Дифтерія — це гостре інфекційне захворювання. Передається повітряно-крапельним шляхом. Характеризується місцевим запаленням (переважно слизових оболонок ротоглотки) та явищами загальної інтоксикації з переважним ураженням серцево-судинної та нервової систем, нирок.
1. Причини дифтерії.
Збудником є дифтерійна паличка, яка виробляє токсичну речовину, стійку до дії різних чинників, у зовнішньому середовищі може зберігатися до 15 діб. Токсин, який виділяє паличка, швидко гине під час нагрівання (+60 °С ), а також внаслідок дії прямих сонячних променів. Інкубаційний період захворювання (від моменту проникнення збудника до початку симптомів) — від 3 до 10 днів.
Джерело інфекції — хвора людина чи носій збудника дифтерії. Інфекція передається найчастіше повітряно-крапельним шляхом, факторами передачі також можуть бути предмети побуту (посуд, іграшки).
2. Форми захворювання.
Дифтерія носа: гнійні виділення з носа, незначне поширення фібринозних плівок (в основному перетинка носа);
Дифтерія глотки: неприємний запах з рота, біль у горлі, труднощі під час ковтання, слинотеча, збільшені болючі регіональні лімфатичні вузли, у тяжких випадках — масивний набряк м’яких тканин шиї. У пацієнтів з обструкцією дихальних шляхів — участь допоміжних дихальних м’язів, інколи ціаноз (синюшність). Фібринозні плівки, спочатку білі, потім сіро-коричневі, з’являються впродовж 2–3 днів, укривають піднебінні мигдалики, задню стінку глотки, м’яке піднебіння; слизова оболонка глотки незначно набрякла.
Дифтерія гортані і трахеї: набряк слизової оболонки спричиняють звуження просвіту дихальних шляхів. Симптоми: захриплість, втрата голосу, дзвінкий «гавкітливий» кашель, задишка.
Дифтерія шкіри: ранева інфекція; хронічна виразка, яка не гоїться, вкрита брудно-сірим налетом або заповнена некротичними масами, зрідка — симптоми системної дії токсину.
Загальні симптоми:
- біль у горлі;
- підвищена температура, лихоманка;
- набряк слизової оболонки ротоглотки;
- наліт на мигдалинах сірого кольору, осиплість голосу;
- набряк шиї;
- збільшення шийних, підщелепних лімфатичних вузлів.
3. Ускладнення від дифтерії.
Дифтерійний токсин також може потрапити у кров. До дії токсину чутливі майже всі органи, але найбільш вразливими є серце, нирки, наднирники, нервова система. Унаслідок дії токсину порушується синтез білка клітинами, що призводить до гибелі клітини. Ускладнення від дифтерії можуть включати:
- блокування дихальних шляхів;
- інфекційно-токсичний шок;
- пошкодження серцевого м’яза (міокардит);
- ураження нервової системи;
- нефрозонефрит;
- легеневу інфекцію (дихальну недостатність або пневмонію).
4. Лікування та профілактика дифтерії
Усі хворі на дифтерію, незалежно від ступеня тяжкості, підлягають обов’язковій госпіталізації до інфекційного стаціонару. Головним у лікуванні всіх форм дифтерії (крім бактеріоносійства) є введення антитоксичної протидифтерійної сироватки (ПДС), яка пригнічує дифтерійний токсин у крові.
Запобігати розвитку небезпечних ускладнень можна завдяки вакцинації дітей, згідно з Календарем профілактичних щеплень, і ревакцинація дорослих кожні 10 років. Щоб запобігти розповсюдженню хвороби, потрібні раннє виявлення хворого, його ізоляція та лікування, а також виявлення та санація бактеріоносіїв.
Метою щеплення є створення антитоксичного імунітету проти дифтерії (правця), наявність якого практично ліквідує небезпеку розвитку важких форм дифтерії та допомагає зменшити захворюваність.
5. Вакцинація дітей
Вакцинація АКДП вакциною здійснюється у 2 місяці (перше щеплення), 4 місяці (друге щеплення), 6 місяців (третє щеплення). У 18 місяців проводиться ревакцинація.
Ревакцинацію проти дифтерії та правця у 6 років проводять анатоксином дифтерійно-правцевим (далі — АДП), наступну у 16 років — анатоксином дифтерійно-правцевим зі зменшеним вмістом антигену (далі — АДП-М).