На цьому фото поруч зі мною Марічка, начмед батальйону «Київська Русь». Нещодавно, пізнього вечора, почув голоси біля бази, виходжу дізнатися в чому справа. Стоять перелякані чоловік і жінка з сусіднього села, кажуть, що шестимісячній дитині дуже погано, температура більше 39 градусів, задихається, а місцевий фельдшер розводить руками, мовляв: «Нічим допомогти не можу». Побіг і розбудив Марічку: «Дитині в селі погано!» «Вік?» – запитує Марічка. «Шість місяців», – відповідаю. Чую коротке: «Заводь машину».
Село близько, тому через кілька хвилин ми були на місці, забігаємо в будинок, бачимо перелякані очі бабусі малюка, яка марно намагається його заспокоїти. Враз все змінюється. Від Марічки (лікаря-педіатра в мирному житті) розходяться хвилі спокою і впевненості, затихає малюк. Огляд, ін’єкція, консультація батькам, даємо наші телефони на екстрений випадок. «Не дай Боже що, телефонуйте в будьякий час! Не потрібно жодних грошей в ніякому разі», – заявила Марічка.
Нині кожен в селі знає, коли зовсім погано, можна звертатися до українських військових медиків, і на відміну від місцевих, вони допоможуть без зайвих з'ясувань і нарікань про складнощі і відсутність препаратів.
Марічка – лікарпрофесіонал, про відвагу і людяність якої можу говорити дуже багато. Таким не дають орденів (а раптом генералам, яких і близько на передовій ніколи не бачив, не вистачить), але гордий, що служу разом з нею, маю можливість навчатися у неї. Слава народу України!
Від редакції: Марійка, про яку йде мова, зі Сокальщини.
Андрій АНДРЄЄВ.
