Сьогодні важко уявити українську оселю без ікони чи навіть маленького образка. З величезним пошанівком люди з давніх-давен відносились до святого образа, бо за біблійними переказами, лик Ісуса Христа відбився на хустині, якою він витер Своє обличчя. У чому ж всетаки полягає цей дивовижний секрет ікон, які ваблять нас до себе? Таємниця саме в цьому осяйному умиротворенні та проповідуванні праведного життя як великого, так і маленького провінційного містечка, в якому і народилась творчість всім знаного майстра ікони Анатолія Стратоновича Покотюка.
…Багата земля Надбужанська талантами! Скількох митців вона викохала для суспільства годі лічити. Але постать Анатолія Стратоновича в когорті мешканців Сокаля особливо примітна. Цьогоріч, наприкінці жовтня, митець святкує своє шістдесятиріччя. Цей довгий, тернистий шлях наблизив художника до пізнання Божого милосердя та гармонії космічного буття. Закарбоване в авторській іконі Боже диво Анатолія Покотюка увібрало ту Одвічну Істину материнської любові, що споконвіку її уособлювала кожна земна мати, праобразом якої вважали Небесну МАТІР. Ще наші пращури, трипільці, свято шанували жіночі божества Рожаниці. Це були давньоукраїнські першобогині родючості, небесні "Господині Світу", покровительки роду, сім’ї та домашнього вогнища. Вони вдень і вночі оберігали кожну матір та її дітей від злих сил, а також мали таємничий зв’язок із зірками. Душа людська нашим предкам уявлялася як іскра небесного вогню зірка, яку Бог запалював при народженні дитини і гасив, коли людина помирала. Ці давні вчення наших праотців дивовижним чином перегукуються з творчістю митця.
Викладені майстерно в образі ікони, вони підсилюють християнський зміст робіт Богородичного циклу. А їх, ікон, є понад 50! Освячені в багатьох храмах України, у Ватикані та інших паломницьких місцях, вони стануть окрасою своєрідного Пантеону Богородиці під єдиним музейним дахом. І найвеличнішою постаттю в цій творчій експозиції стане образ чудотворної ікони "Сокальської Божої Матері".
Треба віддати належне: уславлення нашої святині справа талановитих рук Анатолія Покотюка. Роздумуючи про значення молитви в житті кожної людини, мимоволі звертаємось саме до Матері Божої. І як тільки Її не називають в народі Пресвята Богородиця, Пречиста Діва Марія, Непорочна Діва. А скількома незліченними "статусами" Її увінчано: Помічниця в дорозі, Матір Милосердя, Матір Неустанної помочі, Мати Утішителька. Величають Її Кристинопільською, Зарваницькою, Гошівською, Підгорецькою, Люрдською, Белзькою, Сокальською тощо. Наша ікона особлива (чудотворна!), бо зцілила багато відомих людей, серед них єпископ Холмський, ієронім Язловецький, староста Сокальський, мати графа Яна Острозького, одного з засновників монастиря оо. Бернардинів. У Ватикані і досі зберігаються спогади очевидців про чудесні зцілення іконою смертельно хворих краян.
Вперше згадка про образ Сокальської Богородиці датується 1612 роком у "Хроніці" Монастиря. З українського рукопису її було перекладено на польську мову. А в одному з гімнів на честь Сокальської Божої Матері значилось:
Мали Тебе в церкві руських обрядів священики,
Колись Ти чуда чинила, як ласкава Пані.
Спалив церкву татарин і не пошкодив дуже,
Бо Твій образ був цілий в жаркому попелі.
Посвячення костелу як Храму Матері Божої Умиління (Потішення), в якому і знаходилась українська святиня, відбулось14 червня 1619 року. Ікону Сокальської Богоматері розмістили в прикрашеному олтарі зліва, а Службу Божу провели польською та українською мовами. Роль святині в той час була настільки величною для нашого міста, що татари 1655 року, боячись Божого гніву, відмовились від штурму костелу. А1680 року о. Ян Капістран Юркевич уподібнив Сокальський кляштор до Лорето в Італії, Монсарето в Іспанії і Ченстохова в Польщі. Наступного століття, 8 вересня 1724 року, відбулась коронація Сокальської Чудотворної Ікони. Її проводили архієпископ Львівський Ян Скарбек, Єпископ Холмський Ян Шанявський і Єпископ Йосиф Левицький. Через 120 років того самого дня, 8 вересня 1848 року, було посвячено вже новий образ Божої Матері Сокальської, написаний на зразок старого львівським художником Машковським. На жаль, попередній первообраз ікони знищила пожежа 1843 року. Століттям пізніше, 1951 року ікону евакуювали до Кракова, де її зберігали в каплиці костелу оо. Бернардинів. А на одвічне храмове свято Сокальської Матері Божої Потішення 8 вересня 2002 року оновлену чудотворну ікону перенесли з Кракова до костелу св. Станіслава Костки в місто Грубешів, яке і донині виконує роль Санктуарію ікони Сокальської Божої Матері Потішення. От яка строката історія народження цього дивовижного образу, до уславлення якого доторкнулись талановиті руки Анатолія Стратоновича!
Віртуозно поєднані техніки різьби та інтарсії в образах Богородиці Анатолія Покотюка викликають захоплення та гордість! Скільки любові, терпіння, добра і світла митець вклав у те, щоб відродити та оновити духовну пам’ять мешканців Сокаля! Цей величезний труд воістину зробив музейне місце "святим", бо спонукає кожного відвідувача зрозуміти багатство та неповторність української культури. Стіни музею начебто промовляють молитвою у "живому дереві", благаннями, зітханнями: "О Мати, що оберігаєш кожен дім, утішаєш наші серця, діти Твої благають Тебе зі сльозами: Мадонно Сокальська, молися за нас. Перед цим образом упродовж століть Ти бідним являла опікунство. Змилосердся і нині над нами; потіш нас у смутку і в зневірі. Мати Сокальська, що славишся чудами, до Тебе лине палке прохання, Ти найкраще знаєш, що болить в дитини. Потіш нас, полегшення дай нам у наших випробуваннях!". Просіть, і Вам воздасться!
Відвідини музею це ще один привід для роздумів про те, що життя це терниста дорога, яка зацвітає лише ціною терпіння, любові та радості. Несучи свій хрест, кожен з нас сповнює Волю Божу, утверджуючи гідне звання ЛЮДИНИ. Думки Анатолія Стратоновича на порозі його шістдесятирічного ювілею – про суть людського призначення тому підтвердження: "Я людина, і я взяв той Хрест, що мені вручив Бог, і намагаюсь чесно, не відхиляючись від вічних Істин, його нести. Я несу свій Хрест, як кожна людина на Землі."
Любити цей хрест ще приємніше, коли уявляєш його на плечах Христа. А яке невимовне щастя таїться в духовній боротьбі, з якої виходиш переможцем! Після відвідин музею у мене промайнула думка про те, який дорогоцінний цей час! Щасливі ті, хто вміє використовувати його належно за покликом душі, серця і таланту. Бо прийде той ДЕНЬ, заради якого ми і прямуємо все своє життя хресною дорогою, з любові до Того, хто пожертвував Себе заради нас. Що тоді скажемо ми, коли доведеться складати іспит совісті за наші земні діла?..
Ірина СЛАВЧАНИК.
(Продовження буде).