На правому березі річки Солокії розкинулося мальовниче село Ванів. Воно чудове та доволі старовинне. Ще перші згадки про Ванів були зафіксовані в панських податкових книгах XVI століття. В цей час воно належало до Белзького повіту.
У мальовничому Ванові в 1683 році на чудовій трав’янистій поляні наші давні предки збудували прекрасну дерев’яну архітектурну споруду – церкву. Цього ж року, 8 листопада, на свято cвятого великомученика Дмитрія її було освячено. За словами моєї прабабусі, фундамент нашої церкви закладений у вигляді хреста. Храм наш – тризрубна дерев’яна будівля, стіни збиті з брусів, обсаджена молодими ясенами, які згодом стали справжніми велетнями, і церква, немов перебувала під захистом їх крон та Божої ласки. Обминали храм руйнівні стихії, урагани й вогонь. Нава вкрита витягненою догори восьмибічною банею, яка виростає з двосхилого даху. До неї добудовані бокові рамена, а до вівтаря – з півночі і півдня – захристії. Бабинець фланкують дві вежі, вкриті меншими банями, аналогічними до бані нави.
У 1886 році була обновлена та прикрашена живописом пензля Заблоцького з Кристинополя (сьогодні місто Червоноград). За словами старожилів нашого села, першими парохами храму були о. Климентій Пелехович, о. Микола Ковальський, о. Дороцький, о. Мікула.
З плином часу збільшувалося населення Борятина і на загальному сході села у 1938 році храм вирішили добудувати. Церква була розширена за проектом архітектора Євгена Нагірного, який передбачав розширення бабинця і оточення його опасанням. Добудовували жителі нашого села. Серед майстрів збереглися прізвища наших односельців, серед них Петро Березовський, Іван Кічун, Михайло Малко, Федір Німець, Дмитро Яцейко.
Коли в 1939ому у Ванів увійшли радянські війська, то місцевий священик о. Менцінський, який запам’ятався старожилам, як людина з надзвичайним голосом, виїхав із села. Він багато емігрував. Згодом переїхав до Америки, де й помер. Протягом німецькорадянської війни, з 1941 по 1944 роки, відправляв о. Філях. Після нього, згадує моя прабабуся, правив о. Крут, а пізніше доїжджав о. Олійник з села Сілець.
Bосени 1959ого церкву в селі закрили. Згідно з радянськими законами було заборонено молитися у церквах, брати шлюб, хрестити дітей, хоронити померлих. Не дивлячись на всі ці заборони, приходили в кожну домівку Різдво Христове з колядками і кутею, Великодні свята з посвяченою паскою, і новонароджені немовлята були охрещеними.
Комуністичний режим залишив після себе сумні наслідки. Чиновницька влада нищила всі релігійні та культурні надбання наших предків. Майже з усіх церков поробили склади. Така доля оминула церкву в с. Ванів, проте з неї викрали багато безцінних речей, які, на жаль, не повернені й до сьогодні. Це ікони, люстра, церковні книжки, дерев’яне розп’яття. Війна, яка пройшла кривавим кроком по Галичині, на щастя, не зруйнувала храм, але безслідно пропали дзвони, які до радянської окупації скликали громаду на молитву. Втім, один дзвін жителі закопали, а згодом, з відродженням церкви, знайшли і відчистили цей безцінний скарб, і він сповістив громаду про духовне відродження.
Тільки з Незалежністю України у Ванові було офіційно відкрито церкву. Тоді ж її відреставрували, відновили іконостас, пофарбували стіни всередині та ззовні, закупили нові світильники та образи. Житель села Петро Іванович Гудзик купив для храму ще один дзвін. Нині подвір’я прикрашають два дерев’яні хрести, які пов’язані із певними важливими подіями.
Перший хрест поставлений на честь будівництва церкви, другий – на честь її відкриття.
З відновлення храму, настоятелями нашої церкви були: о. Іван Дубецький, який доїждав із Волсвина, о. Шарко, о. Степан Пограничний, о. Петро Сеньковський.
На сьогодні, уже кілька років поспіль, настоятелем храму є о. Тарас Звір.
У 2011ому зроблено косметичний ремонт дзвіниці, за кошти парафіяльної громади села, місцевим майстром п. Ярославом Чикальським.
У цьому ж році на церковному подвір’ї поставили статую Матінки Божої, за кошти місцевої громади. Ми, ванівчани, гордимося своїм храмом. Адже наша церква – найстаріша архітектурна дерев’яна споруда Львівщини.
Нехай міцніє духовність нашого села, в якого така нелегка доля.
Віталій ГУДЗИК, учень Ванівської школи.
