Немало статей, віршів і розповідей присвячені воїнам, котрі захищають рубежі України в зоні АТО. Дякуючи хоробрості й самопожертві цих хлопців, надіємось на мирне майбутнє та державне процвітання.
Дорога додому далека, тоді я вперше зраділа цій відстані, бо мала можливість дізнатись багато, а головне почути правду. Він простий молодий хлопчина, у котрого в очах відображається пережитий жах. Справжній чоловік широкі плечі, сильні руки, впевнений погляд; тілом мужній, Андрій представився мені відразу після того, як запропонував місце для сидіння, я відмовилась. Бачачи рану на його нозі, ледве стримувала сльози. Без емоцій не обійшлося, важко тримати себе в руках, коли йдеться про Батьківщину. Хоча виднілись в його очах сльози, коли він згадував та переказував мені все, що бачив на власні очі. Проте, чи можна його судити за цю хвилинну слабкість? Авжеж ні! Ці сльози цілком виправдані. Зараз кожен свідомий українець, кожен патріот проливає сльози у молитві за наших захисників.
Велике щастя почути з уст очевидця власні міркування про АТО. Андрій розповів, що хлопці борються за мир, кожного дня згадують домівку… Ці воїни захищають мільйони людей, стоять на сторожі правди та справедливості, бо хто ж, як не вони?
Ми можемо з вдячністю приймати допомогу інших, але надіятись потрібно лише на себе. Маємо гідних захисників, мусимо молитися за їх щасливе повернення додому та перемогу.
Ганна ТАБАК, студентка Національного університету "Львівська політехніка".