Мальовниче село Тудорковичі – одне з найвіддаленіших населених пунктів району, яке межує з Волинню. Воно є центральною садибою ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького», яке об“єднує ще села Пісочне, Старгород та присілок Шихтори. Здається, що реформування АПК обминуло його. Під“їжджаючи сюди, з обох боків видно виорані та засіяні поля, стоять збережені та доглянуті тваринницькі ферми. Колись агроформування було одним з найкращих у районі, і нині воно намагається тримати марку.
ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» – самодостатнє сільгосппідприємство, що функціонує на 1171 га орної землі, спеціалізується на вирощуванні пшениці, ячменю, цукрових буряків, озимого ріпаку та технічних культур. У господарстві займаються й тваринництвом, відтак на 100 га ріллі припадає 61 голова ВРХ.
– Рослинництво для господарства є рентабельним, – розповідає головний агроном Володимир Гайовий. – Ми зібрали 1850 тонн зерна, накопали 4200 тонн солодких коренів. Хоча цукровий буряк – найзатратніша культура, його вирощуємо щороку. Наше господарство працює без залучення зовнішніх інвестицій. Таких показників досягли сумлінною роботою працівників та виваженими, добре обміркованими діями керівника.
Нині в агрофірмі працюють розумні, досвідчені, працьовиті спеціалісти, але вже… пенсіонери, бо молодь не йде у сільське господарство, де важка праця до знемоги та малі заробітки. Тож воно тримається на ентузіастах, які люблять землю та свій фах.
– За теперішніх умов важко працювати у сільському господарстві, – каже головний бухгалтер Марія Гнатюк. – Держава нічим не допомагає. Сільськогосподарську продукцію реалізовуємо за безцінь, а паливномастильні матеріали, засоби захисту, пальне й мінеральні добрива все дорожчають. Це фінансово підриває економіку господарства. Ніхто не думає про село. Уже і так все зробили для того, щоб сільське господарство занепадало, а професії агроном, зоотехнік, механік, механізатор стали непрестижними…
У конторі зустріла головного інженера господарства Степана Бахора, котрий працює тут з 1979 року. Він вважає, що нині сільське господарство просто «розп“яли». Колись техніка та міндобрива були дешеві, і їх можна було купувати щороку. Тепер вони дуже дорогі, господарство не має таких фінансових можливостей. А без сучасної техніки належно не обробиш грунт. Однак її якість краща, і вона багатофункціональна, замінює декілька агрегатів. Наприклад, комбайн «Джон Дір» за день збирає по 20 гектарів. Колись на жнивах працювало тринадцять комбайнів, тепер лише п“ять.
– То небо й земля – як було раніше і що маємо тепер, – каже Степан Бахор. – А на сьогодні у нас працює десять потужних тракторів – ту саму роботу виконує в три рази менша кількість механізаторів. Їх лише дев“ятеро. Кожен – кваліфікований спеціаліст, опанував сучасну збиральну техніку. Щороку якісно готують грунт під посів озимих Іван Малженський, Йосип Гамер, Віктор Кособа. Останній ще й зайняв перше місце на жнивах, намолотивши найбільше зерна.
У господарстві є свої трудові династії. І одна з них – механізаторів Штокалів. Нещодавно вийшов на пенсію Ярослав Штокало, який працював і комбайнером, і бригадиром тракторної бригади. Нині його замінив син Василь, який працює на тракторі і на екскаваторі, підвозить корми на ферму, а під час жнив трудиться на комбайні. У цьому році прийшов молодий водій Тарас Колодій, який пройшов «бойове хрещення» i на заготівлі сінажу, й на жнивах. Він з хліборобського роду, його дід працював комбайнером, згодом заправником, а прадід був першим головою колгоспу у Войславичах. Тут про кожного з працівників можна сказати щось хороше. Понад 20 років сумлінно працює водієм на КамАЗі Михайло Юзва. Добрим словом згадують селяни й водія Богдана Хорташка.
…Хоч падав рясний дощ, на тракторному стані чути дзвін молотів. Механізатори ремонтували техніку. Завжди поруч з ними бригадир тракторної бригади, а за сумісництвом і заступник директора агрофірми, Степан Хома. Він весь час у полі з механізаторами: і під час веснянопольових робіт, і на жнивах, і на копанні цукрових буряків. Йому не раз доводиться, засукавши рукави, допомагати хлопцям, щоб трактор якнайшвидше вийшов у поле. Степан Леонтійович працює в агрофірмі понад 30 років. Каже, що доводилося переживати різні часи. Останні роки господарство працює потужно, впроваджуючи нові технології, досягаючи відповідних результатів. Воно, по можливості, розширює свою матеріальнотехнічну базу. Два роки тому придбали два комбайни «Джон Дір», торік – французький оборотній шестикорпусний плуг «Кунг», а цьогоріч – картоплекопалку. Завдяки технічному оснащенню, вдалося скоротити кількість працівників. Тепер тут працює 78 осіб, серед них 16 спеціалістів.
Механізатори часто у полі від зорі до зорі. Тож, аби вони не були голодними та економили час, їм вивозять в поле обіди, а якщо працюють допізна, – то й вечері. Смачні страви готує молодий кухар Людмила Кашуба, пече хліб для робочої їдальні Ольга Леськів. Є у господарстві і млин, який обслуговує не лише працівників господарства, а й інших людей з сусідніх cіл, а також з Волині.
…Директор ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького», заслужений працівник сільського господарства Володимир Шмигельський встигає побувати скрізь: і на полі, і на фермах. Йому до труднощів не звикати, бо уже понад сорок років очолює різні сільгосппідприємства. Керівник дбає про агрофірму та людей, які тут працюють. У господарстві підготували надійний фундамент на наступний рік – засіяли 150 га ріпаку, 520 гектарів зернових, з них 460 га пшениці, виорали 800 га. Показники свідчать, що господарство розвивається впевнено. І без жодної підтримки може дати собі раду. З початку року агрофірма сплатила 510329 гривень податків. Працівники господарства отримують стабільну зарплату. Середньомісячна на одного працюючого становить 1390 гривень.
В ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» займаються не тільки рослинництвом, але й тваринництвом. На фермах, які збережені у належному стані, налічується 714 голів ВРХ, в тому числі 230 фуражних корів. Найбільші прибутки дає молочне скотарство. За день у господарстві виробляють 15001800 центнерів молока, яке здають на «КомоДубно» та СП «Скомекс», молокопереробні заводи. Займаються й розведенням свиней, поголів“я яких становить 300 голів.
На жаль, свині і велика рогата худоба здешевилися, а їх собівартість залишається великою. За дев“ять місяців в агрофірмі отримали 517 центнерів приросту ВРХ, продали 595 центнерів м“яса яловичини та 192 центнери свинини.
Bелику рогату худобу доглядають дві телятниці, один скотар та вісім доярок. Всю душу вкладає у свою працю телятниця Марія Салука, яка має 110 голів худоби, середньодобовий приріст яких становить 450500 грам. Сумлінно працює й скотар Ярослав Кухта, який доглядає 100 голів молодняка ВРХ, середньодобовий приріст яких становить 600650 грамів. Є прикладом для молодих доярок Ніна Іванова та Галина Кособа, які надоїли від корови торік, відповідно, 3650 кг та 3620 кг, а за 9 місяців цього року – 2950 і 2930 кг. Вони за зміну обслуговують 2528 корів, серед яких є коровипервістки.
Уже 17 років працює в агрофірмі обліковець Ольга Малженська, яка приймає молоко, слідкує за санітарним станом продукції, визначає відсоток жиру, температуру та кислотність. Жінка каже, що селяни працюють з ранку до пізнього вечора, мов бджоли, бо ходять і на роботу, і вдома мають господарку. Але скрізь дають собі раду, бо вони роботящі, їм до труднощів не звикати.
Головний зоотехнік господарства Параскевія Кравчук, яка відпрацювала понад 40 років, підкреслила, що нині галузь тваринництва в державі занепадає, не є рентабельною. Але у ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» не мислять господарки без неї, бо це органічні добрива і «живі» гроші, які щоденно надходять від реалізації м“яса та молока. І хоч за останні роки довелося зменшити поголів“я худоби (колись тут налічувалося понад 1000 голів) – дбають про тваринництво. Поновлюють поголів“я, проводять зооветеринарні обробки тварин. Завчасу подбали й заготовили на зимівлю 600 тонн сінажу, 200 тонн сіна, 1500 тонн силосу та 600 тонн соломи.
Директор ПП «Агрофірма ім. Б. Хмельницького» Володимир Шмигельський зазначає, що вони ще господарять, бо є багатогалузевим господарством. Одне виробництво доповнює інше. «Взимку реалізовуємо молоко та м"ясо, а потім достигають ріпак, зернові, цукрові буряки… У нас виходить замкнутий цикл. Ми виживаємо за рахунок своїх оборотних коштів та власного виробництва. Кредитів не беремо. На жаль, левову частку наших доходів «з’їдають» паливномастильні матеріали, гербіциди та мінеральні добрива, бо земля, наче тарілка: що у неї покладеш – те й візьмеш».
А згодом з сумом додав:
– Я все життя відпрацював у сільському господарстві. Болить мене душа за село, бо роки минають, а тут нічого не змінюється на краще. Адже знищити легше, ніж збудувати. На жаль, реформування агропромислового комплексу нічого доброго не дало. Лише зруйнували сільгоспвиробництво, яке було відпрацьоване і відрегульоване впродовж років. Значна частина господарств після реформування перестала існувати. Люди у багатьох селах залишилися без роботи. Хоч вони стали власниками землі, та працювати на ній не хочуть, збайдужіли до неї. Селяни розчаровані у сьогоденні, гублять своє життя у чарці, або виїжджають на заробітки. А села пустіють… Ми знову, як і декілька років тому, стоїмо на роздоріжжі, не маємо впевненості у завтрашньому дні…
Однак, попри все, жителям сіл, що належать до Тудорковицької сільської ради, пощастило, бо в них збереглися агроформування, які успішно працюють, і, як можуть, підтримують соціальну сферу.
Жителі Тудоркович, Пісочного, Старгорода і присілка Шихтори здали свої паї в оренду господарству, за які отримують орендну плату – 807 кг зерна за пай. Цьогоріч пайовикам назагал виплатили 320 тонн зерна. Селяни радіють:
– Села наші живуть, а не животіють, як подекуди. Бо є ще агроформування. Люди мають роботу, не треба їм шукати «довгого карбованця» десь на чужині.
Однак нині не всі хочуть працювати на землі чи на фермі. В основному, там трудяться люди старшого покоління, які вже не мислять себе без роботи.
Ще замолоду прийшла у колгосп Галина Ярмола, і зараз, хоч уже на пенсії, працює у Старгороді. Вона – завідувач свиноферми і свинарка в одній особі. Жінка розповіла, що колись це була кошара для овець. Її переобладнали під свинарник. Нині важко повірити, що свиноферма розпочалася з семи свиноматок, невдовзі їхнє потомство зайняло половину приміщення, а згодом поголів“я зросло до 300 свиней. Середньодобові прирости становлять 230 грамів. Тут надають перевагу породі свиней «велика біла», хоча є й схрещені з «Ландрасом». На свинарнику працюють, крім Галини Ярмоли, ще Любов Калинівська і механізатор.
Добре слово та пошану заслужила й завідувач ферми №2 у с. Пісочне Галина Кособа. 22 роки відпрацювала жінка дояркою. У її групі 28 корів. Вся худоба доглянута й сита. Пані Галина вже на пенсії, але ще працює, бо нема кому її замінити: «Дуже добре, що досі у селі збереглося агроформування. Наша праця нелегка, бо треба вдосвіта вставати, напрацюватися, але найгірше те, що ти, немов прив“язаний, не можеш нікуди поїхати на декілька днів – худобу потрібно тричі вдень подоїти. Роботу в селі знайти важко, тож працівники зітхають, мовляв, важко нести, та шкода кинути…»
На фермі зустріла різноробочого Віктора Кузмінчука, який розповів про свою роботу та життя в селі. Воно, як пофілософськи роздумує чоловік, різнобарвне, проте більшість буднів є сірими. Але селяни звикли до цього, бо робота для них – сенс життя на землі. У праці вони тамують усі жалі, ховають у ній і горе, і радість. Вони виросли тут, і переживають, що їх чекає далі. Тому з сумом запитують: скільки часу ще має минути, щоб сповнилися сподівання, а всі перешкоди залишилися позаду? Бо ж іще хочуть побачити, коли село розцвіте, а їхні діти стануть заможними, задля чого й так тяжко працюють весь вік.
Любов ПУЗИЧ.