професію столяра-будівельника здобув у державному навчальному закладі «Львівське вище професійне училище дизайну та будівництва». Працював у будівельній галузі на приватних підприємствах.
За спогадами рідних, Владислав вирізнявся добротою, щирістю та відкритістю, мав сильний характер і завжди готовий був підтримати близьких. Відповідально ставився до будь-якої справи та доводив розпочате до кінця. Любив спорт, природу та подорожі. У 2026 році вступив до лав оборони України, воював на Донецькому напрямку у складі 125-ї окремої важкої механізованої бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. У Владислава Юркевича залишилися двоє синів, дружина, брати, сестри, рідні та друзі.
Антон Ткаченко (29.12.1985 — 26.09.2026) народився в Донецьку. Навчався у гімназії №92 цього міста, а також у комунальному закладі «Комплексна дитячо-юнацька спортивна школа №4» Маріупольської міської ради Донецької області. Вищу освіту здобув у Донецькому державному інституті здоров’я, фізичного виховання і спорту при Національному університеті фізичного виховання і спорту України, де опанував професію тренера-викладача.
Професійно працював масажистом-реабілітологом. Рідні розповідають, що Антон був мужнім, надійним і турботливим, відданим чоловіком та батьком. Він активно підтримував своїх близьких і допомагав іншим, зокрема займався реабілітацією військовослужбовців. Мав звання майстра спорту з греко-римської боротьби, любив спорт, їзду на велосипеді, гру в баскетбол і нарди.
У 2025 році Антон став на захист України від російського вторгнення. Служив на Донецькому напрямку у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила Сухопутних військ Збройних Сил України. У нього залишилися дружина, донька, батько, брати та інша родина.