На запитання кореспондента відповідає директор ДВАТ «Шахта «Надія», депутат Львівської обласної ради, кандидат у народні депутати України Микола Григорович КРИШТОПА.
– Миколо Григоровичу, запитання просто у вічі: то хто Ви є – росіянин чи українець?
– Я козак! А якщо точніше, то нащадок кубан-ських козаків по батьківській та східних українців по материнській лінії. Як відомо, кубанські козаки – нащадки запорожців, свободолюбивих та справедливих.
– Чому ж Ви, нащадок українців, не розмовляєте українською мовою?
– Не можна сказати, що я не розмовляю. Але говорити українською гірше, ніж наш прем’єр, мені соромно. А говоритиму краще – він може образитись. Це, звичайно, жарт. А якщо серйозно, то це я вважаю своєю проблемою, недоліком, який я особливо гостро відчув під час роботи в обласній раді. За умови обрання мене народним депутатом питання удосконалення моєї української стане для мене питанням принциповим.
– Побутує думка, що Ви, як прибічник «русского мира» і Православної церкви Московського патріархату, м’яко кажучи, не в захопленні від решти українських церков, особливо Греко-католицької. Як можете це прокоментувати?
– Оце так!? Що ж, «злые языки страшнее пистолета», сказав Грибоєдов. Москаль, мова, віра – це ключові питання, на яких можна заробити бали. Якщо додати, що ще і регіонал, то постає образ лютого ворога України. І тепер спробуй довести, що це не так! Це і є засадничі питання, на яких базуються усі політичні промови моїх основних опонентів. Я не збираюсь нікого переконувати, що я не такий, як мене малюють, чи закликати до їхнього сумління. Це не для мене. Я просто хочу запитати їх: а де ж ваші конкретні справи? А їх просто немає.
Не буду нічого наголошувати про себе. Хіба мало зроблено? Нехай справи говорять самі за себе. Але на питанні віри варто зупинитися. Так, я – людина православна, як, мабуть, і переважна більшість українців. Що таке «русский мир» – якось не замислювався, та воно і не потрібно. А от стосовно єднання різних конфесій в Єдину помісну Українську церкву, то це, на мою думку, одне із найважливіших питань порядку денного.
Чи зможуть наші архіпастирі переступити через власні амбіції заради України і зробити цей крок? Ось тут і буде видно, хто за «русский мир», хто ще за якийсь мир, але тільки не за український.
Для того, щоб об’єднатися, треба більше пізнати одне одного. На сході чи півдні України не всі цілком уявляють, що таке Греко-католицька церква.
Потрібно віддати нам належне за популяризацію Греко-католицької церкви. Уже понад 10 років на Чорноморському узбережжі, на базі відпочинку «Шахтар», яка підпорядкована шахті «Надія», існує греко-католицька каплиця, у якій під час оздоровчого сезону можна відвідати Службу Божу. База відпочинку «Шахтар» занесена до переліку місць на півдні України, оприлюднених Львівською греко-католицькою архієпархією. Бачите, міф луснув, як мильна бульбашка. І так з багатьох інших питань. В інформаційних баталіях використовується тактика повного замовчування, нібито тебе не існує. І на фоні абсолютної тиші досить комусь вистрілити: «От, москаль, що виробляє!» А далі злі язики підхоплять і вже додадуть та розтлумачать, що виробляє і як виробляє… От і піде відлунням по всій окрузі недобра слава…
– Чому ж так відбувається? Чи кому це потрібно?
– Гадаю, що ми живемо в період перерозподілу національних багатств України через руйнацію будь-якого виробництва і подальшою передачею його у власність людей із сумнівними моральними цінностями. А вже від них усе переходить до більшої «риби» – до олігархів. Потім ця власність систематизується і сортується. Те, що приносить надприбутки – залишається, решта ж – знищується. Результат цієї війни без війни відомий: український народ не має нічого, крім ланцюгів, тому що серед олігархів немає жодного українця. І, спостерігаючи за цим, у кожній порядній людині мимоволі прокидається націоналіст, хоч ти ним ніколи і не був.
Якщо ж підприємство працює стабільно та ще і є прибутковим, то це суперечить нав’язаній суспільству думці, що державна власність – неефективна. Його потрібно якось ліквідувати. Починається цькування. Ворог – хитрий та підступний. Його не видно. Проте він створює умови, за яких ми ліквідовуємо себе власними руками. Згадаймо філософський закон єдності та боротьби протилежностей. У нашому випадку виступають з одного боку ті, хто створює матеріальні блага, трудівники, а з іншого – ті, що лише пожирають блага, тобто паразити. Ось тут і собака заритий. Потрібно створити критичну масу паразитів, і тоді вони з’їдять усе, а потім і самі себе…
Олігархізація суспільства звужує ринок праці. Багатьох людей просто викидають на вулицю, залишивши їх без роботи. При цьому стимулюється створення великої кількості контролюючих, політичних, громадських та інших паразитичних організацій, за допомогою яких нещадно грабуються рештки зароблених чесними людьми коштів, і все опиняється у власності олігархів. Частину прибутків кидають на утримання паразитів, решта – непомірно збагачує господарів. Паралельно відбувається деградація суспільства, здебільшого через засоби масової інформації.
Критичну масу паразитів можна регулювати штучно і, тим самим, попереджувати загострення загальної ситуації в країні. При тому потрібно дотримуватись основної аксіоми влади: народ повинен бути бідним. Коли ж здеградована і деморалізована частина паразитів стане вже просто не потрібною, тоді будуть створені перші резервації для її ізоляції від суспільства. Це наше можливе майбутнє.
Тому, шановні українці, я вірю у Вашу мудрість і звертаюсь до Вас словами Конфуція, який висловив думку про те, що не потрібно шукати чорну кішку в темній кімнаті, особливо, якщо її там нема. Потрібно шукати справжнього ворога, і коли ви його побачите, тоді прокинеться у Вас почуття власної гідності, і ми, нарешті, об’єднає-мось заради України. Адже спільний ворог завжди об’єднує людей.
– Якій партії ви віддасте свій голос, коли пройдете до Верховної Ради? Адже багато хто пророчить самовисуванцям роль сателітів правлячого режиму…
– Для мене будь-яка партія – це ніщо інше, як інкубатор з вирощування негідників. Усе, як і раніше, побудовано на старому принципі «розді-ляй і владарюй». Чим більше партій, тим більше розділений народ, хоча, по суті, вони усі однакові і фінансуються з одного джерела. Велика кількість партій потрібна лише для того, щоб якомога більше розширити поле удосконалення «особли-во обдарованих паразитів», тобто негідників, які влаштовують на політичному майданчику змагання шизофренічних ідей «порятунку народу».
У ході цих змагань проявляються чи «розкручуються» кандидати у Верховну Раду, які не обов’язково повинні мати інтелект чи якийсь рівень знань. Головне, що потрібно, – це уміння прикривати свої ниці потреби красивими гаслами чи ідеями, тобто – уміння брехати.
Тому для мене є нелогічною постановка питання про віддавання свого голосу будь-якій партії. Я віддам свій голос за те рішення, яке хоча б трохи полегшуватиме життя трудівників, а не паразитів.
– По-Вашому виходить, що ми ніколи не зможемо обрати найкращих, тому що обираємо завжди найгірших. Дозвольте запитати, чому так відбувається і хто за цим стоїть?
– Стисло – за цим стоїть реальна влада. Влада за допомогою своєї сили визначає право, а не навпаки. Згідно з цим правом іде розвиток держави або її відмирання. А яка ж та влада, що визначає напрямок руху?
По-перше, концептуальна, тобто, яку концеп-цію вона сповідує: добра чи зла, кому служить: Богові чи сатані? І коли нам кажуть, що будь-яка влада – від Бога, то це, м’яко кажучи, неправ-да. Бо не може влада від Бога грабувати тих, хто живе і навіть тих, хто ще не народився… Просто, коли в серці немає Бога, його місце займає нечистий, який маскується під нього. Тому Господь попереджає нас: «Ото ж бо, по їхніх плодах впізнаєте їх» (Мф. 7:20). І взагалі, коли країна перетворюється на руїну, уже не потрібно доводити, яка в нас влада.
По-друге,влада ідеологічна, що її породжує влада концептуальна. Відповідно, як крокодил не може вродити слона, так і влада нечистого не може вродити щось чисте і святе. Хоча, так само, як і концептуальна прикривається Богом, так само ідеологічна влада прикривається християнською ідеологією, хоч насправді не має з нею нічого спільного. А коли священики, тобто провідники християнської ідеології, починають агітувати за якісь партії, то що це означає? По-моєму, це щось не те. Продовжуючи цей поступ згори донизу та аналізуючи решта видів влади нашого суспільства, які пов’язані між собою, тому що народжені одна від одної, дійдемо безпосередньо до самого нашого життя. Воно є зрозумілим усім та кожному. І в нім з великих слів Господа нашого «Богу Богове, а кесарю – кесареве», залишилась тільки друга частина, тобто, без данини «кесарю» людина вже навіть не вважається людиною: без грошей чиновник не вирішить питання, лікар – не вилікує, міліціонер може кинути за грати ні за що, судді засудять невинного, за гроші продадуть честь і совість, за гроші лицеміритимуть і плазуватимуть, за гроші можуть ненавидіти та обожнювати. У результаті маємо деградацію та деморалізацію суспільства, які закінчуються виродженням нації.
– Напрошується риторичне «що робити?», щоб того не сталося?
– Моя відповідь проста і, можливо, для декого несподівана. Треба бути Українцем!!! Україн-цем з великої літери! Мені часто дорікають не-знанням української мови. Але говорити українською ще не означає бути українцем. Багато з тих, хто добиває неньку, чудово послуговуються українською….
Українцем треба бути за духом. А це вже не тільки мова, це набагато більше. Як могутнє дерево з глибоким корінням дає плід, так рід український з історією, яка налічує тисячі років, з багатющою національною традицією народжує справжніх синів своєї землі, тому що дерево нашого роду добре і дає плоди добрі. Але протягом значного історичного шляху присмокталися до нашого коріння численні полчища паразитів, які на духовному джерелі нашого роду плодили собі подібних. А ті підняли шалений галас про те, які вони українці та патріоти. І кричать так, що вже не видно і не чутно нічого українського.
Прийшов час відділити зерно від полови, відділити усе недобре і нечисте. І тоді ми побачимо, як засяє діамантами українська душа, і зрозуміємо, що українець – це щира, відкрита, добра, мужня, правдива людина, здатна на самопожер-тву заради своїх ідеалів. Одним словом, порядна людина! Українець не поступиться правдою заради вигоди, не стерпить несправедливості, не дасть образити слабшого. Це людина світла і добра, людина високої духовності. Це людина, яка, як зіницю ока, береже основну святість своїх далеких і близьких пращурів – справедливість!
Адже там, де щезає справедливість, з’являється рабство. А ми, нащадки вільних людей, не дамо зробити себе рабами!
Шановні виборці! Я виклав Вам свою позицію з деяких конкретних питань, говорив із Вами так, як учили мене батьки, щиро і відверто. Якщо Ви мене зрозуміли – дуже добре.
Ваш вибір у Ваших руках! Шануймося!
– Дякую Вам, Миколо Григоровичу, за плідну бесіду і бажаю перемоги у виборчих перегонах!
Розмову вів Максим СЕМЕНЮК.