З життя господарника

Фермер Михайло Веклин з Хороброва – господар з діда-прадіда

Фермер Михайло Веклин з Хороброва належить до когорти тих людей, на чиїх плечах і тримається наше багатостраждальне село… Він з дідапрадіда  господар, тому й тримається землі й працює на ній з радістю.

Люблю село і землю,  говорить фермер.  Ще в школі на канікулах працював з батьком на зернозбиральному комбайні під час жнив. Тож після закінчення школи вирішив, за прикладом батьків, долучитися до праці на землі, став студентом факультету механізації сільського господарства Львівського державного сільськогосподарського інституту. Після його закінчення працював завідувачем ремонтної майстерні, потім  головним інженером у місцевому колгоспі "Україна". А після розпаду Союзу, вирішив самостійно займатися землеробством. Взяв 40 гектарів орної землі і одним з перших створив фермерське господарство "Веклин М. Т.".

Невдовзі придбав у кредит трактор, зерновий комбайн та інше землеробське знаряддя. З часом розширив власну справу.

Фермерське господарство Михайла Веклина у Хороброві знайти нескладно. Ліворуч перед селом видно господарський двір, до якого примикає й фермерське поле.

Оце все, що бачите, вся техніка, всі будівлі були куплені й збудовані на власні кошти. Мусили купувати весь "набір" своєї техніки, щоб ні від кого не залежати. Тож все, що заробляв, вкладав у техніку та землю. Була б якась стабільність чи квоти, як у всьому світі,  можна виживати. А то все наосліп, не знаєш, як воно завтра повернеться,  розмірковує пан Михайло.

А хочеться ж і людям хорошу зарплату дати, і самому щось заробити. Поганий той солдат, який не мріє бути генералом. І я мрію! Про нову техніку.

З 1993 року фермерське господарство розширилося та зміцніло. Нині Михайло Веклин має чимало техніки: чотири трактори, по одному німецькому бурякозбиральному та зернозбиральному комбайні, які хоч і вживані, але працюють якісніше, ніж вітчизняні. В фермерському господарстві працюють дев’ять осіб. Є три трактористи, які трудяться цілий рік. Кожен з них працює на двохтрьох одиницях техніки.

Селяни Хороброва та Нинович побачили в перші роки, що він ефективно господарює на землі, дбає про неї, охоче віддали в оренду односельчанину свої земельні паї. Невдовзі фермер до власних 40 гектарів додав ще 400 орендованих. Селяни задоволені орендарем, бо хто хоче, може взяти на пай пшеницю, дехто  цукор, а кому потрібні й гроші. У цьому році фермер виплачував орендну плату, яка становила 3 відсотки від вартості землі з урахуванням коефіцієнтів індексації вартості землі.

Фермер сіє різні культури, але перевагу все ж таки надає зерновим та технічним, зокрема, пшениці, ячменю, ріпаку, цукровим бурякам. А цьогоріч, для експерименту, посіяв ще й 30 га сої. Господарський рік закінчили рентабельно, проте сподівався на більше.
Пішов батьківським шляхом і син Ігор, який став татові надійним помічником. Під його опікою ферма, де є до 100 свиней. Тут працюють двоє осіб.

Свинарство, через низьку вартість сировини, нині нерентабельне,  розповідає фермер.  Але рука не піднімається його позбутися. Декілька років тому викупив свинарник, як майнові паї, у пайовиків колгоспу "Україна". Відтоді займаюся й вирощуванням свиней.

Розповідаючи про успіхи і здобутки власного господарства, пан Михайло не міг не згадати і про проблеми. Головна з них  це брак оборотних коштів. "Наше виробництво сезонне. Щоб розпочати новий господарський рік, потрібні гроші. А їх в господарстві нема, бо нема куди подіти вирощене. До того ж і ціни на зерно в цьому році впали: нині платять за тонну пшениці 1450 гривень. Продавати зерно за безцінь господареві економічно не вигідно. Тож доводиться брати в банку кредит",  пояснює керівник.

Господарство спеціалізується на вирощуванні зернових, але, щоб мати добрий врожай, потрібна сівозміна: зернові по зернових потребують більшої уваги та сильніших засобів захисту рослин. А це чималі кошти. Тому тут вдалися до сівозміни і вперше посіяли сою, яка щедро вродила по 15 центнерів з гектара.

У фермерському господарстві належно дбають про культуру землеробства, поновлюють насіння. У цьому році придбали районовані сорти  "Миронівську  65" і "Сторічну". "Насіння купую щороку, але небагато, лише, щоб засіяти 33,5 га. Наступного року ним вже можна засіяти 60 гектарів. Інші засіваю другою репродукцією. І так по колу. На імпортні сорти не переходжу, бо ті більш вибагливі й потребують інтенсивного догляду",  каже пан Михайло.

Господар займається вирощуванням і цукрових буряків. Досі сіяв до 100 га, проте в 2013ому зменшив їх посів до 25 га. Господар підрахував, що на обробіток гектара ріллі в середньому йде 70 літрів дизпалива. А це чималі затрати. Фермер вкладає кошти в землю, хоч не знає чи віддасть наступного року нива щедрим врожаєм. "Сільське господарство непередбачуване, багато що залежить від погодних умов та ринку. Ось цьогоріч зібрав добрий врожай ріпаку  по 30 ц з гектара. Проте на цю культуру впала ціна. Нині її різниця по ріпаку проти минулого року  понад тисячу гривень. Тож уже втратив на ньому 300 тисяч гривень. І кому будеш скаржитись?! Такий випав рік…",  розповідає фермер.

Не менш важливою проблемою для сучасного сільгоспвиробника є кадри, тобто відсутність в сільській місцевості відповідних робітників. Нема фахових механізаторів. "Село старіє, молоді люди не хочуть працювати в сільському господарстві, бо це праця не з легких. І у цьому наша біда",  констатує з сумом мій співбесідник.

Зупинився Михайло Веклин ще на одній проблемі: ставлення держави до фермерів. “У всі часи фермеру потрібно було важко працювати, але була увага до нього, тому він мав зацікавлення працювати краще. Лишень згадати, як колись цукровики дбали і заохочували нас сіяти солодкі корені. Передовиків відзначали грамотами та преміями, вручали телевізори. Це на перший погляд дрібнички, але, погодьтесь, приємні. Нині ж ніхто не скаже доброго слова, щось запитаєш, то й добре, коли дадуть відповідь. Просто вони не зацікавлені у наших буряках, бо їх вирощують самі. Скажете, живемо в умовах ринкової економіки, та конкуренція якась нездорова,  роздумує пан Михайло.  Нині фермер, на якого на зорі української перебудови покладали великі надії, відчуває закономірний страх: чи не залишиться він на узбіччі. Дехто після багатьох років праці зневірився і залишив фермерство. Зокрема, на початку фермерського руху відійшло багато людей випадкових, котрі не мали уявлення що то таке, і як працювати на землі. Практично, залишилися ті, для кого фермерство стало справою життя.

Адже на землі не доробишся. Немає жодних дотацій з боку держави. Якщо і є якісь районні програми, то вони незначні. До речі, на мою думку, була вагомою програма по відшкодуванню відсотків по кредитах. Шкода, що її зараз нема”.

Михайло Веклин стурбований: “якщо буде однобічна підтримка лише великотоварних виробників  через 1020 років на місці українських сіл залишаться пустки, бо селяни не матимуть де працювати, не розвиватиметься соціальна сфера… Ніде в Європі нема таких латифундій, як в Україні.

Фермери  консервативні, живуть за принципом: "моя хата скраю" і тихо працюють  сіють, орють, збирають вирощене… Але хтось мусить відстояти і їхні права. Тому потрібно підтримувати асоціацію фермерів та землевласників Сокальщини, яка допомагала б вирішувати наболілі проблеми та лобіювала б наші інтереси. Я уже мав змогу переконатися у її дієвості, коли через свавілля чиновників вимагали сплатити шалені штрафи за користування водою. Ми обговорили цю ситуацію на одній з конференцій, яка відбувалася у Львові, тут же прийняли звернення до Кабінету Міністрів. І це дало свій результат. Треба бути активним. Фермер, на мою думку, не може бути ізольованим від суспільства”.

Михайло Веклин уже третє скликання є депутатом районної ради. Тож нині йому доводиться розв'язувати не лише проблеми власного господарства, а й  громади. Допомагає місцевим закладам соціальної сфери та підтримує церкву.

Михайло Веклин вважає себе щасливим, бо присвятив життя улюбленій справі, він, як і його дід та прадід, є господарем на власній землі. Тому говорить, що фермерська праця нелегка, але приємна, якщо приносить насолоду.

Любов ПУЗИЧ.

Фото автора.    

Голос Сокальщини на GoogleNews