Життєві історії

На старій світлині мешканка Сокаля впізнала своїх рідних та розповіла їхню історію

На сторінках групи Сокаль та Сокальщина – новини, події, реклама було висвітлено світлини з 1938 року, на якій читачка впізнала своїх далеких родичів та розповіла їхню історію

Мама і тітка Олесі Біль впізнали на світлинах, які були показані у групі – маму і діда :

На одному з двох фото моя тітка впізнала свою маму Юлію і двоюрідного діда, Петра Башука. І справді на першій фотографії другий праворуч Петро Башук з гітарою , рідний брат моєї прабаби Анни Оріховської ( в дівочому Башук) , на другій – по центру , поміж двох жінок, стоїть моя баба , Шаповалова Юлія Миколаївна ( в дівочому Оріховська з родини Башуків). Сім’я Башуків, була достатньо знатною і заможною на той час. Хотілося б доповнити інформацію, яка була у пості. Насправді, відома мені лише малесенька частина історії. Родина згодом переїхала до Кристинополя, тепер Червоноград. Мали великі маєтки, сіножаті, багато поля.

Мій двоюрідний прадід Башук Петро мав двох дітей доньку Антоніну та сина Михайла. На жаль, життя його було недовгим, його втопили у річці Західний Буг НКВД-исти у воєнні часи. Петро, допоміг їм перейти через річку, після чого вони ‘віддячили’ йому смертю. Родина НКВД-истів, які скоїли страшний злочин живе сьогодні у Старгороді. Діти у Петра були ще маленькі. Згодом син Михайло переїхав на Донеччину, а донька Тоня на Тернопільщину. Михайло, подорослішавши повернувся на Сокальщину та доживав життя тут.

Моя прабаба Башук Анна з Кристинополя 1903 року народження переїхала до Сокаля, вийшла заміж за поляка, Оріховський Микола, та народила трьох дітей, мою бабу, Юлю та двох синів Володимира і Петра. Син Петро, був замордований у концтаборі у Німеччині. У нього була дівчина та маленька дитина. Коли почалася війна, брат моєї баби Петро, пішов воювати, а його кохана дівчина, залишилася з дитиною та невдовзі захворіла на туберкульоз і теж померла. Дитинку, яка залишилася, мій прадід Микола, відніс у дитячий будинок і там залишив. Більше про неї у родині було не прийнято говорити. Другий брат моєї баби Володимир, одружився, мав жінку і трьох дітей, Оріховський Володя, Славік та Ганна. Володя, жив з родиною у селі Конотопи, неподалік Сокаля, уже покійний , мав трьох синів: Славіка, Володю і Тараса, а Славік та Ганна живуть сьогодні у Сокалі. Ганна має двох дітей сина Сергія і доньку Галя. Третій син Славік, має двох синів Ігоря та Володя. Володя з сім’єю , дружина та двоє синів, виїхав у Австралії, а Ігор з сім’єю , дружина та двоє доньок, живуть у Сокалі. Моя баба,
Юлія, ж у свою чергу теж вийшла заміж та народила 4 дітей, мою хресну маму Любу, дядька Миколу, мою маму Лесю та тітку Дарію. Люба, має сина Петра , одружений, і двох онуків Андрія і Анну, Микола мав три доньки : Мар’яну, яка жила у Росії, та станом на сьогодні зв’язок з нею втрачений, Лєну, яка у 16 років розбилася у автокатастрофі, та Вікторія, яка одружилася та живе з сім’єю, чоловік і донька, у Сокалі. Моя мама Леся, вийшла заміж, та має трьох дітей: мій брат Володимир, одружений та має 7 дітей, другий брат Олександр має двох дітей, та у мене одна донечка. Ще одна сестра моєї мами Дарія має двох дітей, сина Сергія та доньку Юлію.

Був ще один брат у Петра Башука, Янтек( наскільки я розумію або Іван або Антон). У Янтека було двоє дітей з першою жінкою Михайло та Іван. Коли в нього померла жінка він одружився другий раз , та з нею мав ще 3 дітей: доньку Катю, сина Степана та Василя. Михайло жив у селі Сілець Сокальського району, мав одну доньку Галю. Другий син Іван помер в молодому віці від запалення легень. У доньки Каті було троє доньок Люда, Мар’яна та Леся. Станом на сьогодні вони проживають у селі Новий Витків Радехівського району, а Люда живе та працює в Іспанії разом з дітьми та онуками. Ще один син Янтека Степан мав двох дітей, сина Юру і дочку Катю. Степан з сином теж живуть у Новому Виткові через одну хату від Катерини, а донька вийшла заміж у селі Бишів Радехівського району та переїхала жити до чоловіка. Ще один син Янтека Василь жив у селі Стоянів Радехівського району, працював поліцейським, мав одного сина. Сьогодні син і надалі живе у Стоянові, а Василя уже немає в живих.

Це відома частина історії для мене. Але точно знаю, що є друга, невідома для нашої родини. Ті сестри моєї прабаби Анни, які переїхали до Америки – одну з них звали Меланія. З ними , на жаль, втрачений зв’язок. У час, коли баба ще була жива, сестри переписувалися листами, посилали посилки один одному. Листи приходили із Америки – штат Каліфорнія. Та після пожежі у будинку усі адреси були втрачені та зв’язок обірваний.

Ні баби , ні прабаби уже давно немає в живих, вони могли б більше розказати.

Автор: Олеся Біль (Alesia Bill), світлини – Юрій Корінь

Голос Сокальщини на GoogleNews