Добігає кінця 2015 рік – один з «півкруглих» у першій чверті рвучкого й несамовитого ХХІ століття. І цей рік виявився сповненим радощами й печалями, успіхами й тривогами, надіями та розчаруваннями. Ми, газетярі районки, намагалися за різних обставин зоставатися з вами, наші віддані читачі й шанувальники. І ось знову настає період, коли треба поновити наші партнерські стосунки на наступний відтинок часу – 2016 рік, що вже видніється на обрії.
Наша газета з гордістю носить ім’я – «Голос з-над Бугу». Назва, погодьмося, зовсім не претензійна, а всеоб’ємлююча, бо засвідчує наші пріоритетні наміри. Обіцяємо, що й надалі ваш голос – голос з будь-якого населеного пункту Сокальщини, дорогі читачі, неодмінно буде вислуханий і почутий, донесений до більшого кола осіб. Активізовуватимемо й надалі власне людський фактор, щоб бути рупором ваших клопотів і турбот, радощів та здобутків. Щоби віддзеркалювати на газетних шпальтах ваше обличчя.
Для того, щоби з наступного року отримувати улюблене видання, передплачуйте «Голос з-над Бугу» до 25 грудня цього року в будь-якому поштвоому відділені Сокальського району, Червонограда, Соснівки, Гірника, а також у редакції газети.
Вартість передплати становить (індекс – 61402): на місяць – 14 грн.; на квартал – 42 грн.; на півроку – 84 грн.; на рік – 168 грн.
Вартість приймання передплати (послуги пошти): на місяць – 0,95 грн.; на 23 місяці – 2,15 грн. на 46 місяців – 2,60 грн.; на 712 місяців – 4,00 грн.
Закінчується рік. А передплата газети «Голос з-над Бугу» триває. Ми хочемо, щоб часопис «Голос з-над Бугу» був читабельним, мав прихильників різного віку та різних уподобань. Намагаємось іти в ногу з часом. Змінюємо обличчя газети, урізноманітнюємо її тематику. Але «першу скрипку» у цьому «оркестрі змін» все ж відіграють читачі, які висловлюють свої думки. Стосовно того, про що хочуть читати у «Голосі з-над Бугу». Ось їх міркування.
Федір МЕЛЬНИЧУК, мешканець с. Варяж:
– Я завжди передплачував газету «Голос з-над Бугу». Мене цікавили публікації на історичні теми. Особливо, коли дописувачі чи журналісти писали про минуле того чи іншого населеного пункту. Один написав одне, інший щось додав. І все це зібравши, можна написати історію свого рідного села. Старші люди відходять у вічність. Вже мало таких, які були очевидцями чи їм розповідали б родичі про січових стрільців, стрільців УГА. Рідіють ряди колишніх вояків УПА, не кожен з них розповів свою історію про роки визвольних змагань. Мало того, забуваються факти 90-их років минулого століття, років нашого національного відродження. А у газеті багато подій, спогадів на сторінках залишились назавжди. Вважаю, що, зібравши докупи всі ці матеріали, можна написати достатньо повну історію про своє село і місто. Знаю, що матеріали про села району під рубрикою «Люби і знай свій рідний край», згодом видавались окремо невеличкими книжечками, і мешканці сіл мали у своїх оселях історію рідного населеного пункту. Переконаний, що і далі варто на сторінках газети писати історії міст і сіл Сокальщини. Досліджувати також родоводи – як свідчення нашого бережливого ставлення до своєї історії.
Але мене турбує одне: ходять чутки, що поштове відділення перенесуть до Жовкви, то коли ж нам до села ту періодику привозитимуть, якщо навіть зараз її затримують. Поштарки б раді принести газети вчасно у четвер, але не завжди їм періодику вчасно доставляють. Отож деколи я отримую свої газети аж у суботу.
Володимир КУРТЯНИК, підприємець, мешканець с. Завишень:
– Хотів би, щоб наша газета «Голос з-над Бугу» стала «голосом» тисячів мешканців Сокальщини. Щоб кожен знайшов для себе щось цікаве: інформаційне, для розширення світогляду, і навіть для душі і серця. Газета має бути на вістрі часу. Навіть у районному центрі є знакові події, визначні місця, невирішені проблеми, цікаві новини, неординарні люди. Наш район сільськогосподарський, багато великих сіл, де живуть добрі господарі. Але у цих населених пунктах чимало проблем, а поряд чимало цікавих новин, про які б варто знати усім людям у районі. То чому ж у газеті не практикувати тематичні сторінки. Одну з c. Карiв, іншу з c. Княжe, одну зі Стенятина – другу з Двірців. Є у нас маленькі старіючі села, найменше місто в Україні – Угнів. У них теж проблем чимало. Писати про розбудову сіл, чим вони живуть, як працюють чи не працюють депутати місцевої ради, чи бачать люди дільничного інспектора у своїх населених пунктах. Благоустрій, освіта, медицина, поштовий зв`язок – це ще не весь перелік питань, які можна висвітлити на сторінках часопису. Є у наших селах добрі господарі, ремісники, самобутні музиканти і співаки, неперевершені вишивальниці. І для них можна знайти добре слово.
Пропоную у номерах газети випускати сторінку для дітей. Щоб там були вікторини, конкурси, які стосуються історії нашої України, звичаїв, традицій (знання колядок, щедрівок, віншувань, веснянок), цікавинки про малечу. Думаю, що мене підтримають підприємці Сокальщини і на призи для діточок ми виділимо кошти.
Вважаю, що районна газета має приходити у кожну домівку мешканців Сокальщини, щоб вони могли орієнтуватися у подіях, що відбуваються.
Остап ОЛІЙНИК, студент м. Сокаль:
– У часописі мені цікаво читати новини з освіти, спорту і про проведення ігор «Що? Де? Коли?». Нехай би і далі ці теми широко висвітлювалися у газеті. Також мене і моїх товаришів цікавить робота «Пласту» і інших молодіжних патріотичних організацій. Цікаво було дізнатися про табір «Лицар честі», який вже кілька років поспіль влітку замешкав у Городиловицькому лісі. Але, як на мене, краще читаються стислі публікації, які несуть потрібну інформацію. Хоча проблемні матеріали зі згаданих тем теж варто піднімати на сторінках газети.
Зоряна ГЛУШКО, мешканка с. Тартакова:
– Мені як жінці, мамі подобаються матеріали на теми моралі, «Жіночі історії», цікаві події про те, чим живуть наші міста і села, як реформуються, удосконалюються освітні заклади. Можливо б, на сторінки газети варто було б запросити виступити дитячих психологів, логопедів, щоб звернути увагу батьків на проблеми дітей, дати поради батькам у їх вихованні.
Час від часу, а особливо перед pіздвяними, великодніми святами є досить популярні кулінарні рецепти. А, можливо, сокальчанки від своїх бабусь і мам мають переписи старовинних страв, чому б ними не поділитися з читачами газети?!
Ганна ГУЗ, мешканка м. Сокаль:
– Для мене «Голос з-над Бугу» – це «вікно» у район. Я – пенсіонерка, тому інформацію про життя на Сокальщині і у державі, отримую з районної газети. Вважаю, що пенсіонер не може бути без газети. На шпальтах часопису читаю про сесії, наради, що робиться в освіті і медицині та інші важливі повідомлення. Мені достатня програма телепередач. Досить цікавими є сторінки про цілющі властивості лікарських рослин, які у нинішній час більш доступні, аніж дорогі медикаменти. Люблю читати й останню сторінку. Приємно, коли когось вітають, а от на передостанній дізнаюся, хто відходить у вічність. Я все життя передплачую районну газету. І на наступний рік вже передплатила.
Записала Оксана ПРОЦЬ.