Розвінчування величі

(Продовження. Поч. у №39-40).

Він відродився. Нове помішання відбулося. Тут принагідно можна зга­дати трикутник з його від'ємною ду­ховністю, максимумом якої воло­діє антихрист-лукавий. Це він ство­рив нове помішання, тобто проти-дію. Якщо Господь змішав одну мо­ву і створив багато мов, то лукавий нав­паки – змішав багато мов і зробив одну. А щоби вона вписала­ся в існуючу світобудову, вкрав наз­ву в могутньої на той час української держави – Київської Русі.

І стала вона зватися – росій­ською. Новий Вавилон відбувся! І першу скрипку в цій справі відіграли саме наші славні предки, бо понес­ли Святе Слово після хрещення Русі. Та видно, не туди понесли. І пригадалося: «Не давайте святого псам, і не розсипайте перла свої перед свинями, щоб вони не по­топтали їх ногами своїми, і, обер­нув­шись, щоб не розшматували й вас…» (Єв. від св. Матвія, р. 7, в. 6).

Й досі шматують, шматують жор­стоко, з лукавою любовною посміш­кою на вустах. М'яко стелять – та жорстко спати.

Так, Святе Слово треба нести, але не можна експортувати мову за межі етнічних територій. Це рано чи пізно обернеться катастрофою. І перетворилась мати міст руських в об'єкт нападів нею ж вигодуваних яничарів. Аж поки зовсім не впала в хижі лапи лукавого.

Ой Богдане, Богданочку,

Якби була знала,

У колисці задушила,

Під серцем приспала.

(ПЗТ, т. 1, стор. 169)

Але що ж міг зробити Богдан, ко­ли прийшла кара Божа? Як Ізраїль був у полоні Вавилона 400 років, так Україна на 400 років віддана на поталу лукавому.

Довго, довго блукаємо ми в пітьмі лукавого, та термін покарання закін­чується, і все більше і більше людей починають прозрівати, і цей процес вже не спинити.

Виявляється, російська мова вмі­щає до 10% слів тих, хто проживав на території Московщини. Все реш­та запозичено в інших племен і народів. Найвагоміший внесок внес­ли українці, до 50 відсотків церков-но-слов'янської мови увійшло у но­востворену російську мову. Лукавий зробив такий заміс, що годі й відшу­кати, де ж та правда. От і опинилися ми малоросами, маленькими ок­раїнцями. Якось соромно стало на­шому брату, от і почав він швидко опановувати нову мову і батьків сво­їх лаяти, що не навчили його «вели­кій» мові, що аж Кобзар не витримав і написав:

«П'явки, неявки. Може, батько остатню корову жидам продав, поки вивчив Московської мови»

(ПЗТ т. 1, стор. 190)

А що ж Україна? Що з нею ста­лося?

Вона була, є і буде! Тому що не­вмируща душа народу, яка віднов­люється з новою і новою силою, хо­ча знов і знов руйнується. І відтво-рюється вона, тому що «виховний ідеал» нації був вироблений на плю­сових показниках духовності, яка будувалася виключно на українській національній традиції, стрижнем якої були: «Віра-Правда-Воля», тісно пов'язані між собою. Якщо не­має віри, то не може бути й правди, а якщо немає правди, нема і волі. Без правди людина стає рабом грі­ха, тобто невільною.

Мова, яка дана нам від Бога, утворює національну традицію, в руслі якої розвивається національна народна творчість, яка є неоцінен­ним скарбом кожної нації. В народ­ній творчості закарбовані закони духовного вдосконалення нації, які проектуються на матеріальне життя народу.

Національна традиція формуєть­ся навколо вертикалі земля-люди­на-Бог. Відносини між землею і лю­диною створюють сферу реальних почуттів, а відносини між людиною і Богом за допомогою мови створю­ють духовну сферу нації. Весь цей комплекс матеріального і духовного складає національне поле існуван­ня нації, яке дане від Самого Все­вишнього, і яке займає своє місце в світобудові з покладеною на нього функцією, відомою тільки Богу. От­же, етнічні землі, нація і мова – це є три кити, на яких побудований світ. Всіляка руйнація цих атрибутів, будь-якої нації, є гріхом.

Утворивши нове помішання мов, тобто новий Вавилон, лукавий ство­рив хаос, повну плутанину, нову темряву, як джерело антидії, чи як джерело руйнації світового порядку. Окремі слова нової мови повністю або частково втратили своє правди­ве етимологічне значення й вико­ристовуються вже з новим змістом, що, власне, і породжує хаос, тобто царину лукавого. А, що найвагомі­ший внесок у створення нового ха­осу зробила саме давньоукраїнська мова, чи мова наших предків, тому це і є джерелом наших страждань.

Свята українська мова набула, так би мовити, свій антипод, в якому плюсова духовність замінена від'єм­ною духовністю, тобто антидухов­ністю, батьком якої і є лукавий. Ззовні – ніяких змін, назва зали-шається тією самою – руська.

Але зміст перевертається з ніг на голову. В першу чергу це видно, скажімо, на нашій національній традиції. Віра-правда-воля, непо­мітно ззовні набуває протилежного змісту: замість віри – лукавство, замість правди – брехня, замість волі – рабство, неволя. На початок другого тисячоліття нової ери, з ут­воренням нової національної тради­ції, починає зароджуватись нова антилюдська імперія, яка і є носієм антипорядку. Основним засобом у встановленні нового порядку є руй­нація навколишнього світу, яка під­кріплена страхом фізичного зни­щення. На повну потужність працю-ють закони матеріального світу. Го­ловною метою життя стає вдоскона­лення матеріального задоволення і подальше самоствердження.

В нових умовах потрібна вже не мораль, а антимораль. Життя набу­ває від'ємної духовності, яка посту­пово втілюється в нашу підсвідо­мість і перетворює людину у вовчу хижу натуру, яку важко розпізнати, тому що вона прикрита овечою шкурою. Такий досконалий вислів, як «продай та роздай бідним» тепер треба розуміти, як «пограбуй бідних і будеш ще багатшим». Справжній духовний взірець замінюється фальшивим. Новоявленим неглас­ним взірцем стає Юда, тому що го­ловне вже не невинна кров, а 30 срібняків. Новим Юдам здається, що Юда, подібно Христу, взяв їхні негаразди, тільки матеріальні, і те­пер вони живуть в теплі та розкоші. Але забувають, що вони, як Юда, кинуть свої срібняки, коли підуть з цього життя, та буде вже пізно, бо Україну вони вже перетворили «на землю крові». І кара за це буде страшною. Хоча і зараз можна по­бачити в їх бігаючих оченятах жадо­бу: ще би щось поцупити в цьому світі, та за тою жадобою – відчуття страху, зруйнована душа. Це ма­ленькі відступи… Повернімося до теми.

Новостворена імперія протягом багатьох століть має повні ознаки сатанізму. Згадаймо теорію трикут­ника і перевернутий хрест. Як ши­рока поперечка перевернутого хреста, так і величезні потреби в примноженні територіального прос­тору і захваті все нових і нових зем­них багатств при абсолютній амо­ральності здійснених при тому вчинків.

Така тенденція працює і сьогодні. Нічого не змінилося за суттю. Не­зважаючи на кількість всіляких тео­рій, всіляких ….ізмів, …ізм один – це сатанізм. Знявши негативну ко­пію нашої національної традиції і прикрившись її зовнішньою непо­рочністю, лукавий здійснює захват та руйнацію навколишніх територій і народів. При тому йде знищення національних традицій і мов, і нав'я­зується нова мова – «великий и могучий». Хто вірить цій омані і приймає нову мову, той стає новіт­нім яничаром і включається в про­цес світової руйнації.

Як тут не згадати слова Господ­ні?!

«Горе вам… лицеміри, що обхо­дите море та землю, щоб прид­бати нововірця одного; а коли те стається, то робите його сином геєни, вдвоє гіршим від вас!"

(Єв. від св. Матвія, р. 23, в. 15)

Скільки синів геєни від різних племен та народів прийшли в Новий Вавилон! І продовжують йти. Протя­гом століть відбувалась і відбуваєть­ся фільтрація та відбір гірших з гір­ших, яким при­падає посісти на малі і великі владні олімпи, щоби з по­двійною силою руйнувати світ Бо­жий. Якщо прос­лідкувати цей роз­виток імперій з історичних джерел, хоча вони і на­повнені неправдою, тому що їх створили ті самі сини, все одно можна зрозуміти, яка в дійсності відбувалася руйнація. Що першим «на допомогу» нам ішов «старший брат». Наприклад, щоби захистити наші землі, допоміг нам їх позбу­тися, поділив між собою та іншими державами; щоби зберегти нашу волю – зробив нас кріпаками на своїй землі; щоб захистити хрис­тиянську віру – зруйнував і віру, і храми Божі, катував священиків; щоби накормити нас хлібом – за­морив голодом; щоби зробити нас заможними – зробив голими і бо­сими; щоби дати нам права – зро­бив безправними холопами та ін.

Юрій КРИШТОПА.

(Далі буде).