ГРИЦИК Володимир Володимирович – народився в 1941 році у м. Сокаль, вчений у галузі інформатики, обчислювальної техніки, наукового приладобудування. Членкореспондент Національної академії наук України, Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки, від 1996 р. директор Державного науководослідного інституту інформаційної інфраструктури НАН України та Національного агентства України з питань інформатизації. Володимир Володимирович досліджував і розробляв високоефективні системи відбору й автоматичного оброблення інформації для аналізу, оцінювання, контролю, класифікації, прогнозування швидкоплинних процесів, складних систем і довкілля на базі високопродуктивних проблемноорієнтованих і спеціалізованих структур з глибоким рівнем розпаралелювання алгоритму. У цій сфері Грицик Володимир Володимирович створив наукову школу.
У доробку вченого понад 340 праць, винаходів, патентів, у тому числі 17 монографій, 65 авторських свідоцтв, опублікованих в Україні і за кордоном. Керував процесом створення Інформаційноаналітичного центру для міжнародних військових навчань країн НАТО "Щит миру98", що проходили з участю України на Львівському полігоні (Яворівський район Львівської області), а також організацією інформаційного центру, який забезпечував роботу САМІТ-у в 1999 році у Шостій зустрічі Президентів країн Центральної і Східної Європи.
Помер у 2015 р., похоронений у м. Сокаль.
МАКУХ Василь Омелянович – народився в 1927 році в с. Карів. Юнаком підтримував зв'язок із членами "Просвіти" та ОУН, а під час Другої світової війни вступив до лав УПА, був розвідником. 1946 року під час сутички між упівцями та радянськими військами був поранений і опинився в руках спецслужб. Його засудили на 10 років каторжних робіт, покарання відбував у концтаборах Мордовії та Сибіру. На засланні Василь Макух познайомився зі своєю майбутньою дружиною, вони відбули покарання й переїхали до Дніпропетровська. Він не сприймав совєтської влади, боляче вражала його русифікація України, приниження української мови, обурювався з приводу існуючої несправедливості. Василь Макух став першим українцем, який, протестуючи проти русифікаторської політики радянської влади, вчинив акт самоспалення на Хрещатику у Києві. Його останні слова: "Геть окупантів!", "Хай живе вільна Україна!" А тоді, 5 листопада, ввечері, зарубіжні радіостанції на весь світ повідомили приблизно таке: "Громадянин України Василь Макух, протестуючи проти комуністичного тоталітаризму, поневолення українського народу й агресії СРСР проти ЧехоСловаччини, здійснив у Києві акт самоспалення. Перед мужнім вчинком українцяпатріота схиляє голову вся прогресивна світова спільнота… "
Василь Макух похоронений у м. Дніпропетровську (нині Дніпро).
СИДОР Василь Дмитрович – народився у 1910 року в селі Спасів. Член "Пласту", ОУН. Військовий референт Крайової Екзекутиви ПівнічноЗахідних Українських Земель.
Член крайового військового штабу УПА на ПЗУЗ влітку 1943 року, Головної Ради ОУН від серпня цього ж року. Член ГВШ УПА, підвищений до звання майора 8 липня 1943 року, крайовий командир УПАЗахід (19441949).
Член Проводу ОУН від 1947 року, крайовий провідник ОУН Карпатського краю, генеральний суддя ОУН. Іменований УГВР полковником УПА в 1946 році. Заступник головного командира УПА.
Загинув 14 (за іншими даними 17) квітня 1949 року разом із дружиною Надією Романів в бою з військами НКВС у Перегінському районі (сьогодні Рожнятівський район) на ІваноФранківщині понад річкою Лімниця біля села Осмолода.
РОМАНІВ Олег Миколайович – народився 21 березня 1928 року у місті Сокаль. Членкореспондент НАН України, заслужений діяч науки і техніки України, відомий український учений у галузі механіки матеріалів, організатор науки, ініціатор відродження і довголітній Голова Наукового товариства імені Т. Шевченка (НТШ) в Україні, Генеральний Секретар Світової Ради НТШ.
Олег Романів відомий в Україні та за рубежем вчений в ділянці металознавства та міцності конструкційних матеріалів. З його іменем пов'язане створення нових методів термомеханічного зміцнення металів та нового наукового напрямку в науці про міцність структурної механіки руйнування матеріалів.
Він автор 380 наукових праць в галузі матеріалознавства, в тому числі 8 монографій та 30 винаходів.
Один із чільних ініціаторів відновлення в Україні діяльності Наукового товариства ім. Т. Шевченка, його голова, а з 1992 р. генеральний секретар світової спільноти НТШ. Саме з цього часу професор Олег Романів радикально змінює напрям своєї творчої праці в руслі потреб національного відродження та розбудови українознавчих студій в Науковому товаристві ім. Тараса Шевченка, у його змаганні до повернення своєї колишньої ролі першої національної, загальнодержавної української академії наук. Упродовж останніх 15 років науковосуспільна та публіцистична творчість вченого пов'язана з проблемами історії української науки і культури, поверненням історичної пам'яті та політологічними аспектами сучасного національного відродження в Україні.
Похоронений у Львові на Личаківському цвинтарі.
ШТИКАЛО Дмитро Лук’янович – народився 1909 року в селі Ільковичі. Не вагаючись, зробив свій життєвий та політичний вибір став на безкомпромісний шлях боротьби за незалежність України, твердо віривши в єдність її регіонів, вступив до Організації українських націоналістів.
Він увійшов у нашу історію як журналіст, автор ідеологічнопрограмних статей у виданні "Студентський шлях", редактор тижневика "Наш клич", як голова Союзу українських студентських організацій під Польщею саме так називали цю спільноту (19321933 роки), як член Крайової Екзикутиви (правління) ОУН. Були тюрми, були арешти. Вперше його кидають за ґрати у 1932 році. Друге ув'язнення припадає на 19341936 роки у сумнозвісній Березі Картузькій. Тут Дмитро Штикало пише один з найкращих своїх творів поему "Дума про Березу Картузьку", в якій яскраво змальовує ідейну та моральну стійкість своїх побратимів по боротьбі, друзів та приятелів.
Під час Другої світової війни працював на підпільній радіостанції "Самостійна Україна". Радіопередачі велися українською, російською, англійською, французькою, інколи німецькою мовами.
З наближенням військ Червоної армії Дмитро Штикало змушений був емігрувати. Спочатку опинився у Франції, де став співредактором газети ОУН "Українець Час". Тоді ж українська студентська громада в Іспанії організувала на Національному радіо країни українське мовлення, яке транслювало свої радіопередачі і на Україну. Редакцію очолив Дмитро Штикало.
Свою журналістську та ідеологічнопропагандистську діяльність він продовжив у виданнях ОУН "Визвольний шлях" (Лондон), "Шлях перемоги", "Український самостійник" (Мюнхен).
4 листопада 1963 року обірвалася нитка життя патріота України, її вірного сина Дмитра Штикала у м. Мюнхен.
СОКАЛЬСЬКА РАЙОННА РАДА ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
ІХ сесія VІІ скликання
Р І Ш Е Н Н Я № 137
24 серпня 2016 року
м. Сокаль
Про присвоєння звання "Почесний громадянин Сокальського району"
Відповідно до рішення Сокальської районної ради Львівської області №674 від 19 березня 2015 р. "Про звання "Почесний громадянин Сокальського району" та подання голови районної ради М. Паська, враховуючи значний особистий внесок у науку, мистецтво, духовний та моральний розвиток суспільства, відстоювання конституційних засад демократії та захисту прав людини, захист незалежності, суверенітету і територіальної цілісності України, а також сприяння значному зростанню іміджу району на теренах України і на міжнародній арені, керуючись статтею 43 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Сокальська районна рада Львівської області,-
В И Р І Ш И Л А:
1. Присвоїти звання "Почесний громадянин Сокальського району":
Грицику Володимиру Володимировичу (посмертно),
Макуху Василю Омеляновичу (посмертно),
Романіву Олегу Миколайовичу (посмертно);
Сидору Василю Дмитровичу (посмертно),
Штикалу Дмитру Лук`яновичу (посмертно).
2. Контроль за виконанням рішення покласти на постійну комісію з питань євроінтеграції, взаємодії з місцевими радами, децентралізації, регламенту, депутатської етики, законності та взаємодії з ЗМІ.
Голова районної ради Микола Пасько