Духовне життя

Iсус Христос Цар-Вседержитель

Дана Мені всяка влада на небі й на землі.
(Mт. 28, 18).

В останню неділю жовтня Українська греко-католицька церква відзначає свято Христа-Царя. Це одне із наймолодших свят у літургійній практиці. 11 грудня 1925 року Святіший Отець Пій ХІ енциклікою «Quas Primas» встановив свято Ісуса Христа Царя. Цим самим Папа пригадав про належне місце Христа у житті окремих людей, суспільств та держав, а також остерігав перед страшними наслідками для народів, які детронізували Христа і не рахуються з Ним при встановленні державних законів.

Літургійні тексти урочистості Христа-Царя говорять про тріумф Ісуса Христа, тоді як Євангеліє розповідає про його страждання. Може видатися, що між ними є протиріччя. Ці два аспекти, дві сторони свята Христа-Царя можна порівняти з двома сторонами вітражу в храмі: якщо дивитися на вітраж ззовні храму, неможливо зрозуміти, що на ньому зображено. Але якщо подивитися на вітраж зсередини храму, все стає зрозумілим.

Чому існує таке свято? Хіба Сам Христос не відмовився від титулу царя? Хіба після розмноження хлібів, дізнавшись, що люди хочуть зробити Його царем, Христос не віддалився від народу? Однак, коли Пилат спитав Ісуса: «Ти – цар юдейський?», Він відповідає: «Царство Моє не від світу цього» (пор. Йн 18. 33-37). Що ж означає для Христа бути царем? По-перше, для Ісуса царювати означає служити, а не владарювати: «Ісус сказав учням: «Царі народів панують над ними, і ті, що владу над ними мають, доброчинцями звуться. Не так хай буде з вами! А навпаки: більший між вами нехай буде як молодший, а наставник – як слуга. Хто бо більший? Той, що за столом? Та, проте, я між вами як той, що служить» (Лк 22, 25-27). «Син Чоловічий прийшов не на те, щоб Йому служили, лише щоб служити й віддати своє життя, як викуп за багатьох» (Мр. 10, 45). Така суть царювання Христа. В чому сенс такого царського служіння? В Другій книзі Царів ми бачимо, що мета царя – об’єднати народ. «…цар Давид заключив із ними союз у Хевроні перед лицем Господнім…» (2 Сам. 5, 3б). Апостол Павло в Посланні до Колосян пояснює, що мета царювання Христа – «примирити з Собою все» (пор. Кол 1, 20). Завдання царя, перед усім, – служити єдності, збирати свій народ. Примирення всього творіння – другий аспект царювання Христа. Але є і третя риса Його царювання. Христос – Цар, бо Він робить кожного з нас царем, подібним до Себе. Згадайте, обряд хрещення, священик запитує: Чи з’єднався ти з Христом? Хрещеник відповідає: З’єднався. Священик запитує: Чи віруєш йому? Хрещеник відповідає: Вірую Йому як Цареві і Богу. Отже, через це Таїнство: «Ми, що в Христа хрестилися, у Христа зодягнулися». Мета царювання Христа – зробити нас дітьми Отця і спадкоємцями Його Царства. Сенс царювання Христа – будувати Царство Боже.

Ісус Христос є Царем Всесвіту – це очевидна правда, яку повинен прийняти і розважати у своєму серці кожен християнин. З неї виникають дуже конкретні висновки, які повинні приносити плоди у нашому житті, у житті наших родин, суспільств і цілих держав. Це споконвічне старання Святої Церкви, щоб світ складав неустанну честь своєму Цареві – не просто мрія. Неодноразово в історії християнства, коли людство наближалося до свого Царя та складало Йому належну шану і довіру, воно отримувало в нагороду прекрасні плоди цивілізаційного розвитку цілих суспільств і держав. Найбільші організаційні досягнення у побудові держав на зразок Небесного Царства припадали саме на цей період історії. Архітектура, що носила у собі прагнення підкреслити панування Христа, віддзеркалювала Його прикмети, створюючи величні святині, яким в архітектурі немає рівних. Коли суспільство організовувало своє життя навколо Бога, виникали університети та лікарні. Правдива моральність цілих суспільств зродила прекрасних святих. Ці часи пригадує папа Леон ХІІІ: «Були колись часи, коли філософія Євангелії керувала державами, коли Божа міць християнської мудрості пронизувала конституцію права, інституції, звичаї народів, всі верстви та справи держави; коли релігія встановлена Христом, займаючи належне місце в світі, отримувала всюди прихильність правителів та опіку влади, коли між священицьким та світським правлінням процвітала згода і доброзичлива співпраця. Такий стан речей приносив несподівані блаженні плоди для світського суспільства, пам'ять про які живе і буде жити: жодні нападки противників не в силі знищити всі ті історичні пам’ятки, які це підтверджують».

Ніхто не може ігнорувати та піддавати сумніву цю владу Христа-Царя, бо це загрожує страшними наслідками. Болісним підтвердженням цієї правди є сьогоднішній стан суспільств, які у минулому були християнськими, а сьогодні, покидаючи свою віру та детронізуючи Бога, відчувають на собі наслідки відступництва. Саме тому, вони стають жертвами «князя цього світу» – сатани, який за всяку ціну прагне зайняти місце Христа і очікує у своїй гордині, що люди йому служитимуть. На жаль це діагноз сучасного стану людства. Незважаючи на великі зусилля в боротьбі за права людини, це приносить інші плоди: бруталізація життя, ріст злочинності і легалізація збочень. Всі зусилля в боротьбі за мир, який дає світ, а не Христос, заздалегідь приречені на невдачу, як наслідок – сьогоднішній неспокій у світі.

Христос Цар та Його Царювання – це наша надія. В Ньому, через Нього та для Нього все має свою мету, остаточну і єдину. Його царювання вже у цьому світі дає справжній мир, про який Пій ХІ пише: «Якщо люди визнають як у приватному, так і у публічному житті царську владу Христа, тоді всі верстви суспільного життя будуть пронизані невимовними благодатями справедливої свободи, порядку і спокою, згоди та миру. Не осягнемо миру без благодаті Христа».

Кожна людина на світі мусить зайняти якесь становище супроти особи Христа-Царя. «Хто не зо мною, той проти мене», – вчить Христос (Лк. 11, 23). Або людина вірить в Христа, любить Його, заховує заповіді Його і буде щаслива навіки, або погорджує Ним, відвертається і стягає на себе вічну кару.

Христос має бути царем наших душ. Якщо у наших душах є Божа ласка, якщо сумління каже нам, що ми стараємось бути гідними учнями Христовими, тоді Христос царює в нас. Мільйони віруючих християн терпіли переслідування, застрашливі муки, каторги і відважно йшли на мученицьку смерть за вірність Христові-Цареві. Скільки наших вірних братів і сестер в Україні могли повторити слова апостола Павла: «Я певний, що ні смерть, ні життя, ні ангели, ні князівства, ні теперішнє, ні майбутнє, ні сили, ні висота, ні глибина, ані інше якесь сотворіння не зможе нас відлучити від Божої любови, яка в Христі Ісусі, Господі нашім!» (Рм. 8, 38-39).

В нашому обряді ми щодня молимось: «Прийдіте, поклонімся Цареві нашому, Богу. Прийдіте, поклонімся Христові, Цареві нашому, Богу. Прийдіте, поклонімся і припадім до самого Господа, Ісуса Христа, Царя і Бога нашого». Не просто повторюймо ці слова молитви, а одним серцем та однією душею, живім ними.

о. Ярослав ВАЛЮХ,
священик катедрального собору св. ап. Петра і Павла м. Сокаль.

Голос Сокальщини на GoogleNews